Зорепади - Бережной Василий Павлович - Страница 37

Обмацуючи залу сторожким поглядом, зайшов високий худорлявий блондин. Вираз обличчя в нього був трохи вередливий, навіть ображений. Звичною ходою він рушив до жюрі, та асистенти піймали його, всадовили у спеціальне крісло, спритно обплутали кольоровими дротиками й наділи на голову шолом, схожий на ті, які й досі можна бачити у жіночих перукарнях.

— Ефективність мого препарату, — вів далі Кувиркот, — визначається за формулою (Ай-Бі-Сі, будьте ласкаві!):

де Р1 — початковий розумовий рівень індивіда; Р2 — розумовий рівень після прийняття препарату; К — коефіцієнт підсилення, що нелінійно залежить від дози.

Дві години тому у присутності членів жюрі містер Ярд прийняв дозу препарату «Підсилін», достатню для побудови нової теорії відносності (шум, оплески)!

Ми, звичайно, не будемо завдавати клопоту містерові Ярду й вимагати негайних наукових відкриттів — на все свій час. Проте беру на себе сміливість сподіватися, що містер Ярд не відмовиться ще раз вислухати доповідь, котра, як ми бачили, викликала в нього дещо… е-е, спрощені розумові реакції. Містер Уїтсон, ввімкніть магнітофон! Ай-Бі-Сі, ласкаво прошу!

Віце-директор вмостився в кріслі зручніше, на обличчі застиг вираз похмурої зосередженості. Ось зараз жовта лінія у самому кутику екрана підскочить, зав’юниться, заграє всіма барвами веселки! Але… по лінії пройшло тільки дрібне безсиле тремтіння, як по тілі черв’яка на гачку в риболова.

— Містер Уїтсон, додайте гучності, може, він не чує! — вигукнув Кувиркот. Але жовта лінія зовсім заспокоїлася, вона зробилася відверто безсоромною прямою.

Професор затулив обличчя руками, зал закишкав, заґелґотів… А голова жюрі пошепотівся з машиною, і на екрані спалахнуло:

при Р1, що дорівнює 0, Р2 дорівнює 0 незалежно від величини К.

— Окремий випадок, — розвів руками голова. — Містер Уїтсон, валер’янки професорові!

Юрій Нікітін

Савелій і динокан

На дворі загримів ланцюг, несамовито загавкав пес. Савелій встав і крізь відчинене вікно вже збирався гримнути на дурного собаку. Та так і завмер з розтуленим ротом.

Здоровенний пес скавчав сиплою фістулою і, заплющивши від жаху очі, втискувався в найдальший куток будки.

А за огорожею стовбичив на задніх лапах велетенський банькатий ящір і заглядав через паркан. Від спеки він роззявив пащу, як крокодил. Ящір був сіро-зелений, тільки на череві зблискувала потерта жовта луска. Замість підгорля одвисала дрябла зморшкувата шкіра.

— Вам чого? — спитав Савелій. За його спиною злякано зойкнула дружина.

— Савелій тут живе? — спитав ящір скрипучим голосом. Вирячкуваті очі вп’ялися у тайговика.

— Так, це я буду, — відповів Савелій. — Заходьте, коли є справа. Гостем будете.

Він вийшов, загнав у хлівець козу, швиргонув туди-таки допитливе поросятко. Ящір схвально спостерігав за його діями. Савелій шугонув з двору гусей і лише тоді прочинив хвіртку.

— Здрастуйте, — мовив ящір. — Я від ГАМу, тобто кажучи, від галактичної асоціації мисливців…

— Та ви заходьте до хати, — мовив Савелій. — Погомонимо як годиться.

Він провів гостя до кімнати, всадовив за стіл. Напівжива з ляку дружина заметушилася між льохом, коморою та піччю. «Знов привів чудовисько, — бідкалася вона подумки. — Сам бродяга, через те бродяги і в дім пруть. От уже справді: свій свояка бачить здалека. Коли вже порозумнішає, коли житиме, як усі люди?»

— Знаю, що ви дуже зайняті, і довго не затримаю вас, — промовив гість загальновживану в Галактиці формулу ввічливості. — Річ у тім, що до нас у ГАМ надійшла пропозиція прийняти вас членом нашої організації. Як стало відомо, один ланітар полював разом з вами на ведмедя. Я так називаю це чудовисько? Ці дії цілком відповідають букві й духові статуту ГАМу. Галактичне братство, безкорислива взаємодопомога, відсутність будь-яких форм гноблення. На голосуванні ваша кандидатура пройшла. Слово за вами.

— Гм… — мугикнув Савелій задумливо. — Діло не просте, враз і не вирішиш. Тут треба добре обмізкувати. Давайте поки перекусимо, що бог дав.

— Правильно, — схвалив представник ГАМу. — Зопалу такі справи беруться вирішувати тільки зелені.

Жінка швиденько зібрала на стіл і чкурнула з кімнати. Гаміст був не дурний, він швидко зметикував, що й до чого. За півгодини він уже розпустив лусочки на товстому череві і, поплескуючи Савелія по спині холодною зеленою лапою, втовкмачував:

— Зрозумій, гомо, полюватимеш на якій завгодно планеті Галактики! На будь-якого звіра, птаха чи рибину.

Він вдарив себе кулаком у груди. Перетинчаста лапа ляснула по лусочках.

— Ми мисливці-професіонали! Не для пустощів, для прожиття добуваємо харчі тяжкою і небезпечною працею. Та невже ж не допоможемо один одному! Ось зараз, приміром, інсектонам не дає спокою динокан. Страшне чудовисько! Багато хто пробував уполювати його, та мало хто повернувся.

— То чого ж ми сидимо? — сказав Савелій і підвівся. — Де цей динокан? — спитав він суворо. — У мене на ногах драконяча шкіра вже потерлася. Час міняти!

— Зараз, гомо, зараз, — відповів ящір з готовністю. — Ми так і знали, що ти згодишся допомогти нещасним інсектам. Все ж таки ти сам ссавець, зрозумієш звички чудовиська.

— Маріє!!! — гарикнув Савелій.

З двору долинуло сердите:

— Чого тобі?

— Збери в дорогу!

Він підбадьорливо поплескав ящера по пластинчастій спині і зняв з стіни двостволку.

— У мене, хлопче, це швидко робиться. Підсумок повний, патронташ набив, рушниця завжди справна. Можу вночі скочити з ліжка й погнатися за зубряком.

До кімнати, спідлоба позираючи на ящера, зайшла Савелієва дружина. В руках вона тримала вигорілий на сонці рюкзак.

— Повний порядок? — спитав Савелій.

— Так, — відповіла вона обурено. — Все поклала. У газету загорнула курку і п’ять бутербродів з домашньою ковбасою.

— Ет, — сказав Савелій незадоволено, — замучиш ти мене домашньою ковбасою. Ну гаразд, ми пішли. Зроблю справу, повернуся.

Вони вийшли за околицю, заглибились у гай, де стояв пошарпаний двомісний космоліт з яскравим написом на боці — «Інспекція ГАМ».

Сідаючи до космольота, ящір зауважив:

— Жінка в тебе, гомо, хороша. Тільки сердита чогось. Не любить нас, плазунів?

— Та ні, — сказав Савелій, — на особистість вона не звертає уваги. Для неї головне — душа. Просто не любить, коли йду на полювання. Хоче, щоб став садівником або ж городником. Тьху!

— У мене те ж саме, — зітхнув ящір. — Справжня хатня війна. Та щоб ми, шляхетні мисливці, у городі копирсалися!

Він сердито насунув на кабіну ковпак і ривком підняв машину в повітря.

Зустрічали їх дві товсті, завбільшки з індика білувато-рожеві істоти. В обох голови були круглі, як повітряні кулі, а величезні очі займали половину обличчя. Над лисими маківками коливалися гнучкі вусики.

— Ось, — промовив бадьоро ящір. — Привіз землянина. Безстрашний мисливець-професіонал. Знищити вашого динокана йому все одно, що чхнути. Ах, ви не чхаєте! Ну все одно, прошу любити й поважати, а я відчалюю. Бувайте здорові!

Він повернувся до Савелія.

— Я полечу в ГАМ передати про вашу згоду. Повернуся години через три. Може, стану в пригоді.

Він крутонув кермо, опустив лапу па педаль. Космоліт підплигнув і розтанув у незвично зеленому небі.

Інсекти покірливо дивилися на Савелія. Один спитав боязко:

— Ви й справді захищатимете кас, мирних хліборобів?

— Звісно, — відповів твердо Савелій, — показуйте звіра!

— Ходімо, — сказав один інсект тоненьким голосом.

Вони пішли через село. Савелій обережно обминав хлопчаків, які борсалися у придорожній пилюці, статечно вітався з старими, що грілися проти сонця, сидячи на призьбі.