Рубаї - Хайям Омар - Страница 10

10

216Пий, поки голову вино не отуманить,Забудь зловмисного, що гнівається й ганить!Що в тій тверезості? Вона немилосердноДумками про кінець у тебе серце ранить!217О, вислухай мене, найкращий друже мій!На небеса хисткі не покладай надій!Присядь у закутку вдоволення малимI стеж за іграми на сцені світовій!218Барило дервішським заткнули ми дрантям,А обмивалися піском і прахом з ям —I може статися, що у пилу винарніМи знову стрінемся з прогуляним життям.219Таємне виявить, що в зошиті моїм,Це значить голову занапастить. А втім,Не бачу й гідних я серед людей учених,Щоб те, що знаю я, переказати їм.220У мене тайна є — і тайну ту єдинуЯ зараз виявлю (прости мою провину):Тебе кохаючи, я ляжу в домовину,Тебе кохаючи, у небеса полину!221Не заздри іншому, щодня веселий будь!Забудь усе, що в нас добром і злом зовуть!Тримайся келиха і локона коханки,Бо й не зоглядишся, як дні твої минуть!222Хоч Небеса у дар тобі цей світ дають,Відома мудрому його облудна суть.Такі, як ти, щодня приходять і відходять.Тож уривай свій пай, бо і тебе урвуть!223Коли своїх бажань нам здійснити не дано,Що ж нам із мріями робити? БезнастанноМи побиваємось і тужимо над тим,Що пізно в світ прийшли і що відходим рано.224Чудовий нині день: не холод, не жара…Змиває хмарка пил з квітчастого бугра.Троянди жовтої сусіда, соловейко,Гукає потай нам, що випити пора.225Чи є людина, щоб не мала плями,Не ошерхалась у рови та ями?Якщо за зло мене ти злом караєш,Яка різниця, пресвятий, між нами?226О, як мені, Творець, увірилось нестиТягар цих злигоднів, цієї пустоти!Ти вічну пустоту позолотив зірками?I в мене є така: візьми й позолоти!227Це ти таким, Господь, створив мене,Щоб я любив пісні й вино хмільне!Якщо провина ця твоя, чому жТепер ти в пекло засудив мене?228Що світ міняється — чи варто цим журитись?Нехай міняється — ми будем веселитись!Якби незмінною була природа, друже,Ніколи б не діждав ти черги народитись!229Щодня журитися — цього ще не хватало!О, скільки Небо нас посіяло й пожало!Налий вина повніш, давай у руки келих!Я знаю: сталося усе, що статись мало.230Ти добрий, Господи, легка твоя рука,Але в Ірам* не всіх пускаєш! Не якаПотрібна лагідність — покірного простити!А спробуй-но прости мене, бунтівника!

* Рай.

231Якщо й премудрому не подолати Долі, —Що хочеш уявляй собі в небеснім колі,А смерті не минеш! Хіба не все одно,Чи з'їсть тебе хробак, чи лютий звір у полі?232Я гину, чашнику! Журба мене зв'ялила!Я заздрю навіть тим, кого взяла могила,Гріхи покутую, криваві сльози ллю,В болоті бабраюсь, а вилізти несила!233Щоб з дерева життя собі діждати плодуI хоч на мить одну знайти душі догоду,Ніколи з келихом не розлучайся, друже, —Й тоді відчуєш ти найвищу насолоду.234Для смутку труйного — вино протиотрута:Хильнеш коновочку — і вже печаль забута.На молодій траві пий з молодими, покиI над тобою теж зазеленіє рута.235Покинь вагатися, обряди занедбай,Навчись ділитися, не берегти свій пай!На душу іншого й на грунт не важся! Той світБеру на себе я, а ти вино давай!236Мені щовечора тривога серце крає,На груди перел дощ з очей моїх спадає.Коновку голови журба вином не сповнить,Бо що схиляється, те повним не буває.237Мене єретиком ти охрестив, спідлобаНа мене зиркаєш, в очах у тебе злоба.Я добре знаю й сам, що правий ти… Та тількиПодумай: чи тобі судить мене подоба?238До тебе дух прийшов, якому чуждий прахНечистої землі. Йому ти попервахДай доброго вина, щоб покріпився гістьI потім вимовив: «Щасти тобі Аллах!»239Хмаринка сльози ллє на поле, на попас.Без чистого вина ми тільки гаєм час!Ми тут милуємось на зілля, що зростає…Хто ж бачитиме те, що виросте із нас?