Аргонавти Всесвіту - Владко Владимир Николаевич - Страница 26

— Товаришу Ван Лун, тут якась помилка. Ви самі сказали, що кожен з нас одержує на добу два з половиною літри води. Як же конденсатори могли б виловлювати з повітря і давати нам близько трьох літрів? Адже не може бути, щоб організми виділяли вологи більше, ніж одержують її?..

Мабуть, у мене був дуже дурний, спантеличений вигляд, бо Ван Лун розсміявся. Він відповів мені (я не вмію передати його особливу манеру говорити, запишу по-своєму):

— Саме так, Галю! Людина взагалі виділяє більше води, ніж поглинає її з питвом та їжею. Бачте, в надрах організму відбувається весь час хімічне створення води. Деяка частина кисню, який ми вдихаємо з повітрям, і деяка частина водню, який міститься в їжі, сполучаються і створюють воду. В цілому в організмі щодоби синтезується таким чином близько чотирьохсот грамів води. І конденсатори можуть уловлювати її. Зрозуміло?

Звісно, я зрозуміла, чого ж тут не розуміти! І все ж таки це дуже дивно. Я знала досі про колообіг води в природі, а виходить, що такий самий колообіг відбувається і в нашому тілі. Та ще й з хімічним додатком!

Признаюся, спочатку, коли я про все це довідалася, мені було трошечки огидно: як же це — пити ту ж саму воду, яка вже пройшла крізь організм, таку, яка, так би мовити, уже була у вжитку? Як не очищуй її, все одно вона ніби якась не така, не свіжа… А потім я збагнула: адже і в природі точнісінько так само, вода ж до нас повертається знову і знову та сама, яка вже побувала в організмах людей і тварин. Крім того, наша вода з конденсаторів — свіжа, прохолодна і кришталево чиста, — мені дуже подобається.

Так чи інакше, а водою ми забезпечені вдосталь. Ніхто з нас її не економить, та цього й не потрібно, хоча на кораблі немає великих і важких баків з запасною водою.

Не менш смачне в астроплані і повітря. І я не випадково написала слово “смачне”. Адже кожен знає, як легко і приємно дихається в лісі чи в полі після грози! Повітря тоді буває особливо свіжим, навіть трошечки гостреньким, з якимсь незвичайним присмаком. Це тому, що під час грози повітря насичується озоном. Апарати для очищення повітря в каютах додають не лише кисень, але й озон. Тому наше повітря завжди свіже і приємне. А крім того, озон вбиває всякі бактерії — теж непогано!

Щоб покінчити з повітрям і водою, розповім ще, як ми вмиваємося. Це дуже кумедно, хоча до нашого вмивання слід звикати. Справа в тому, що вмиватися, як на Землі, в астроплані не можна: вода просто не литиметься з крана, адже вона невагома. Звісно, її можна було б примусити бити вгору чи вниз фонтанчиком під тиском. Але тоді вона негайно полетить у повітря великими круглими краплинами, — спробуй спіймай її там!

Тому я, як і всі інші, користуюся губкою. Я стискаю губку, занурюю її у воду в тазику і там відпускаю. Вода зразу ж таки втягується в губку: адже тиск повітря в каюті нормальний! Тоді я виймаю губку разом з водою, яка набралася в неї, і умиваюся губкою, а потім витираюся рушником. От до чого доводиться додумуватися за умов невагомості!

Умивання — єдине, мабуть, що у нас не автоматизоване, тут нічого не поробиш.

Ой, зовсім забула, треба ще розповісти про те, як мені доводиться кип’ятити воду! Це теж дуже інтересно і знову стосується тієї ж самої невагомості в астроплані.

Що вийде, коли в астроплані взяти електричний чайник і спробувати закип’ятити в ньому воду, налити окріп у чашку, ну, скажімо, чай, щоб потім пити його? Нібито просто? А насправді нічого б з цього не вийшло.

Неприємності почалися б з того, що вода в чайнику не захоче кипіти. Ось, дно чайника нагрівається, вода біля нього вже кипить, — а вище залишається зовсім холодною. Дивно? А все чому? Та тому, що вода в чайнику невагома, нижня її частина, яка прилягає до дна чайника, не стає легшою, хоча й нагрілася, не підіймається вгору. А холодна, навпаки, не опускається вниз, щоб у свою чергу зігрітися біля дна чайника, як це буває за звичайних земних умов. І щоб закип’ятити воду в астроплані — треба було б весь час енергійно перемішувати воду в чайнику, ані на хвилинку не спиняючись. Веселе заняття?

Але ось, припустімо, вода все ж таки закипіла. Як налити чай з чайника в чашку? Та він просто не захоче литися з носика, — адже він такий самий невагомий, наш чай! Можна струсонути чайник, виштовхнути з нього воду, але тоді окріп великою краплиною вилетить з носика і полине повітрям вздовж каюти. Летючий окріп — теж не дуже приємна річ! Спіймати його в повітрі і не обваритися при цьому — я особисто не берусь.

Тому у нас заведено суцільну механізацію. Наш електричний чайник, в якому я щодня кип’ячу воду, не потребує допомоги, в ньому не треба перемішувати воду і не треба витряхати її з носика. В ньому влаштований маленький моторчик з лопатями, що обертаються у воді. Щойно я включаю чайник, наливши в нього воду, вмикається і моторчик. Лопаті весь час крутяться і перемішують воду. Вона швидко обертається в чайнику, а це створює відцентрову силу. І коли я потім нахиляю чайник, — відцентрова сила витискує воду з носика: тут уже треба спритно підібрати її в чашку, а потім пити крізь трубочку, що не дуже приємно, але нічого не зробиш, іншого виходу немає…

Суп я варю також в особливому казанчику з мотором. Тільки в ньому немає лопатей (адже вони перетворили б на кришиво все те, що я кладу в суп), а замість того обертається весь казанчик. Ось як трудно бути домашньою господаркою чи поваром у невагомому світі!

…Здається, я дуже багато написала тут про нашу кухню. Але все це таке незвичайне і дивовижне, що я просто не могла стриматися. Зате тепер розповім про серйозні речі.

Всі наші машини, все чисто автоматичне обладнання — все електричне. Електрика — душа астроплана. І яка я рада, що опинилася тут, все побачила на власні очі, про все дізналася!

Спочатку я тільки й робила, що дивувалась. Адже всі ці машини, автомати і різні прилади забирають страшенно багато енергії. Звідки взяти стільки енергії, щоб її вистачило на всю подорож з Землі на Венеру і назад, та ще й на весь час життя на Венері? Я й спитала про це Вана (адже саме він відає всім господарством корабля). А він відповів мені, та ще й підморгнув:

— Чого-чого, а електрики в нас досить! Що до цього можете не турбуватися, дівчино.

Чомусь він дуже любить називати мене “дівчино”, каже, що звик так звертатися до студенток, які працювали з ним у різних експедиціях. Ну і хай, мені однаково!

Насамперед він показав мені акумуляторне відділення. Ох, як там багато цих самих акумуляторів, цілі шафи понаставлені, тільки не таких, як ми звикли, а зовсім малесеньких. Вони звуться — мініакумулятори, їх сконструювали в Інституті електропроблем всього кілька років тому. Я думаю навіть, що, коли б не було мініакумуляторів, навряд чи можна було б так здорово, дотепно і економно налагодити все наше електричне господарство. Втім, треба спочатку розказати, що це таке.

Різні акумулятори відрізняються своєю ємкістю, величиною свого електричного заряду. Це зрозуміло кожному школяреві. Але досі у вжитку були тільки незграбні великі акумулятори старого типу. Вони були дуже незручними, з мізерною ємкістю. І от, ще на початку нашого століття, радянський академік Йоффе теоретично передбачив, що можуть існувати акумулятори й іншого типу. А потім учені розробили його теорію і створили мініакумулятори.

Вони завбільшки всього з сірникову коробочку, зовсім малесенькі. А ємкість міні акумулятор а така, що він може живити своєю електрикою машину на двадцять п’ять кінських сил протягом цілих ста годин! Як саме він влаштований, я не можу розказати. Знаю тільки, що в ньому відбуваються якісь складні хімічні процеси, які й дозволяють мініакумулятору зберігати в собі такий великий електричний заряд. Ван Лун почав був пояснювати мені, але тут-таки й кинув, сказав, що це з галузі електрохімії і що для мене це не важливо. Ну й гаразд, буде час — сама розберуся.

Так-от, цілі шафи таких мініакумуляторів стоять у нас в особливому приміщенні. Щойно працюючий акумулятор розряджується, автоматичні прилади виключають його і включають свіжий. Таким чином, машини й апарати спиняються лише тоді, коли виснажиться останній мініакумулятор. А коли ж це трапиться? Адже так чи інакше, яким велетенським не був би загальний заряд усіх мініакумуляторів, все одно його не може вистачити на весь час подорожі. Значить, їх треба заряджати. А за рахунок чого? Звідки взяти потрібну для цього енергію?