Зорепади - Бережной Василий Павлович - Страница 22

Справді, Рей, якому допомагав шофер, возився з теодолітом і компасом, встановлюючи штатив біля ребра піраміди.

Сонце припікало нещадно, й жінки рушили до невеличкого павільйону попити живлючої кока-коли. Оглянулись — Рея вже не видно, певне, подався за піраміду. І поки вони смоктали тоненькими трубочками освіжаючий напій, учений-турист устиг обійти піраміду, визначаючи положення її граней. Нарешті заспішив до них.

— Сенсація! — гукнув ще звіддалік. — Якби ви знали, яка сенсація!

— Може, піраміда занурюється в пісок? — сказала Вівіан, висмоктуючи із склянки кока-колу.

— Та й похилилася? — почувся сухий смішок Бетті.

— Я серйозно, а вам жарти.

— Будеш пити? — Вівіан поставила перед ним темно-брунатну пляшку.

Рей налив собі склянку і випив одним духом. Витерши долонею губи, вже спокійно сказав:

— Піраміда повернута на захід.

— І що ж тепер буде? — стримуючи сміх, сказала Вівіан. — Як ми це переживемо?

Рей так подивився на неї, ніби вперше побачив.

— Облиш свої дотепи, — сказав грубувато. — Йдеться про наукове відкриття. Виявляється, грані піраміди орієнтовані не точно. Вони відхиляються на захід більше як на три кутові мінути!

Якщо Рей сподівався приголомшити своїх співбесідниць, то він дуже помилився. Його «сенсація» не справила на них ніякісінького враження. Правда, помітивши, що він починає бліднути, а це було провісником нервового спалаху, Вівіан з чемності спитала:

— А чим же ти пояснюєш… відхилення? Може, вони так і збудували?

— Ні, це виключається, — вже лагідніше обізвався Рей. — Стародавні єгиптяни, хоч і не мали компаса, вміли точно визначати сторони світу. По зорях.

— А зорі ж не стоять на місці, — усміхнулась Бетті.

Рей навіть не глянув у її бік. Великі зморшки перетнули йому чоло. А що, як він помилився? Такі точні вимірювання не можна робити поспіхом, його репутація вченого…

Наступного ранку він знову поїхав з Каїра в Ель-Гізу — вже без дружини й Бетті, що лишилися в місті. Машина мчала уїждженою асфальтовою дорогою, випереджаючи короткі зеленовагонні поїзди, напхані пасажирами.

Піраміди стояли суворі й величні у своїй мовчазності, а Великий Сфінкс дивився сліпими очима на світ, немов запитуючи: «Що тут відбувається?» Біля підніжжя вже снували туристи, одна вервечка їх потяглася в темний отвір, що вів усередину піраміди.

Всю цю картину Рей окинув побіжним поглядом. Сьогодні він не захоплювався грандіозністю оцих старих, як світ, споруд: не мав на це часу та й настроєний був зовсім інакше. Цілісінький день снував навколо трьох великих пірамід, перевіряючи їх орієнтацію. Сонце вже черкнулося пісків Сахари, коли Рей витер піт із чола. Тепер уже не мав найменшого сумніву — піраміди повернені на захід майже на чотири кутові мінути! Невже неточність будівельників? Чому ж вона повторилася тричі та ще й з такою… точністю?

Із задуми вченого вивів голос підлітка-араба. Ламаними англійськими словами, а ще більше жестами хлопець пропонував сходити на вершину піраміди Хеопса.

— Піраміда — сонце!

Рей поглянув на захід — пустеля залита темно-оранжевим світлом, помережена тінями. Сонце виглядає вузеньким окрайчиком, розжареною дужкою. От-от сховається. Хлопець торкнув Рея за лікоть:

— Поспішать! Сонце — піраміда! Один долар.

Юний араб кинувся до піраміди, Рей підтюпцем побіг за ним, притримуючи рукою фотоапарат, почеплений на шию. Хлопець уже вимахнув на камінь, подав руку, і за мить вчений опинився біля нього. Юний провідник брався вгору добре знаними зигзагами, і в міру того, як вони піднімалися по схилу піраміди, окраєць сонця більшав, наче розбухав.

— Оглядать пустеля — красивий! — вигукнув хлопець, обертаючи свою чорноволосу голову до Рея. — Фотографувать на пам’ять!

Краєвид і справді був неповторно прекрасним. Далеко внизу, на обрії, тонуло в пісках сонце, і в густо-синій високості проступали зорі.

Стоячи на облущеному камінні вершини піраміди, Рей раптом відчув подих космосу…

Хлопець мовчки сів на тепле каміння перепочити, а Рей швидко настроїв апарат і почав фотографувати згори облитий кіновар’ю схил піраміди. Апарат видає готові знімки, так що можна зробити пробу. Звичним рухом відкрив кришку і… побачив на фотокартці саму чорноту. Плівка засвітилася. Невдоволено бубонячи, перевірив герметичність апарата, покрутив валика, націлився й натиснув спуск. І це фото було чорне-чорнісіньке. Що за напасть?

Так і не діждалося сонце, доки Рей погляне на його мідно-червоний сегмент. Спостережливий провідник міг би забожитися, що цей дивний чоловік тільки те й робив, що порпався у своєму фотоапараті.

Там, де пустеля черкається неба, постала золота стіна, знизу золото почало тьмяніти, ніби стіну розмивали тіні, що беззвучними хвилями котились по пісках…

Але Рей нічого того не бачив. Крутився увсібіч, раз по раз відкриваючи й закриваючи фотоапарата. Хлопець, побоявшись, що він оступиться і впаде, почав ходити в нього за спиною, щоб підстрахувати. Можна було подумати, що двоє на вершині піраміди виконують якийсь дивний танок.

Малий провідник уже був подумав, що даремно тягнув цього дивака на піраміду і вже про долар годі й мріяти, але помилився. Чоловік, хоч і не бачив заходу сонця, був чомусь радий, веселий, піднесений і, поплескавши його по плечу, дав п’ятидоларового папірця.

А наступного дня хлопець одержав ще більше — носив на піраміду ящики з апаратурою, біля якої дивакуватий чоловік провозився майже до вечора. Допомігши повантажити ящики знову на машину, хлопець запобігливо сказав:

— Заходить сонце — красиво! Поведу — не треба долар…

Рей тільки усміхнувся:

— Піраміда, бой, не любить фотоплівки, а чому, в цьому треба розібратися. Заходом сонця полюбуємось іншим разом.

Хлопець зачудовано дивився услід машині. Чому цей містер відмовився? Адже безплатно…

Вечеряли в Каїрі в ресторані «Лотос». Вівіан з Бетті були в доброму настрої: вони не лише передивилися в музеї всі староєгипетські жіночі оздоби, а й замовили подібні для себе. Рей не дослухався до їхніх балачок. Після того, що він відкрив там, на вершині піраміди, хіба могла зацікавити його тема прадавньої жіночої моди? Він думав про явище, на яке наткнувся зовсім випадково. Частенько отак воно й буває: заходився перевіряти орієнтацію, а натрапив…

— Мені здається, любий, що ти й досі біля своїх пірамід, — сказала Вівіан, спостерігши його задуму. — Обмірковуєш відхилення? Але похибка така незначна, що на неї можна й не зважати.

— Більше того, — обізвалась Бетті, — просто дивовижно, як вони, не маючи компаса, могли…

— Так, — сказав Рей, наливаючи коньяку до кави. — Відхилення зовсім незначне, і я вже знаю, що його можна пояснити… рухом самого континенту.

— Цікаво! — з удаваною жвавістю вигукнула Бетті. — Значить, вони таки будували абсолютно точно?

— Виходить, що так… Мене самого вражає така точність.

Жінки облишили цю тему — з коротенької вилазки знову повернулися до свого тісного світу, і стало зрозуміло, що й вилазку ту вони зробили виключно з чемності.

— Любий, ти замовив квитки до Александрії? — спитала Вівіан. — Кажуть, там розкішна вілла короля Фарука…

— Серед величезного пальмового парку, — додала Бетті. — Цей останній король, певне, мав добрий смак.

— Вам нудно в Каїрі? — здивувався Рей. — Треба уважніше оглянути золоті речі з гробниці Тутанхамона, побувати в Цитаделі.

— А що там цікавого? — прохопилась Бетті.

— Там пишна мечеть Мухаммеда Алі, а в дворі дуже глибокий колодязь з дивовижною акустикою.

Жінки запитливо поглянули на нього, і Рей пояснив:

— Скажеш над колодязем: «А-а-а!», — обійдеш двір, підходиш до колодязя знову, а звідти все ще відлунює твій голос.

— Ну, що ж, — зітхнула Вівіан, — в Цитаделі ми побудемо, а ти?

— Мені потрібно ще дещо вияснити…

— Знову піраміда?

— Так.

— Сам же кажеш — рухається континент…

Бетті жартівливо додала: