Рубаї - Хайям Омар - Страница 3

3

48Цей світ — прихилище для звірів і людей,Світань і сутінків стобарвний мавзолей,Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,Кістки Баграмові, що поглинає глей.49Що я живу й помру — хто з того користь має?З верстата нашого хто полотно знімае?Небесне полум'я найкращим людям очіЩодня випалює — й хоч би димок! Немає.50Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне,Ніхто не розбере письмо незнане.Є наша бесіда біля завіси:Завіса упаде — і нас не стане.51В житті недовгому не сподівайсь відради:Тут кожна грудочка — Джемшіди й Кай-Кубади.Цей світ — та що цей світ? Увесь великий всесвіт —Нікчемний сон, мана, невпинні злети й спади.52Чи діждемо жаданого спокою,Чи дійдемо до хати над водою?О, як я хочу після тисяч роківЗійти з землі хоч травкою малою!53Найкращу з гурій дай, замість вина налийЖивущої води у келих золотий,Дай слухати Зухру, з Ісою* розмовляти —Навіщо це мені, коли мій дух смутний?

* Зухра — легендарна красуня, Венера, «небесний музикант» Іса — Ісус.

54Немов на грищі м'яч, тебе життя ганяє.Корись, бо виходу в нас іншого немає!Той, хто жбурнув тебе в цю метушню невпинну,Один керує всім, один про все гадає.55Шукав поради я у зошитах сторіч —I скорбний друг мені таку промовив річ:«Щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожаНа місяць-білозір у довгу-довгу ніч!»56Часу скороминущого не бійся.Змагає смерть найдужчого — не бійся:Цю мить, що ти живеш, віддай утіхам!Забудь старе — й грядущого не бійся!57Боюсь, що більше ми не вернемось додому,Ні з ким не стрінемось у обширі земному.Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм!Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.58Вино нам вічність одкриває — пий!Від нього серце оживає — пий!Хоч палить, як вогонь, зате турботи,Немов жива вода, змиває — пий!59Не знаєм істини — то й що ж? Хіба сердезіОтак і мучитись, немов на гострім лезі?Тримайся келиха, не випускай із рук —I добре житимем, не п'яні й не тверезі.60Хвилину радості в турботах не губи,На порох не стирай під жорнами журби!Немає жодного, хто б угадав майбутнє.Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!61Фортуні попелу на голову насип,З місяцевидою гуляй і пий! Звели бТебе давно у гроб думки, якби піддався.Нікого не вернув землі холодний глиб!62Хіба у всесвіті найкращий твір — не ми?В очах у розуму зіниця й зір — не ми?Це коло всесвіту скидається на перстень,А камінь, що горить ясніш од зір, — це ми.63Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся,З тюльпановидими, веселими впивайся.Впивайся, та не так, щоб дивувались люди:Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.64Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана,Хай дівчина тобі всміхається кохана!Бо незабаром емерть, як чорна буря, зірвеСорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!65Як гарно: на квітках — росинки прохолодні,I дівчина в квітках. Ну що ж: напередодніБуло усякого — про те тепер не згадуй,Все, що було, забудь: найкращий день — сьогодні.66Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.Живу без випивки — чи виживу, хто зна?Та найдивніше те, що від ції хворобиНемає й засобу, крім доброго вина.67Страшним потоком кров тече у мене з серця,У струмі сліз моїх півкраю захлинеться.Кривавим жолобом зробилась кожна вія!А вії опущу — новий потоп почнеться.68Якщо Творцю неприйнятні мої бажання,То як же здійснити мені мої бажання?Коли усе, що хоче Бог, — високе й чисте,То, значить, грішні і брудні мої бажання!69Ті, що освіти та знання надбали,Що світочем наук для нас палали,Не здужали із тьми цієї вийти:Сказали баєчку — і в сон запали.70Хто землю цю створив, ким небеса підперті,Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті,О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць,У землю заховав, в тісну шкатулу смерті!71Свого майбутнього ніхто не прозирне.Навіщо й думати про те, що неясне?I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів),Бо й не зоглядишся, як вік твій промине.