Соляріс. Едем. - Лем Станислав - Страница 109

Навряд чи є потреба широко представляти Станіслава Лема. Він давно завоював всесвітню відомість як один з найвидатнь ших фантастів наших днів. І навіть раніше, ніж у себе на батьківщині, дістав широке визнання численних любителів науково-фантастичної літератури в нашій країні.

Лем-фантаст дебютував романом «Астронавти». Примара велетенського чорного гриба все ще нависала над планетою, попіл Хіросіми й Нагасакі, які зазнали атомного удару, стукав у мільйони людських сердець. Перенісши дію роману в 2003 рік, Лем відправив на Венеру експедицію землян, котрі побачили цю планету такою, в яку могла б перетворитися Земля, якби їй випала атомна війна.

Від високої цивілізації на Венері не лишилося нічого, крім руїн, і тільки скорботний слід — два силуети на стіні — свідчив про розумне життя, яке колись там існувало.

«Всю поверхню пологого схилу вкривали дрібні пухирі склоподібної маси, яка застигла в момент кипіння. Ми звернули увагу, що в двох місцях стіна була гладенькою і ледь увігнутою. В проміннях потужного ліхтаря, направленого так, щоб світло падало майже паралельно поверхні, на гладенькому тлі проступали два стертих силуети, загострених угору, наче тіні у високих каптурах. Один сильно нахилявся вперед, ніби падаючи, другий скоцюрбився, немовби присівши і втягнувши голову в плечі».

Цей іще не досконалий роман молодого польського письменника привернув до себе увагу не лише злободенністю і політичним пафосом, а й завидною здатністю автора так моделювати незнане в усіх його суто гіпотетичних частковостях і деталях, що воно набувало дивовижної, майже відчутної реальності.

Проте творчий потенціал Лема проявився трохи пізніше. Прихильники його таланту — аз кожною новою книгою письменника їх ставало дедалі більше — не переставали дивуватися багатогранності його інтересів і науковій ерудиції, які давали йому змогу писати твори настільки різноманітні за жанровими ознаками, що важко було повірити в їхню авторську ідентичність.

Давайте пригадаємо.

«Магелланова хмара» — соціально-фантастичний роман про долі людства в далекому майбутньому, який поряд з «Туманністю Андромеди» І. Єфремова належить до числа комуністичних утопій, хоча цей термін і не зовсім точний.

Цикл романів — «Едем», «Соляріс», «Повернення із зірок», «Непереможений». Їх можна підвести під умовні рубрики «Людина і природа», «Людина і техніка».

Пародійно-сатиричні «Щоденники Йона Тихого» і «Казки роботів».

Серія оповідань та повістей про космольотчика Піркса, в яких усебічному, скрупульозному дослідженню піддається характер людини, його фізичні й духовні можливості, які розкриваються у зіткненнях з незвичайним.

«Діалоги» й «Сума технологій» — серйозні філософсько-соціологічні дослідження про вплив науки й техніки на людство теперішнє і майбутнє.

Нарешті, новий його роман-трактат «Голос неба» — такий собі гібрид; тут учений і художник то запекло сперечаються, то мирно співробітничають один з одним.

Якщо визначити наукову фантастику як синтез наукового і художнього бачення світу в його нескінченних часових змінах, то книги Лема не тільки підтверджують таке визначення, але і яскраво його ілюструють.

Сфера інтересів письменника надзвичайно широка. В неї входять питання філософії й соціології, фізика і кібернетика, астрономія і біологія, медицина й теорія інформації, психологія і хімія полімерів… Стала афоризмом відповідь Лема на запитання, поставлене йому під час зустрічі зі студентами Ленінградського університету, — чи стежить він за науково-популярною літературою. Усміхнувшись, письменник сказав: «Мені ніколи читати науково-популярні книжки, тому що весь час іде на ознайомлення з першоджерелами». І це не було кокетуванням. Зустрічаючись з біологами, Лем і сам відчував себе біологом, а з кібернетиками говорив як фахівець, який навряд чи поступається знаннями перед адептами цієї науки.

Два його романи — «Едем» і «Соляріс», які складають цей збірник, є двома варіантами гіпотетичної зустрічі людей з носіями інопланетного розуму.

Але тут слід зробити невеликий відступ.

У світовій науково-фантастичній літературі протидіють дві точки зору на «братів по розуму», з якими людству, можливо, доведеться зустрітися на одному з острівців життя у Всесвіті. Одні стверджують, що високорозумна істота буде неодмінно схожа на людину. Цю точку зору найпереконливіше обгрунтували відомий радянський письменник-фантаст і визначний палеонтолог Іван Єфремов та англійський астрофізик Фред Хойл. Вони вважають, що в процесі еволюції, який триває сотні мільйонів років, з органічної матерії створилася нарешті найдосконаліша (найдоцільніша) форма для вмісту високоорганізованого розуму. І форма ця — людина. Отже, на планетах з умовами, приблизно схожими із земними (з киснем в атмосфері, не надто віддаленою відстанню до зірки однакового із сонцем класу, певною силою ваги тощо), носії розуму повинні бути схожими на людей. Правда, в одному із своїх фантастичних романів Хойл наділив найвищим розумом… велетенську чорну хмару, яка зрештою досить охоче вступає в контакт з ученими Землі.

Друга точка зору полемізує з антропоцентризмом. Вона допускає розумне життя і на планетних системах подвійних зірок, і на планетах-гігантах типу Юпітера з неймовірною гравітацією, метановими виходами і замерзлими океанами аміаку. Розумне життя, яке виникло не на кисневій, а на фторовій, гелійовій, а то й кремнійовій основі, безмежно багатоманітне, у формах фантасмагоричних, іноді просто незбагненних для нас.

Розумні дерева, мисляча пліснява, віруси, які пізнають довколишній світ і відчувають себе частиною цього світу, тощо. Станіслав Лем дотримується саме цієї точки зору. Він населяє планети, на які ступає нога землянина, що досліджує далекий космос, правда, не пліснявою і мислячими грибами, але створіннями надміру незвичайними. У «Непереможеному», приміром, екіпаж зоряного корабля, який прибув на планету Регіс-ІІІ у сузір’ї Ліри, зіткнувся з незбагненним феноменом: численні рої якихось металевих комах вступають у бій з озброєними до зубів землянами. Але битва позбавлена сенсу, бо на шляху людей стоять не вороже настроєні розумні істоти, а металеві комахи, всього лиш кібернетичні пристрої, кінцевий результат тривалої еволюції роботів, закинутих на планету невідомими прибульцями мільйони років тому.

А на планеті Соляріс від обрію до обрію повільно перекочує важкі бурі хвилі океан. Він — єдиний «мешканець» планети, яка вже багато років є об’єктом досліджень земних учених.

Океан — високоорганізована плазма, здатна не тільки стабілізувати орбіту Соляріса, що обертається навколо двох сонць — червоного і блакитного, — але й відтворювати на своїй поверхні різноманітні земні образи, видобуті з пам’яті людей, котрі постійно перебувають на станції.

Отже, на Регісі-ІІІ породження мертвої машинної цивілізації — кібернетичні комахи, а на Солярісі — мислячий океан.

І ще одна населена планета моделюється невичерпною уявою письменника. Планета, яка здаля схожа на дивовижну опалову краплю, — Едем.

Які ж вони, розумні істоти, що населяють цей світ, сповнений таємниць і несподіванок? Це вже не Океан і не Чорна хмара. У едемця ясно-рубінова кров з білими й червоними кров’яними тільцями, пара голубих очей, кінцівки, що віддалено схожі на руки дитини, голосові зв’язки, які видобувають щось подібне до уривчастого кашлю. Але фізіологічна структура його зовсім відмінна від людської. Едемець — дуплекс. Маленьке головне тільце вміщене в колосальну брилу плоті, схожу на грудку цукру. Він без сумніву високорозумна істота, хоч психіка його настільки ж різниться з людською, як і зовнішність.

Тут не можна не відзначити багатющої уяви письменника і його дивовижного вміння писати реалістично достовірні деталізовані картини вигаданого ним світу.

«Дерева-легені», які дихають кожне в своєму ритмі; гнучкі рослини, густо завішані великими, завбільшки як людська голова, пухнастими кулями, котрі при наближенні людей здіймаються вгору і повільно відпливають; сіро-зелений мох, що вкриває рівнину; сплющене червоне сонце, яке повзе до небосхилу…