ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА - Смолич Юрий Корнеевич - Страница 5

Проте, розгорнувши сторінки “Дейлі Гералд”, місіс Ліліан перестала веселитися. “Дейлі Гералд” про Нен-Сагора й згадувала мало. “Дейлі Гералд” головним чином писала саме про неї, про місіс Ліліан.

Замітка “Дейлі” йшла під великим чорним заголовком: “Де шукати причин скандального виступу лікаря Нен-Сагора в медичному товаристві?” І газета, забувши взагалі про самого Нен-Сагора, чорним шрифтом повідомляла англійських джентльменів про те, що, як виявилося з певних джерел, місіс Ліліан Нен-Сагор… є… не хто інша… як… соціалістка! На доказ свого сенсаційного викриття газета друкувала поруч відбиток з партійного квитка громадянки Ліліан Сагор, де виразно можна було розібрати, що Ліліан Сагор належить до соціалістичної партії з 1921 року… З 1921 року! Жах!.. Десять літ громадянка Сагор підло дурила цілу Англію і своїх пацієнтів… Ха-ха! Що ж тут дивного, що її дід договорився мало не до комуністичної революції, це ж очевидно, що він комуніст і, хто знає, може, член того самого Комінтерну…

Місіс Ліліан відклала газету набік. Десять хвилин минуло, і в двері вже стукала Джесі. Перший секретар Королівського медичного товариства жадав бачити лікаря Нен-Сагора.

Місіс Ліліан пройшла в спальню Нен-Сагора. Нен-Сагор, давно одягнутий, сидів біля свого чемодана.

— Я сьогодні їду, Лі, - сказав він місіс Ліліан. — Дякую тобі дуже, що ти вчора потурбувалася за мене. Я гадаю виїхати в сім сорок.

— Добре, діду, — відповіла місіс Ліліан. — Але перед тим вам доведеться все ж таки побалакати з сером Монтеві. Він ще зрання чекає на вас.

Старий лікар невдоволено й болісно скривився:

— Я не хотів би цього, Лі…

— Я розумію, діду, але закони острова цього вимагають. Я гадаю, сер Монтеві прийшов з нами остаточно покінчити, — місіс Ліліан підбадьорливо посміхнулася дідові.

— Добре, Лі, - покірно згодився Нен-Сагор. — Якщо закони вашого острова такі, то я постараюся їх додержати.

Генеральний секретар Королівського медичного товариства сер Ів Монтеві ввійшов разом із своїм помічником, шостим секретарем, горбанем Альбертом Сю. Горбань Альберт Сю скромно лишився ближче до дверей. В лівій руці він тримав портфель сера Іва Монтеві, в правій — своє власне тіло й невеличку нот-папку.

Сер Ів Монтеві зробив од дверей рівно два кроки.

— Сер, — сказав він і ледве-ледве, зовсім для стороннього ока непомітно, схилив свою гордовиту голову від лівого запліччя до правої половини грудей, по діагоналі.

Горбань Альберт Сю за себе і свого начальника нахилив голову цілком, на повні півкола, зовсім рівно з лінією заднього горба і перпендикулярно до лінії плечей.

— Сер? — тихо відповів Нен-Сагор і зовсім не нахилив голови. Навпаки, він підвів її догори: це мав бути заразом і уклін, і запитання. — Прошу сідати, сер, — додав іще Нен-Сагор за якусь мить і похилив голову.

Він сів сам у крісло позад письмового столу і вказав серові Іву на крісло навпроти. Горбань Сю сів на стілець оддаля, край столу. Їх було в кімнаті тільки троє: місіс Ліліан вийшла у вестибюль до містера Конрада Канея, поставника хімікалій.

— Сер! — знову сказав сер Ів.

— Сер? — запитав Нен-Сагор.

Сер Ів мовчки подивився на свого підручного. Альберт Сю зрозумів його без зайвих слів і миттю подав йому його зелений портфель з гадючої шкіри.

— Сер, я уповноважений говорити з вами від медичного товариства його величності англійського короля.

— Я слухаю вас, сер, — підвів голову Нен-Сагор.

І в дальшій розмові він так і тримав голову, не схиляючи її. Альберт Сю поклав свою нот-папку на стіл і відкрив стило:[6] він мав стенографувати розмову першого секретаря Королівського медичного товариства і його колишнього члена, індійського лікаря Нен-Сагора.

Сер Ів розклав свого портфеля.

— Я буду говорити коротко, сер.

— Я дуже задоволений з цього, сер.

— Мені нема потреби нагадувати вам, сер, про інцидент, який стався вчора на черговому засіданні Королівського медичного товариства, сер.

- І я так гадаю, сер.

— Президія Королівського медичного товариства, сер, зібравшися вчора ввечері після згаданого інциденту, в складі президента Королівського медичного товариства сера Джорджа Дембі, віце-президента сера Майкла Вітлі та першого секретаря товариства, тобто вашого покірного слуги, обговорила, сер, цей згаданий інцидент.

— Я слухаю вас, сер.

— Президія Королівського медичного товариства, сер, уважно і глибоко обдумавши ваш, сер, виступ на вчорашньому засіданні товариства, зволила знайти в ньому, сер, дві, так би мовити, частини. Ви слухаєте, сер?

— Я слухаю вас, сер.

— Перша частина — це, так би мовити, частина “наукова”, сер. — Сер Ів Монтеві слово “наукова” вимовив у лапках. — Друга частина — це, так би мовити, частина… політична… — Слово “політична” сер Ів вимовив без лапок. — Ви слухаєте, сер?

— Я уважно вас слухаю, сер.

Сер Ів Монтеві на мить спинився, відчуваючи потребу випростатися перед слухачами. Але, крім Альберта Сю, слухачів не було: лікар Нен-Сагор був не слухач, а підсудний. Тому сер Ів не добрав нічого іншого, як вовком глянути на свого шостого секретаря. Переляканий горбань, бувши не виборним почесним секретарем Королівського медичного товариства, а всього лише найманим клерком, сховався за свій горб і вдав, що він зачарований з красномовства свого начальника, сера Іва Монтеві. Задоволений сер Ів знову обернувся до співрозмовця.

— Отже, сер, президія Королівського медичного товариства, будучи організацією виключно науковою, далекою від будь-якої політики, вирішила… — сер Ів ще раз спинився, а Альберт Сю ще раз перелякався, — вирішила висловлені вами ганебні політичні сентенції лишити виключно на вашому власному сумлінні. Ви, сер, повинні самі відповідати за них перед англійським суспільством, а коли на те буде потреба — і перед англійським законом.

— Прекрасно, сер.

— Сер?

— Я хочу сказати, сер, що я вважав вирішення президії високорозумним і високодостойним.

— Так отож, сер, тоді для вас не буде несподіванкою, що, схваливши таку преамбулу, президія товариства не вбачає за можливе ваше, сер, дальше перебування в лавах членів Королівського медичного товариства?

— Так, сер.

— Президія, робивши такий висновок, виходила, сер, з того, що політично заплямована особа не може бути членом Королівського медичного товариства.

— Я, сер, не потребую ніяких пояснень. Я цілком згодний з такою думкою президії.

— Я дуже радий, сер. Альберте, ви повинні точно зафіксувати відповідь містера Нен-Сагора.

— Я слухаю, сер! — пропищав горбань і зовсім сховався в свою нот-папку.

Сер Ів вийняв із свого портфеля аркуш паперу. Він поклав його на стіл, і лікар Нен-Сагор міг побачити, що то є виписка з протоколу засідання президії. Проте сер Ів не поспішав передавати її колишньому членові товариства, лікареві Нен-Сагорові. Він вийняв монокль, заправив його в ліве око і поглянув на постанову.

— Проте, сер, — почав він по паузі, - деякі міркування не дозволяють нам покінчити з усім цим, оформивши таким чином ваше, сер, вибуття з товариства.

Нен-Сагор зацікавлено підвів очі.

— Так, сер. Не знаю, чи ви, сер, мали приємність проглядати сьогоднішні газети, але там є низка статей з приводу вчорашнього інциденту й, зокрема, з приводу вашої, сер, особи…

— Мені здається, сер, — почав був Нен-Сагор, але сер Ів зовсім навіть не по-джентльменському перебив його.

— Ви, сер, хочете сказати, що все це лягає виключно на вас, сер, і ви самі якось дасте цьому всьому раду?

— Ви дуже проникливі, сер.

— Отож. І я, сер, сьогодні був би з вами цілком згодний. Не лише я, а й ціла президія товариства, сер. Але, сер… сьогодні. Я прошу не забувати, сер, що все це трапилося вчора, коли ви, сер, мали щастя бути ще членом Королівського медичного товариства… Таким чином, усі обвинувачення вашої, сер, особи в… знахарстві, шахрайстві… і тому подібне, — не будемо цього перераховувати, сер, — певною мірою кладуть тінь і на все медичне товариство, сер. Газети, сер, заявляють, що в лавах Королівського медичного товариства довгі роки був… — пробачте, сер, але я переказую чужі слова, — знахар, шахрай і тому подібне, не будемо всього цього переказувати, сер.

6

Стило — загальна назва пишучих предметів — ручка, олівець тощо.