Варфоломієва ніч - Гримич Марина - Страница 12

12

І що там роблять наші герої? Ага! Розробляють текст агітаційної листівки.

Ця листівка народилася на світ Божий наступного дня, а точніше, наступної ночі. І треба віддати належне Варфоломійовичу, що він зумів перебороти свій внутрішній консерватизм і зробити воістину новаторський хід, при цьому не зраджуючи принципам соцреалізму. На ній, на цьому витворі агітаційного мистецтва, чарівно посміхалася Тетяна Горошко і, пильно вдивляючись в очі виборцеві, показувала вказівним пальчиком прямісінько на нього. «А ти проголосував за Павла Печеніга?» – було надруковано внизу великими літерами.

Яким сміттям видаються всі ті папірці з розумними словами, з великими обіцянками на листівках його конкурентів порівняно з цією сакраментальною фразою!

Однак, дорогі мої читачі, на цьому робота з листівками не закінчується. Це лише півсправи. Головне – розклейка. «Ну що таке розклейка? – скривитеся Ви. – Узяв, наквецяв клеєм – і баста!» А от і ні!

Розклейка – це справа просто детективна. Для цього потрібні три речі. По-перше, – клей. Бажано, щоб це був суперклей. Листівка повинна не просто важко віддиратися, а суперважко віддиратися. Аби час, витрачений на ЇЇ відшкрябування, і ця пекельна праця надовго закарбувалися в пам'яті здирача і відбили в нього будь-яке бажання робити це ще колись.

По-друге, – місце наклейки. Тут найбільше шануються легкодоступні для споглядання виборцями і важкодоступні для посягання конкурентів і їхніх здирачів місця.

По-третє, – ангельське терпіння. Без нього тут не обійтися під час систематичного і педантичного перенаклеювання листівки на місці зідраної. Як правило, розклейка і здирання листівок відбувається в одну й ту ж саму пору доби, а саме від 12 до 2 години ночі. І якраз у цей час уся порядна частина населення вже бачить другий сон, а на вулицю виходить інша частина населення – повії, гульвіси і члени виборчих штабів. До речі, останні час від часу влаштовують між собою криваві вуличні сутички. Ось і нашим героям трохи перепало. Вони якраз наштовхнулися на членів штабу Миколи Разіна, які клеїли свою «порядність і реформи» на безвинну Тетяну Горошко. Зустріч закінчилася тим, що на три дні було перервано виступи і лише на четвертий, завдяки гримерним здібностям Тетяни Фрідріхівни, Пашка зі своїм вірним другом насмілилися знову вийти на люди.

Треба сказати, що не все було так погано. Якраз нашому молодому героєві дуже пощастило в тому плані, що члени його виборчого штабу були людьми літніми, які, як ви знаєте, часто страждають на безсоння і надмірну дисциплінованість. Крім того, йому поталанило з Тетяною Горошко. Вона зробила такий нарис про нашого Пашку, що три дні поспіль (доки не заборонила передачу районна держадміністрація) з 16.00 до 16.15 увесь район стояв по стійці «струнко!» під своїми «брехунцями». Пощастило нашому молодому героєві і з дідусем Тетяни Горошко. Річ у тім, що у нього в гаражі стояла стара «Победа», яку вирішили залучити до виборчої кампанії. Це була Варфоломійовичева ідея, який уже перевтомився від громадського транспорту.

Отже, про «Победу». Вона, виявляється, ще їздила. Треба було зробити з неї щось на зразок агітпоїзда. Он у Колосального вже з'явився новий автобусик з мегафоном. Не можна ж відставати! Вирішили пофарбувати «Победу». Розпалилася дискусія щодо фарби. Якщо перемалювати машину в жовто-блакитний колір, їх засуджуватимуть комуністи; якщо в червоний – не проголосують демократи. Вирішили пофарбувати в малиновий: комуністам казали, що це червоний колір, а демократам казали, що це колір козацького стяга, і наспівували при цьому:

«Гей, там, нагорі, Січ іде!Гей, малиновий стяг несе!Гей, малиновий!Наше славне товариство,Гей, марширує раз, два, три!»

Отже, малинова «Победа» із сакраментальними словами: «А ти проголосував за Павла Печеніга?» стала окрасою передвиборчого сезону в районі NN. За кермом сидів Варфоломійович, поряд – дідусь з правами, а ззаду – два голубки – наш герой і його кохана.

Варто зазначити, що виборча кампанія набула нових обертів. Тетяну Горошко любили. Тож вона розпочинала зустрічі. В її завдання входило «розпалити» аудиторію. І Коли та була готовенька, на сцену виходив Він – «увесь в білому». Варфоломійович «сортував» записки. А дідусь Надворі розважав дітлахів.

Ось тут треба дещо уточнити. Спершу про записки. Варфоломійович придумав тут одну штуку. На всіх виступах наш молодий герой «зачитував» п'ять (насправді одних і тих же) записок і давав п'ять, можна сказати, блискучих, відшліфованих в ході виборчої кампанії, одних і тих же відповідей. Ці п'ять записок покривали всі інтереси виборців.

А тепер про дідуся. Ви вже, дорогі добродії, мали змогу з ним познайомитися. Дідусь грався з дітлахами у солдатиків, «танчиків» і «літачків», а, від'їжджаючи, роздаровував іграшки своїм маленьким друзям. Ви гадаєте, дорогі мої друзі, що це він робив із чистого альтруїзму? Е ні! Це був наказ хитрого старого лиса Варфоломійовича. Він-то добре знав, що це ще один засіб впливу на публіку. Так-так! Якщо вашій дитині хтось щось дарує, ви починаєте дивитися зовсім іншими очима на того, хто це зробив. Й ім'я цієї людини золотими літерами вкарбовується у Вашу підсвідомість. А вибори – це така річ, що тут дуже часто в найостанніший момент включається в роботу підкірка. Наприклад, Вам сказано на зборах колективу: всі голосуйте за М.Разіна. І Ви приходите на виборчу дільницю переконані, що проголосуєте саме за нього. Бо ж ви людина свідома. Однак тільки берете бюлетень, тільки берете ручку в руки, а Ваше серце – тьох! – і Ви автоматично закреслюєте і Колосального, і М.Разіна. А чому? А тому, що Ваш рідний відприск солодким дзвіночком десять разів повторив ім'я Павла Івановича Печеніга. І Ви тільки за це і лишили його в списку. Дивись, і не тільки Ви це зробили!… Однак ми дещо поспішили. Повернімося на грішну землю.

А на грішній землі тим часом відбулася одна неприємна річ. Тетяна Фрідріхівна почала вставляти палиці в колеса. І Ви знаєте, чому? Виявляється, вона «віддала своє серце» Павлу Івановичу, а він «поглумився над її коханням», «зрадив її із цією…» (не будемо повторювати поганих слів), і тепер вона (тобто Тетяна Фрідріхівна) «ладна накласти на себе руки».

Ви чекали такого повороту, мої дорогі співбесідники? Жіноча половина скаже: так! А чоловіча скаже інакше: а начхати на цю дурепу!

Ні! Ні – в жодному випадку! Адже Смольний добре працює! У бібліотеці активно зріс відсоток читачів, які цікавляться «новими надходженнями». А крім того, там другий кактус розцвів! Як же за два тижні до виборів міняти дислокацію? Такого собі не дозволить ні один стратег і ні один тактик. Що вже казати про Варфоломійовпча!

Він з усіх сил намагався задобрити «свою клізму», але та не здавалася: «Або я, або Танька!» (Начебто вона не була Танькою).

Така ситуація, мушу Вас запевнити, є набагато загрозливішою, аніж усі інші передвиборчі баталії. І якби не щаслива зірка Павла Івановича, все б пішло котові під хвіст. Тому самому, який зустрів нашого молодого героя на сходах готелю в день його приїзду.

«Щаслива зірка» нашого молодого героя з'явилась в особі чоловіка Тетяни Віталіївни-Фрідріхівни. На ньому ми зосередимо свою увагу довше. Він того вартий. Це справді була зірка. Зірка естради, яка періодично тікала від своєї «мегери-жінки» в столицю і періодично поверталася під її ж, мегерине, крильце. Причому три останніх повернення відбулися безуспішно: Тетяна Віталіївна-Фрідріхівна не прийняла свого блудного чоловіка. Не тому, що сама так хотіла. А тому, що так хотів батько. На цей раз повернення було четвертим. Однак усе по порядку.

Якось серед ночі у двері землянки хтось загупав. Варфоломійович відчинив. На порозі стояв його «зятьок»:

– Папа! – радісно кинувся йому на шию той.

– Я тобі не «папа»! – буркнув Варфоломійович.

– Батьку! – поміняв тональність зять. Варфоломійович відсахнувся і почав було виштурхувати