Іліада - Гомер - Страница 56

477] «Гекторе, горе мені! Для однакої долі обоє 478] Ми народились – ти в Трої високій, Пріамовім домі,

479] Я ж у підгір'ї лісистого Плака, у Фівах славетних, 480] В домі вождя Етіона, що виховав, сам нещасливий, 481] Доньку нещасну, – було б мені краще на світ не родитись! 482] Нині зійшов ти в оселю Аїдову, в темні глибини, 483] Що під землею, мене ж удовою в невтішному горі 484] В домі своєму лишив. Ще й наше мале немовлятко, 485] Що породили на світ ми, бездольні! Ні ти йому, мертвий, 486] Гекторе, ані тобі він на захист не стане ніколи. 487] Навіть якщо многослізних боїв він уникне ахейських, 488] Все ж у майбутньому тільки труди і печалі на нього 489] Ждатимуть. Межі відсунувши, лан його візьмуть чужії. 490] День сиротинства позбавить хлопчину й ровесників ігор. 491] Завжди похнюплений він і з заплаканим ходить обличчям. 492] Часом в нужді бідолашний до батькових звернеться друзів – 493] Того торкне за хітон, а того – за верхнє одіння. 494] Рідко хто зглянеться з них і кухля подасть сиротині, 495] Й той лише вмочить уста, а вже піднебіння й не встигне. 496] Інший товариш, в якого є й батько, і мати, із учти 497] Вижене, й боляче вдарить, і словом глузливим облає: 498] «Геть відціля! Немає отут, серед нас, твого батька!» 499] Весь у сльозах до матусі вдовиці повернеться хлопець 500] Астіанакс, що до цього часу на колінах у батька 501] Мозок лиш їв він з кісток із баранячим лоєм поживним. 502] А коли сон його брав і втомлявся од ігор дитячих, 503] Солодко він засинав у постільці, у няні в обіймах, 504] В ліжку м'якому, із серцем наповненим радощів ніжних. 505] Нині ж натерпиться горя, коханого батька позбувшись, 506] Астіанакс, як трояни його називали. Один-бо 507] Ти захищав у них, Гекторе, брами і мури високі. 508] При кораблях крутобоких, далеко від рідного дому 509] їстиме труп твій черва, коли пси вже наситяться голим 510] Тілом твоїм, хоч багато одінь і тонких, і ошатних 511] В домі у тебе лежить, жіночими тканих руками. 512] Але одіння тонке в огнистім спалю я багатті, 513] Користі з нього ніякої, в нім-бо тобі не лежати, – 514] Хай же на славу тобі все згорить між троян і троянок!»

515] Мовила так крізь ридання, й навколо жінки голосили.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

ІГРИ НА ЧЕСТЬ ПАТРОКЛА

1] Так сумували трояни у цілому місті. Ахеї ж, 2] До кораблів підійшовши й до хвиль Геллеспонту, спішили 3] Кожен на свій корабель, і всі порозходились інші, 4] Крім мірмідонян, що їм розійтися Ахілл не дозволив. 5] Товаришам війнолюбним своїм тоді так він промовив:

6] «Любі друзі мої, мірмідоняни бистрокомонні! 7] Не випрягаймо із повозів коней ми однокопитих, 8] На колісницях під'їдемо ближче до тіла Патрокла, 9] Щоб оплакать його: остання то почесть померлим. 10] А як. жалобним риданням своє ми наситимо серце, 11] Повипрягаємо коней і разом вечеряти сядем».

12] Мовив Ахілл і заплакав, і вслід йому всі заридали. 13] Тричі об'їхали тіло вони пишногривими кіньми 14] З плачем, – рясні їм сльози з очей викликала Фетіда. 15] Сльози росили пісок, росили озброєння мужніх 16] Воїв, – так за вождем страховійним вони сумували. 17] Плач голосний розпочав Пелеїд, на груди холодні 18] Свого товариша руки поклавши свої мужозгубні:

19] «Радуйся, любий Патрокле, і в темних оселях Аїда! 20] Все я для тебе роблю, як раніше тобі обіцяв я: 21] Гектора труп приволікши, віддам його псам у поживу, 22] Біля багаття твого полонених дванадцять заріжу 23] Трої славетних синів, щоб твою відомстити загибель».

24] Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне: 25] В порох обличчям його перед марами сина Менойта 26] Кинув. А вої, озброєння мідноблискуче із себе 27] Знявши, із повозів випрягли коней, що голосно ржали, 28] Й круг корабля прудконогого внука Еака юрбою

29] Всі посідали: до щедрої тризни-бо він запросив їх. 30] Буйних багато волів під залізом ревло, нещадимо 31] Різаних, мекало кіз і овець густорунних багато; 32] Також багато свиней білоіклих, лисніючих салом, 33] Смажилось там, над Гефестовим полум'ям зверху простертих. 34] Всюди круг мертвого кров багряними бігла струмками.

35] В час той ахейські вожді прудконогого сина Пелея 36] До Агамемнона в стан повели, до божистого мужа, 37] Ледве умовивши серце товариша, повне скорботи. 38] А як прийшли у намет Агамемнона владарі славні, 39] Зразу ж звеліли вони окличникам дзвінкоголосим 40] Мідний поставить великий триніг, чи не вдасться Пеліда 41] Вмовити плями криваві із тіла свойого обмити. 42] Він же рішуче відмовився й клятвою тяжко зарікся:

43] «Зевсом клянусь, найвищим з безсмертних богів, найсильнішим, –

44] Що не раніш на чоло мені води вмивання проллються, 45] Аніж Патрокла віддам я вогню, і могилу насиплю, 46] Й зріжу волосся своє. Удруге такої скорботи, 47] Доки я серед живих, не прийдеться серцем зазнати. 48] Ну, а тепер сумовитій віддаймо увагу трапезі. 49] А на світанку, владарю мужів Агамемноне, скажеш 50] З лісу дерев навезти й приготовить все інше, належне 51] Мертвому, що вирушати у темряву має підземну. 52] Хай же від наших очей його тіло вогонь безутомний 53] Скриє мерщій і до діла свого хай повернуться люди».

54] Так він сказав, і, те чуючи, всі улягли його слову. 55] Спільну вечерю вони спорядили, і, сівши до неї, 56] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку. 57] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, 58] Сном відпочить по похідних наметах своїх розійшлися. 59] Сам же Пелід, на березі лігши шумливого моря, 60] Тяжко стогнав, недалеко громади своїх мірмідонян, 61] В місці затишнім, де хвиля плескалася об узбережжя. 62] Там його сон огорнув, що розв'язує серця тривоги, 63] Неподоланно міцний, – він втомив своє тіло світлисте, 64] Гектора гонячи круг Іліона, обнятого вітром. 65] Враз перед ним Патрокла душа бідолашного встала, 66] Постаттю схожа на нього цілком, і ясними очима, 67] Й голосом, навіть в те саме одіння була вона вбрана. 68] Ставши йому в головах, таке вона мовила слово:

69] «Спиш ти спокійно, за мене ж і зовсім забув ти, Ахілле! 70] А до живого байдужий не був, як до мертвого нині. 71] Швидше мене поховай, щоб пройшов я Аїдову браму! 72] Душі-бо, тіні спочилих, від брами мене відганяють 73] І не дають переплисти ріку мені разом із ними, – 74] Й марно блукаю круг широкобрамного дому Аїда. 75] В смутку моїм простягни мені руку. Ви спалите тіло, 76] Й більше сюди із дому Аїда я вже не вернуся. 77] Сидячи одаль від друзів, не будемо більше з тобою 78] Радити раду живі. Мене-бо поглинула Кера 79] Згубна, яка від народження долею стала моєю. 80] Суджено все ж і тобі, на безсмертних подібний Ахілле, 81] Біля твердині багатих троян осягнути загибель. 82] Інше тобі я скажу і послухать прошу мого, слова. 83] Кості мої поховай од твоїх не окремо, Ахілле. 84] Разом, як ми в вашім домі зростали, нехай спочивають. 85] З дня, коли хлопчиком батько Менойт мене із Опоента 86] В дім ваш привіз, – убивство вчинив-бо я там з безголов'я: 87] Сина Амфідаманта убив я тоді ненавмисно, 88] Через нерозум дитячий, в грі в кості із ним посварившись, – 89] Радо прийняв мене в дім свій Пелей, комонник славетний, 90] Виростив, ще й твоїм супутцем у битвах поставив. 91] Хай же і кості нам спільна обом золота двоєручна 92] Урна ховає, що мати шановна тобі дарувала». 93] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий: 94] «Нащо сюди, моя голово люба, до мене прийшов ти 95] Й так докладно говориш? Усе-бо тобі учиню я, 96] Як ти велиш, у всьому послухаю, що ти накажеш. 97] Ближче до мене підходь! Обнімім один одного міцно 98] Й хоч на хвилину болючим уп'ємося щирим риданням!»

99] Мовивши так, простягнув він товаришу любому руки, 100] Та не обняв, – душа його зникла, як дим той, під землю 101] З шелестом тихим. Скочив на ноги Ахілл, здивувавшись, 102] Журно руками сплеснув і з жалем глибоким промовив:

103] «Леле! То навіть в оселі Аїдовій мають прожиток 104] Тінь людини й душа, хоч снаги в них нема життьової. 105] Цілу-бо ніч біля мене стояла в журбі і риданні 106] Тінь мого друга, Патрокла бездольного, дивно на нього 107] Виглядом схожа, й зі мною докладно отут розмовляла».