Іліада - Гомер - Страница 38

685] «Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! Почуєш 686] Вістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась! 687] Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачив 688] І зрозумів, що данаям біду божество посилає, 689] А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв, 690] Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика. 691] Тож до Ахілла біжи – на човнах розказати ахейських 692] Все, що тут сталось, – нехай на човні порятує хоч голе 693] Тіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

694] Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши. 695] Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозами 696] Сповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся. 697] Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги, 698] Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши, 699] Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.

700] Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битви 701] Сину Пелея Ахіллові вість передати немилу. 702] Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів, 703] Товаришів боронити у скруті лихій, де покинув 704] їх Антілох, і туга пілосян важка охопила. 705] Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий, 706] А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя, 707] Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:

708] «До кораблів бистрохідних того я послав чоловіка 709] Вістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь 710] Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний. 711] Як без свого він озброєння буде з троянами битись? 712] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб, 713] Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись, 714] Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві».

715] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:

716] «Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний! 717] Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе, 718] Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззаду 719] З Гектором будем божистим тоді і з троянами битись. 720] Одноіменні і духом єдині не раз ми й раніше 721] Поряд, плече у плече Ареєву лють відбивали».

722] Так він сказав, і, високо понад землею піднявши, 723] Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззаду 724] Вої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв. 725] Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепром 726] Мчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих, 727] Рвуться шалено за ним, готові його розірвати. 728] Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу, 729] Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом. 730] Так і трояни – юрбою раніш за ахеями гнались, 731] Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних. 732] Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались, 733] Блідли вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більше 734] Кинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.

735] Так, поспішаючи, вдвох несли вони тіло із битви 736] До кораблів глибодонних. За ними страшний розгорявся 737] Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто 738] Полум'ям враз охопив, і валяться в порох будови 739] В сяйві яскравім, а вітер ще більше вогонь роздуває, 740] Так од завзяття мужів-списоборців і тупоту коней 741] Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану, 742] Так наче мули міцні, потужну напруживши силу, 743] По кременистій дорозі з високого тягнуть узгір'я 744] Бантину довгу чи брус корабельний і дихають важко, 745] Змучені втомою й потом, однак, уперед поспішають, – 746] Так вони й тіло уважно несли. А за ними позаду 747] Двоє Еантів тримались: як лісом поросле узгір'я 748] Стримує води, пролігши упоперек їм по рівнині, 749] І розбуялих потоків і рік течію нездоланну 750] Може затримати й хвилі бурхливі її спрямувати 751] Аж на рівнину, – та міць його хвиль тих здолати не може, – 752] Так, тримаючись ззаду, Еанти весь час відбивали 753] Натиск троян. А ті насідали, найбільше з них двоє 754] Найсміливіших – Еней, син Анхіса, й осяйливий Ректор. 755] Так наче хмарою зграя шпаків пронесеться і галок 756] З криком страшенним, побачивши здалеку в ясному небі 757] Яструба злого, що смерть маленьким несе пташенятам, – 758] Так від Енея і Гектора воїни юні ахейські 759] З криком страшенним тікали, про запал до бою забувши. 760] І, утікаючи, в рові багато губили данаї 761] Зброї чудової. Битва ж завзята кругом не вгавала.

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ

1] Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала, 2] А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла. 3] Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих, 4] Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося. 5] Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:

6] «Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї 7] До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини? 8] Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем 9] Мати моя провістила колись і мені розказала, 10] Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий, 11] Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця? 12] Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний? 13] О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши, 14] До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять».

15] Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце, 16] Син славетного Нестора близько до нього підходить, 17] Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.

18] «Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш 19] Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась! 20] Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим 21] Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

22] Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла. 23] Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені, 24] Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши. 25] Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила, 26] Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський 27] Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками. 28] Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом, 29] Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів 30] І, оточивши Ахілла відважного, били руками 31] В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали. 32] З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози. 33] Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі, 34] В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав. 35] Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула, 36] Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого, 37] Й заголосила. Навкруг нереїди її оточили, 38] Юні богині, що в хвилях глибокого моря домують. 39] Главка була серед них, Талея, також Кімодока, 40] Тоя, Спейо, та Несая, та ще велеока Галія, 41] Та Кімотоя, Актея, й за ними іще Лімнорея, 42] Та Амфітоя, Іайра, також і Меліта, й Агава, 43] Та Дінамена, й Дото, і Прото, і за ними Феруса, 44] Калліанейра, також Дексамена, та ще Амфінома, 45] З ними – Доріда, Панопа й славетна також Галатея, 46] Калліанасса, також Немертея та ще Апсевдея. 47] Там і Клімена була, й Іанейра, також Іанасса, 48] Майра, та ще Орейтія, й Аматія пишноволоса, 49] Й інші богині, що в хвилях глибокого моря домують. 50] Ними срібляста печера наповнилась. Всі нереїди 51] Били у груди себе, й почала голосити Фетіда:

52] «Слухайте, сестри мої, нереїди, щоб, чувши, напевно 53] Знали, якою журбою тепер моє пройняте серце: 54] Горе нещасній мені, на недолю-бо я погодила 55] Сина свого бездоганного, поміж героїв могутніх 56] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний, 57] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні, 58] До Іліона послала його на човнах крутобоких 59] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи, 60] 1 не повернеться вже він ніколи до рідного дому. 61] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить, 62] Знатиме горе, й на поміч до нього прийти я не в силі. 63] Все ж я піду, хоч побачу я любого сина й почую, 64] Що за біда із ним сталась, хоча він од битви й далеко».

65] Мовила так і печеру покинула. Слідом за нею 66] Йшли нереїди в сльозах. Перед ними дробились шумливо 67] Хвилі морські. Коли ж до родючої Трої дістались, 68] На узбережжя вийшли по черзі туди, де стояли 69] Вряд кораблі мірмідонські навколо Ахілла швидкого. 70] Тяжко стогнав він, коли над ним мати спинилась поважна. 71] Синову голову з зойком болючим вона охопила 72] І крізь ридання із словом до нього звернулась крилатим: 73] «Сину, чого це ти плачеш? Яка в твоїм серці скорбота?