Чарівний бумеранг - Руденко Микола Данилович "Микола Руденко" - Страница 60

Чаміно ввімкнув апарат. Лоча легенько здригнулась — і одразу ж тіло її опинилось у владі таємничих хвиль. Це вже була не людина — а заводна лялька, що рухалася так, як їй веліла скринька, на якій Чаміно поволі повертав круглу шкалу з дрібними поділками. Півоберту ліворуч — Лоча підіймала ліву руку, півоберту праворуч — підіймала праву. Чаміно міг керувати її кожним рухом, ніби смикав за невидимі мотузки.

Повозившись трохи із скринькою, він склав програму — і Лоча пішла в сад. Вона ступала негнучкими ногами, очі її не блимали, постать здавалася відлитою із пластмаси — рухалися тільки ноги.

Микола не знаходив місця від страху. Він ладен був кинутися на Чаміно з кулаками. Але, розуміючи, що Чаміно робить це не заради забавки, намагався стримати своє невдоволення. Та це було понад його сили, і Микола вигукнув:

— Чаміно! Припини, чуєш?..

Але Чаміно тільки сміявся.

— А, так!.. Тоді поверни мені прилад, який я тобі дав.

Микола сердито вихопив із кишені коробочку, жбурнув її Чаміно й одразу ж забув, де він перебуває і що з ним діється. Ноги кудись його повели, але він нічого перед собою не бачив. Свідомість згасла, пам'ять відмовилася служити. Лишилося тільки відчуття руху. Куди він іде і чому — він не знав, як не знає цього автомат з дистанційним управлінням. Невідомо, скільки це тривало, та коли Микола отямився, він побачив під деревом Лочу, що тримала в руках два зірвані плоди гужа.

Лоча стояла з витягнутими руками, усе ще не вірячи, що якась сила — сильніша за її власну волю — змусила її зірвати ці плоди. В очах блиснули сльози, обличчя зашарілося від образи і гніву на брата. Миколі було боляче на неї дивитися.

— Краще б ти змусив мене відкусити власні пальці, — простогнала вона.

Чаміно вже не сміявся. Він був серйозний і по-діловому зосереджений.

— Це треба, Лочо. Дуже треба… Оті два гужа є мірою дієвості мого апарату. Якщо я змусив тебе зірвати їх — значить, це перемога!..

Хоч як вони допитувалися, Чаміно відмовився пояснити призначення свого апарата. Він лише попередив, що це одна з найбільших таємниць Штабу. Така ж сама таємниця, як існування їхньої держави.

Що ж до принципів, які лежать в його основі, то це зрозуміти дуже легко. Людський мозок — також складний електронний апарат, створений самою природою. Вже тисячі обертів тому нікого не дивував гіпноз. Не цілком розуміючи його механізм, люди здавна ним користуються. Якщо пояснити це явище спрощено, то один мозок (електронний апарат) ставить програму другому мозкові — і той її сумлінно виконує. Після появи шахо контролю, здатних виловлювати з людського мозку найпотаємніші думки, і особливо після спорудження Пантеону Розуму, сконструювати електронного гіпнотизера було не дуже важко. Справа не стільки в ньому, скільки в отій невеличкій коробочці, яку можна сховати в кишеню. Вона захищає людину від хвиль, що невідхильно діють на її мозок. Генератори екранізації в порівнянні з нею — такий самий примітив, як мозок дагу в порівнянні з людським мозком…

— Чого ж два, а не три? — розвеселившись, вигукнула Лоча.

— Ти про що? — перепитав Чаміно, кинувши на сестру невидющий погляд. Думками він був уже десь далеко. Лоча мовчки зірвала третій плід гужа і подала братові.

— Їж, коли так…

— Мені не треба, — виправдовувався Чаміно. — Я заради перевірки…

— Іменем революції, — з удаваною суворістю наказала Лоча. — Їж!..

Довго вони сміялися й жартували. А коли Лоча захопилася роботою в саду, Чаміно звернувся до Миколи:

— Акачі!.. На твою долю випало найскладніше завдання. Може, ти ще подумаєш? Або принаймні будемо чергуватись… Це важче, ніж злітати на Землю.

Микола по-дружньому поклав руку на плече білкастого Чаміно й тихо сказав:

— Спасибі за довіру. Чергуватись не треба. Справлюсь…

Минуло півтора оберти… Вони були сповнені небезпек і відчайдушних пригод.

Мабуть, у світі немає нічого страшнішого за фаетонські хуртовини. Снігу тут негусто, бо волога випаровується лише на екваторі та над великими містами, де діють генератори клімату. А проте, як відомо, Материк Свободи — суцільне неосяжне місто. Чимало міст, хоч і значно менших, було й у державі Безсмертного. Разом з екваторіальними широтами вони давали атмосфері ту вологу, з якої створювалися снігові хмари.

Внизу крижаний океан здавався безмежним дзеркалом — сніг на його поверхні не затримувався, його зганяли вітровії. В сутінках фаетонського дня крижане царство океану освітлювала широка сонячна дорога, ледь яскравіша від скупого сонця.

А зустрічний вітер накидався на мандрівників із шаленим свистом, шарпав їхні плащі, кожна сніжинка, пробиваючи захисну сферу кліматизатора, боляче жалила. Шахо вели їх уперед, назустріч хурделиці, але здавалося, що сила універсальних приладів незабаром вичерпається, двадцять сміливців упадуть на холодне дзеркало криги і вітер покотить їхні мертві тіла по відполірованій завіями крижаній поверхні аж до якогось крутого берега, де снігові кучугури стануть їм вічною могилою. Тільки Сіріус — недремне око Всесвіту — знатиме, де можна їх відшукати…

Рагуші колись розповідав Миколі, що на Землі є материк, схожий суворою природою на Фаетон. Він міститься на південному полюсі теплої планети…

Перед вильотом на Материк Свободи кожна група мандрівників проходила навчання на поверхні, під захистом генераторів екранізації. Микола вчив їх володіти плащами, кліматизаторами й універсальними шахо.

Миколі щастило в його новій професії. Вже сотні молодих мешканців «першого поверху» побували на Материку Свободи і повернулись у свої лабіринти, наснажені жадобою діяння.

Усе нові й нові тисячі біловолосих приєднувалися до Братства. Воно вже не було таємницею для пунктів контролю. Жерці знали, що десь у лабіринтах діє чиясь сильна єретична рука, проте спіймати її було неможливо. Карники доповідали про якісь зборища, але шахо контролю цього не підтверджували. Поставити ж під сумнів могутні апарати контрольних приладів жерці боялись. Ці апарати були геніальним творінням Єдиного, отже, найменший сумнів у їхній бездоганності мусив нещадно каратися. Палац Безсмертного не довіряв і самим жерцям, націлював на їхні голови спеціальні шахо.

Та не тільки фанатизм заважав жерцям викрити керівний центр Братства вільних сердець. Гашо був дуже обережний, учив своїх друзів конспірації.

Проте, незважаючи на тупу довіру храмів до шахо контролю, над океаном час від часу з'являлися групи карників із «другого поверху», озброєні страшними жуго, що своїм промінням навпіл перетинали людину на відстані десяти тисяч шу. Стіни горизонтів Штабу уважно стежили за ними, своєчасно повідомляючи про небезпеку, а кожен із мандрівників теж був озброєний жуго.

Одного разу, коли Микола з черговою групою повертався з Материка Свободи, на його шахо спалахнула зелена лампочка. Вона світилася, мабуть, уже давно, але, долаючи шалений опір вітру, Микола не одразу помітив її. У ту ж мить він увімкнув шахо й почув збентежений голос Чаміно:

— Акачі! За вами женуться карники!

Обернувшись, він побачив на відстані двадцяти тисяч шу чорні цятки, що пливли в небі, наздоганяючи мандрівників. Гострі зблискування свідчили про те, що карники тримали свої жуго напоготові.

— Бачу! — Микола підлетів до сусіда, тихо подав команду: — Жуго — до бою!.. Позаду карники.

Від одного до другого команда облетіла весь загін.

Перед вильотом на Материк Свободи усі не раз тренувалися в боротьбі з уявними карниками. Але — так воно, мабуть, завжди — боротьба з уявним ворогом давалася легше, ніж з ворогом справжнім.

Микола знав, що карники не могли зв'язатися з храмом: не дозволяли хвилі екранізації. Порахувавши чорні цятки, він переконався, що карників близько тридцяти чоловік.

Треба щось вирішувати. Якщо їхні шахо виявляться потужніші, мандрівникам, можливо, пощастить зникнути без бою. Тоді наступна група наштовхнеться вже не на три десятки, а на сотні карників.