Іліада - Гомер - Страница 59

417] Мовив він так, і вони, господарів окрик почувши, 418] Бігли проворніше деякий час. Але серед дороги 419] Звуження шляху нерівного вздрів Антілох войовничий. 420] В грунті вибоїна там утворилась, де води зимові 421] Землю розмили й місцевості тої поглибили рівень. 422] Щоб не зіткнутися, там керував Менелай обережно. 423] А Антілох тоді коней погнав своїх однокопитих, 424] Збочивши трохи, і мчав що є духу над краєм дороги. 425] ¦ Остраху повний тоді Менелай Антілохові крикнув:

426] «Не шаленій уже так, Антілоху! Вгамуй своїх коней! 427] Надто ж дорога вузька! Обганятимеш далі, де ширше! 428] Лихо нам буде обом, як зчепляться тут колісниці!»

429] Мовив він так, а той, вдаючи, ніби слів тих не чує, 430] 1 Коней ще швидше погнав, батогом їх шмагаючи сильно. 431] Скільки простору закинутий з розмаху диск пролітає, 432] Пущений з рук юнака, що свою випробовує силу, –

433] Стільки неслись вони поруч. Та врешті позаду лишились 434] Коні Атрідові. їх поганяти вже й сам перестав він, 435] Щоб на вузькім не зіткнулися коні їх однокопиті, 436] Не перекинули б повозів, сплетених міцно, самі ж бо 437] Щоб не попадали в пил, пориваючись до перемоги. 438] Крикнув з обуренням гнівним тоді Менелай русокудрий:

439] «В цілому світі чи є, Антілоху, вредніший за тебе! 440] Мчись же! А досі розумним вважали й тебе між ахеїв! 441] Та без клятви тепер не здобути тобі нагороди!»

442] Мовивши так, Менелай до коней звернувся і крикнув:

443] «Не відставайте, хоч серцем засмучені 1м, не баріться! 444] Адже раніше в тих коней потомляться ноги й коліна, 445] Аніж у вас: давно-бо обом їм минулася юність!»

446] Так він гукнув, а вони, владаревим настрашені криком, 447] Швидше побігли і коней передніх небавом дігнали.

448] В час той аргеї на зборах сиділи народних і пильно 449] Стежили, як, піднімаючи куряву, коні змагались. 450] Ідоменей, що над Крітом владарить, їх перший помітив – 451] Осторонь зборів окремо сидів він на місці дозорнім. 452] Окрик візничого вчувши, здаля він пізнав його звучний 453] Голос, угледів також і коня, що летів попереду: 454] Кінь-бо на масть був каштановий весь, і тільки на лобі 455] Пляма у нього біліла, як місяць уповні, округла. 456] Ідоменей тоді встав і так до аргеїв промовив:

457] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду! 458] Чи то лиш я розрізняю там коней, чи й ви так же само? 459] Тож наперед уже інші, здається, там вигнались коні. 460] Тож і візничий, ввижається, інший. Затримались, видно, 461] В полі кобили Евмелові, бігли ж вони попереду. 462] Бачив я, як вони перші на закруті стовп обігнули, 463] А от тепер їх не можу побачити, й марно за ними 464] Очі блукають мої по троянській рівнині просторій. 465] Може, із рук у візничого випали віжки, й не встиг він 466] Стримати коней як слід, обгинаючи закрут невдало. 467] Впав він, боюсь я, на землю, і повіз йому поламався, 468] Й переполохані врозтіч розбіглися раптом кобили. 469] Встаньте-но й ви і самі подивіться: не дуже-бо добре 470] Я добачаю. Здається мені, ніби мчить попереду 471] Муж етолійського роду, аргеїв володар одважний, 472] Славний Тідея комонного син, Діомед премогутній».

473] Грубо Еант відповів йому, син прудконогий Ойлеїв:

474] «Ідоменею, ну що це ти мелеш завчасно? Ті ж самі 475] Там прудконогі кобили біжать по троянській рівнині. 476] Не наймолодший-бо віком ти тут серед інших аргеїв, 477] Не найзіркіші за всіх з-під чола твого дивляться очі, –

478] Ти ж, проте, завжди щось мелеш! Але тобі зовсім не личить 479] Тут теревенити, – є значно кращі за тебе тут люди! 480] Ті, що й раніше, Евмелові спереду скачуть кобили 481] Бистрі, і сам він, із віжками стоячи, їх поганяє».

482] Гнівом скипівши, йому відповів тоді крітян привідця:

483] «Перший до звади, Еанте підступний, а в іншому слабший 484] Поміж аргеїв усіх, і вдачею ти злозичливий. 485] Дай об заклад на триніг чи котел поб'ємось між собою, 486] А за суддю оберім Агамемнона, сина Атрея. 487] Знатимеш добре, програвши, чиї там попереду коні».

488] Мовив він так, і підвівсь тоді син прудконогий Ойлеїв 489] Відповісти йому сповненим гніву образливим словом. 490] Сварка ще гірша точилася б далі іще поміж ними, 491] Та от підвівся Ахілл і слово таке до них мовив:

492] «Годі лайливими кидатись вам так завзято словами, 493] Ідоменею й Еанте, – обом це вам зовсім не личить! 494] Іншого ви б і самі осудили, хто так учинив би. 495] Отже, спокійно сидіть на місцях і стежте, як мчаться 496] Коні. Сюди незабаром примчать вони всі у погоні 497] За перемогою, й легко з вас кожен тоді упізнає 498] Коней аргейських, які будуть перші із них, які другі».

499] Мовив він так. Син Тідея ж тим часом уже наближався, 500] Коней своїх батогом безустанно шмагаючи. Коні 501] Мчали шалено, немовби в повітрі над шляхом летіли, 502] Й куряви хмари з-під ніг їх візничому били в обличчя. 503] Злотом оздоблена й оловом, мчала услід прудконогим 504] Коням легка колісниця, і ледве помітний лишало 505] Слід після себе в м'якому піску тонко куте обіддя 506] Бистрих коліс, – так швидко над шляхом вони пролітали. 507] От перед зборами, врешті, спинив Діомед прудконогих 508] Коней, і піт струмував із ший і грудей їх на землю, 509] Сам же з блискучої він колісниці на землю зіскочив 510] І до ярма свій батіг прислонив. І, не гаючи часу, 511] Вийшов могутній Стенел, щоб звитяги прийнять нагороду. 512] Товаришам своїм гордим дав жінку вести до намету, 513] Також триніжок двоухий внести, і випряг він коней.

514] Слідом за ним Антілох, внук Нелеїв, пригнав своїх коней; 515] Не бистротою, а хитрістю він обігнав Менелая. 516] Не набагато відстали, проте, Менелаєві коні – 517] Тільки на відстань малу, що між кіньми і колесом бистрим 518] В час, коли мчать колісницю вони з владарем по рівнині, 519] Кінські ж хвости кожну мить волосками торкають обідця 520] Колеса; близько за ним біжить воно, й віддаль нікчемна 521] їх розділяє у гонах швидких по рівнині троянській. 522] За бездоганним вождем Антілохом вже так недалеко

523] Мчав Менелай – спочатку на кинутий диск одставав він, 524] Та незабаром догнав: наддала-бо ще більшої сили 525] Бігові ніг пишногривая Агамемнонова Ета. 526] Тільки б ще трошечки далі продовжились їх перегони, 527] То перегнав би Атрід і звитягу б осяг безперечну. 528] Мчав Меріон за ним, Ідоменея соратник одважний, 529] Списа кидком одділявсь од славетного він Менелая, 530] Та повільні у нього були пишногривії коні, 531] Слабший од інших і сам у кінських він був перегонах. 532] Син же Адмета пізніше од всіх останній^з'явився, 533] Ледве свій тягнучи повіз, баских підганяючи коней. 534] Глянув і жалем пройнявсь прудконогий Ахілл богосвітлий, 535] Став між аргеями він і слово промовив крилате:

536] «Кращий їздець – останнім славетних привів своїх коней! 537] Все ж таки гідний того він, щоб дати йому нагороду 538] Другу. А першу нехай Діомед, син Тідеїв, одержить».

539] Мовив він так, і ахеї усі його слово схвалили. 540] Дав би коня він Евмелові, як ухвалили ахеї, 541] Та Антілох тоді, Нестора парость, великий душею, 542] Встав і Ахіллу промовив Пелідові слово правдиве:

543] «Тяжко, Ахілле, мене ти образиш, коли доконаєш 544] Слова свого. Відбираєш ти в мене мою нагороду, 545] Зваживши на перепону, що повіз затримала й коней 546] Славному їх вожаєві. Та чом же, проте, до безсмертних 547] Він не моливсь? Не прийшов-бо тоді до мети він останнім. 548] А як його тобі шкода й він любий тобі, то багато 549] Золота й міді в наметі твоїм, багато є й коней 550] Однокопитих у тебе, й овець у кошарі, й невільниць. 551] Вибери щось і дай навіть кращу йому нагороду, 552] Потім чи зараз, і тільки похвалять тебе всі ахеї. 553] Цеї ж бо я не віддам. Хто б із воїв схотів її мати, 554] Спробує хай позмагатись зі мною в бою рукопашнім!»

555] Мовив він так. Усміхнувсь прудконогий Ахілл богосвітлий, 556] На Антілоха милуючись, – був то друг його любий.