Година Бика - Єфремов Іван - Страница 88

Повернувши втрачену ясність думки і зору, Родіс наказала СДФ освітити кімнату і раптом рвонула вбік важку портьєру, яка закривала нішу вікна. Там, скрутившись кицькою, ховалась Ер Во-Біа. Прозора маска з маленьким газовим балоном під щелепою приховувала обличчя красуні, яка рвучко стрибнула назустріч Родіс. Її глибоко посаджені очі з очікуванням і здивуванням дивились на Фай Родіс, запитуючи: «Чому ж ти не падаєш?» В руці коханка Чойо Чагаса тримала складний прилад, який на Тормансі використовували для кінозйомки.

Ер Во-Біа простягла вільну руку до широкого пояса, під яким, безсумнівно, приховувалася зброя.

— Стійте! — наказала їй Родіс. — Кажіть, навіщо ви це зробили?

Прикипівши до місця, красуня завмерла і захиталась усім своїм тонким станом, ніби спонукувана бажанням перетворитися на змію, таку вподобану на планеті.

— Я хотіла, — із зусиллям крізь зціплені зуби сказала вона, — відкрити твоє справжнє «я», показати тебе. І коли ти валялася б, знемагаючи від тваринних пристрастей, я зняла б тебе, щоб показати фільм володарю. — Ер Во-Біа підняла апарат. — Він надто багато думає про тебе, надто звеличує тебе. Нехай би побачив!

Фай Родіс дивилась у спотворене злобою прекрасне обличчя. Поєднання ницої душі і досконалого тіла одвічно дивувала чутливих до краси людей, і Родіс не була винятком.

— На Землі, — нарешті заговорила вона, — ми вважаємо, що будь-яка негідна дія негайно мусить урівноважитися протидією. Зніміть маску!

Тваринного жаху жінки не зміг приховати й респіратор. Їіі довелося скоритися нездоланній волі.

За хвилину Ер Во-Біа лежала на підлозі, закинувши голову, закривши очі й оскаливши зуби, відчуваючи те, що хотіла викликати у Родіс.

— Янгар, Янгар! Я хочу тебе! Ще більше, ніж колись! Швидше! Янгар! — раптом закричала Ер Во-Біа.

У відповідь на її поклик одразу розчинились двері, і на порозі з’явився сам начальник «лілових».

«Десь тут ховався!» — відразу здогадалася Родіс.

Зрозумівши крах задуму й викриття їхньої таємниці, Янгар вихопив зброю. Та хоч би яким вправним стрільцем він був, йому важко було суперничати з Фай Родіс у швидкості реакції. Вона встигла увімкнути захисне поле. Обидві кулі, послані в неї — в живіт і в голову, — відбиті, вдарили Янгара у перенісся і між ключицями. Погляд Янгара, спрямований на Родіс, повільно згас, кров залила обличчя, він упав навзнак, сковзнув по стіні й повалився на бік за два метри від своєї коханки.

Постріли, без сумніву, рознеслися по всьому храму. Треба було діяти негайно. Родіс затягла Ер Во-Біа до спальні, причинила двері, розчахнула обидва вікна. Потім розчепила її зуби і влила ліки. Конвульсивні рухи Ер Во-Біа припинились. Ще трохи, й жінка розплющила очі, підвелася хитаючись.

— Здається… я… — хрипко вичавила вона.

— Так. Зробили все те, чого чекали від мене.

І раптом лють на її обличчі змінилася переляком, відвертим, неподільним і жалюгідним переляком.

— А камера? А Янгар?

— Там, — Родіс показала на двері до сусідньої кімнати. — Янгар мертвий.

— Хто його вбив? Ви?

Родіс заперечливо похитала головою.

— Сам себе. Власними кулями.

— І вам усе відомо?

— Якщо ви говорите про ваші з ним стосунки, так. Ер Во-Біа впала до ніг Родіс.

— Згляньтесь! Володар не простить, він не переживе свого приниження.

— Це я розумію. Такі, як він, не можуть допустити суперництва.

— Його помсту важко уявити! Тортури вишколених катів жахливі!

— Як і ваш Янгар?

Прекрасна тормансіанка похилила голову, благаючи пощади. Родіс вийшла до сусідньої кімнати і за мить повернулася з кіноапаратом.

— Забирайте, — сказала вона, простягаючи руку, — за рештки отрути.

Здригнувшись, Ер Во-Біа квапливо віддала крихітний пульверизатор.

— А тепер ідіть. Через перше вікно на галереї. Пригніться за балюстрадою. Дійдете до бічних сходів заднього фасаду, спуститесь у сад. Сподіваюсь, картку володаря ви маєте?

Ер Во-Біа мовчки стояла перед Родіс, закам’янівши від подиву.

— І не бійтесь нічого. Ніхто на планеті не дізнається про вашу таємницю.

Тормансіанка так само стояла, намагалася щось сказати і не могла. Родіс обережно торкнулась її пальцями.

— Тікайте, не стійте! Я теж мушу йти.

Родіс обернулась, почула за спиною дивні схлипування Ер Во-Біа і вийшла. У першій кімнаті перед захисною стіною СДФ юрмилися охоронники на чолі з офіцером, в кутку лежало тіло Янгара.

Очевидно, після розмови з Родіс у госпіталі володар планети розпорядився про негайний зв’язок, оскільки він одразу з’явився на імпровізованому екрані СДФ. Варта кинулась навтьоки.

Родіс сказала, що Янгар стріляв у неї. Чойо Чагас уже добре ознайомився з дією захисних екранів, щоб зрозуміти, чим усе скінчилось. А втім, володар анітрохи не був засмучений загибеллю начальника своєї особистої варти та першого помічника Ген Ші з безпеки держави, більше того, він, здавалось, був навіть задоволений,

Родіс ніколи було роздумувати над їхніми складними стосунками, вона боялася, що після загибелі Янгара її виженуть з храму. Володар запропонував їй задля безпеки знову поселитись у палаці, але вона ввічливо відмовилась, пославшись на нібито непрочитані матеріали, які мальовничо нагромадились у трьох кімнатах, приготовлені Таелем.

— Коли ви закінчите роботу? — обережно запитав Чойо Чагас.

— Як домовились — тижнів за три.

— Ага, справді! Перед відльотом ви повинні погостювати у мене кілька днів. Хочу ще раз скористатися вашим знанням.

— Ви можете користуватися досвідом усієї Землі.

— Саме цього я й не хочу. Ви пропонуєте загальне, а мені потрібне приватне.

— Я згодна допомогти вам і в приватному.

— Гаразд, пам’ятайте про моє запрошення! Зараз я залишу вас, дайте відповідь тільки на одне питання: що вам відомо про людей, які в минулому на Землі звались міщанами? Мені сьогодні зустрілось таке дивне слово.

— Так звався цілий стан, а потім це визначення чомусь перейшло на людей, які вміють тільки брати, нічого не віддаючи. Мало того, вони беруть на шкоду іншим, природі, всій планеті — жадібність тут не має меж. Брак самообмеження порушував внутрішню гармонію між зовнішнім світом і почуттям людини. Люди постійно виходили за рамки своїх можливостей, намагаючись піднятися вище в соціальному статусі і одержати пов’язані з цим привілеї… Все, що вони мали, — це комплекс жорстокої неповноцінності, розчарування, заздрості й злоби. Насамперед у цьому середовищі аморальності й нервових зривів необхідно було розвивати вчення про самовиховання і соціальну дисципліну.

— То це схоже на моїх сановників!

— Звичайно.

— Чому «звичайно»?

— Жадібність і заздрість розквітають і посилюються в умовах диктатур, коли не існують традиції, закони, громадська думка. Той, хто хоче тільки брати, завжди проти цих «стримуючих сил». Боротися ж з ними можна тільки одним шляхом: знищуючи будь-які привілеї, відповідно, й олігархію.

— Порада добра. Ви вірні собі. Ось чому… — володар замислився, ніби не знаходив точного слова, — мене так вабить до вас.

— Мабуть, тому, що я лише кажу вам правду?

— Якби тільки це!

— Ще зовсім недавно у нас були кабінети совісті. Туди приходили люди, щоб оцінити свої вчинки, з’ясувати їх мотиви чи дізнатись, як слід робити, з допомогою широкої інформації, справедливих і ясних умів людей з глибокою інтуїцією.

Ця пропозиція Родіс не сподобалася володарю.

Чойо Чагас зробив прощальний жест і зник.

За кілька хвилин охорона старанно замивала підлогу на тому місці, де щойно лежав труп Янгара, і з забобонним жахом озиралися на Родіс, яка ходила по кімнаті. Їй довелося вимкнути СДФ і вона побоювалася надмірної цікавості «лілових». Вартові зникли. Замість них з’явився захеканий, ледь живий Таель.

— Моя помилка! Моя дурість! — закричав він, зупинившись на порозі.