Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич - Страница 15

— Що ви! Чорношкірий і на підлозі чудово переспить, будьте певні… Спокійної ночі, герцог, — і капітан дунув на свічку.

Денні тривоги і втома взяли своє. Ледве поклавши голову на подушку, Федя задрімав.

Вже крізь сон відчув, як щось боляче вкусило його за руку. За мить так само вкусило за щоку. Кудряш ляснув себе долонею по щоці.

«Блощиця! — гидливо подумав він. — От тобі маєш! Може, тому Дієго так охоче й віддав мені своє ліжко?»

А блощиці, не гаючи часу, люто накинулись на хлопчика. Федя вертівся в ліжку, перекидаючись з боку на бік, та це не допомагало. Блощиці скрізь знаходили його і кусали, кусали…

Нарешті хлопчик не витримав і скочив з ліжка.

Капітан ворухнувся на скрині.

— Що з вами, герцог? — сонним голосом спитав він.

Федя пояснив.

— Не звертайте уваги, — відповів Дієго, — блощиці покусають та й перестануть. — Він помовчав і додав: — Звісно, блощиця — тварюка неприємна, та що поробиш? Створив її господь, мабуть, за гріхи наші…— Дієго позіхнув. — А що кусає,— то й Ніанга, і нас, ваша високість, — їй байдуже. Однаково, чи ти останній пеон, чи його величність король Іспанії… В мене ще небагато блощиць на каравелі. А, пригадую, був я у свиті інфанта, так там тьма-тьмуща. Кусались, мов собаки…

Дієго мав рацію. Блощиці, таргани, воші були звичайним явищем навіть у королівських палацах. Придворні франти золотими й срібними чухачками ганяли вошей під перуками.

Капітан буркнув щось собі під ніс і, повернувшись до Феді спиною, скоро захріп.

Кудряш спробував знову лягти в ліжко, та, покусаний блощицями, мусив скочити на підлогу. Не засвічуючи світла, потихеньку одягся. «Вийду на палубу», — подумав і вже було взявся за ручку дверей. «А що, як там зустріну Педро? — промайнуло в голові.— Ні, краще не виходити».

Він умостився в кріслі, клюнув носом раз і вдруге і непомітно для себе заснув.

…Розбудив Федю голосний стогін. На столі горіла свічка. Капітан, по-турецькому схрестивши ноги, сидів на скрині і, тримаючись обома руками за щоку, розгойдувався з боку на бік, мов маятник, та протяжно стогнав. Біля нього метушився Гуго.

— Ну, як, доне Дієго, вже ліпше? Заждіть хвилинку, зараз полегшає.

— У-у-у! — тягуче стогнав капітан. — Ще гірше. Прокляття!

— Дивно, — знизував плечима Гуго. — Вже мусило б допомогти, — він почухав підборіддя. — Давайте я зготую вам бальзам за рецептом самого Галена.

— Роби, що хочеш, тільки б допомогло. Сили більше нема терпіти! Ух, клятий зуб! Ніанг, принеси вина, може, хоч від нього полегшає…

Тим часом Гуго, схилившись над столом, щось старанно тер у ступці макогоном.

— Зараз, зараз, — заспокоював він капітана, — цим бальзамом я лікував зуби самому курфюрсту Саксонському…

«Тепер зрозуміло, чому Гуго говорить по-іспанськи з акцентом, — подумав Федя. — Він німець за національністю».

— Отже, беремо три унції оливкового масла, — бурмотів собі під ніс алхімік, — три товчені кістки зміїної голови, три пелюстки троянди, три золотники паленої шерсті з мавп'ячого хвоста, три золотники перцю, і все це настояне на сльозах святого апостола Петра… Всього по три частини, — Гуго багатозначно підняв палець догори. — По три, бо в цього числа чудодійна властивість, як про це вчить нас Нікомах з Герази у своїй відомій праці «Арифметичне богослов'я». — Старий звів очі догори і процитував своїм дещо гугнявим голосом: — «Одиниця єсть божество, розум, добро, гармонія, щастя, вона зветься Аполлоном, Геліосом, та її можна розглядати і як матерію, темряву, хаос… Двійка — принцип нерівності, припущення; вона є матерія, природа, речовина, основа всякої багаточисельності; вона є хоробрість, бо з неї сміло розвиваються всі інші числа… Три — перше справжнє число, бо воно має початок, середину й кінець і тому є числом досконалості. Воно є єдиним числом, що дорівнює сумі попередніх чисел…»

«Дурниця якась, тарабарщина, — не вірячи власним вухам, вслухався Федя в базікання Гуго. — Яку чудодійну силу може мати цифра три?! Спробував би я їхати в школі на трійках! Що сказали б батьки? І з Галеном він видумує.— Хлопчик згадав розмову з матір'ю в день свого від'їзду з Києва. — Не може бути, щоб Гален вигадав таку безглузду суміш… Гуго ошуканець і тільки спекулює на імені Галена…»

— А знаменитий арабський мудрець Ель-Мадскріті…—почав було знову старий, та капітан обірвав його:

— Облиш, до дідька твоїх мудреців! Давай бальзам, та швидше. О-о-ох! — обличчя в Дієго перекосилось від болю.

— Уже все, готово! — Гуго урочисто бовтнув сумішшю і простяг капітанові кухля: — Випийте, доне Дієго, і біль як рукою зніме. Тільки при цьому дивіться на місяць правим оком, а ліве примружте і примовляйте: «Тобі, місяцю, бути повним, а мені здоровим. Хай допоможе мені пресвята богородиця, святий Антоній і Адам-первочоловік…»

Дієго проковтнув суміш і, кривлячись, сплюнув.

— Тьху, яка бридота!

Тим часом зуб не перестав боліти. Капітан не знаходив собі місця і бігав по каюті, мов поранений звір. Він проклинав Гуго, його бальзам, всіх лікарів на світі.

Бачачи, що бальзам не допоміг, Гуго став робити заклинання. Він наказав Ніангові відгорнути килим, потім присів навпочіпки і накреслив вугіллям на підлозі коло. Піднявши руки догори, алхімік гугняво забурмотів:

— О великі всесильні духи повітря, води, вогню, землі! Кличу вас і заклинаю знаком царя Соломона… Слухайте мене і коріться…

Більше Федя нічого не міг зрозуміти, бо від іспанської Гуго перейшов на іншу мову, мабуть, німецьку.

Не допомогли й заклинання: біль не вщухав. Капітан уже не стогнав, а завивав. Він то бив себе кулаком у щоку, то прикладав до неї холодну сталь кинджала, то споліскував рота вином.

— Доведеться зробити кровопускання, ваша милість, — заявив наостанку Гуго.

І тут Федя раптом згадав: у нього в рюкзаку польова аптечка, а в ній краплі від зубного болю.

— Не треба кровопускання, — спинив Кудряш алхіміка, — в мене є дентол — гарні ліки.

Несподівано для Феді астролог страшенно розлютився і став умовляти капітана не приймати від чужоземця ніяких ліків.

— Ти негідник! — кинув він гнівно хлопчикові в обличчя. — Я бачу тебе наскрізь: на твоєму чолі знак антихриста! Ти хочеш отруїти дона Дієго і заволодіти його каравелою.

Федя остовпів. Звинувачення були такі неймовірні і страхітливі, що він навіть не знайшов, що відповісти.

На допомогу прийшов капітан.

— Досить, — обірвав він Гуго, — його високість—мій гість. Ні слова більше, коли не хочеш позбутись голови!

Ображено бурмочучи щось, алхімік всівся в крісло і з неприхованою ненавистю дивився на Кудряша.

Федя накрапав на ватку дентолу і простяг капітанові. Той поспіхом схопив вату і… вмить проковтнув її.

— Стривайте! — крикнув вражений хлопчик. — Треба було прикласти до зуба, а не ковтати!

Гуго зловтішно посміхнувся.

— Що ж тепер буде? — розгубився капітан. — Це ж, мабуть, небезпечно?

— Пусте, не хвилюйтесь.

Федя знову змочив ватку краплями.

Минуло зовсім небагато часу і капітанове обличчя проясніло. Він відвів руку від щоки, помацав язиком зуба.

— Герцог, — вигукнув Дієго, — я чудово себе почуваю! Своїм чудодійним бальзамом ви вилікували мені зуба. Дозвольте від душі подякувати вам за це, — він церемонно розкланявся.

Федя почував себе трохи незручно. Який там бальзам — дентол продають у кожній аптеці і навіть без рецепта!

— Чому ви вважаєте, ваша милість, що це допоміг бальзам чужоземця? — ображено озвався Гуго. — Це подіяв мій бальзам, зроблений за рецептом самого Галена.

— Ах, облиш, поменше базікай. — Дієго явно не схильний був більше говорити про це.

— Тоді дозвольте мені провести з чужоземцем диспут, — не здавався Гуго, — я доведу, що він невіглас у медицині. Ви ж добре знаєте, що, крім астрології, риторики, алхімії, я серйозної уваги надавав і медицині. Мною досконально проштудійовано широко відому працю вельмишановного Хонейна Ібн-Ісхака «Медичні питання». Я вивчав трактати грецького медика Діоскорида про лікарські засоби, «Медичні канони» Ібн-Сіна і, звичайно, праці уславленого Галена…