Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Королеви не мають ніг - Нефф Владимир - Страница 28
— Обіцяю вам, що супроводитиму Джованні, якщо в цьому буде потреба, — відповів Петр. — Але що ніколи його не покину — такого пообіцяти я вам не можу, бо, хоч ви тут, у Чехії, і втратили все, в Італії у вас є багаті маєтки, а я не хочу до смерті жити коло Джованні, як його нахлібник.
— Ви не будете жити як нахлібник, ви житимете як брат Джованні в скруті, — мовив граф. — Бо в Італії в нас нема нічого, що варте було б бодай ламаного шеляга.
Джованні глянув на батька округленими очима.
— Це неможливо, — сказав він. — А як же наш палац у Страмбі?
— Він уже не наш, — зітхнув граф. — Його поціновано.
— А наші маєтки під Моденою? А наші рудні?
— Вони нам теж більше не належать, — відповів граф. — Я продав їх, коли вирішив перебратися до Праги.
— Що ж нам тоді залишається? — забідкався Джованні.
— Я, здається, сказав ясно: ані ламаного шеляга, — відповів граф. — Кілька років тому я прийняв імператорове запрошення й приїхав на празький двір, бо мій корабель, гордий корабель роду Гамбаріні, з моєї вини почав тонути, а нині він уже спочиває на дні морському. Але я маю впливових і багатих родичів та друзів і дам вам до них рекомендаційні листи; а що світ нині неспокійний, я певен, що молоді й хоробрі люди, які вміють орудувати шпагою й стріляти з пістолів так, як це ви продемонстрували сьогодні, зрештою досягнуть успіху й знайдуть де застосувати свої сили. Тепер мені потрібні тільки приладдя до письма та віск для печатки, щоб я встиг приготувати ці листи.
Минуло чимало часу, перше ніж удалося роздобути все необхідне; здавалося, до графа знов повернулася гарячка, бо хоч він і говорив ясніше й виразніше, ніж спочатку, дихання його прискорилося, щоки розчервонілися, а очі блищали.
— Передусім одне настійне застереження, — сказав він. — Ви можете вступити до будь—якого італійського міста, скрізь ви будете бажаними гістьми, бо ім’я Гамбаріні скрізь звучить гідно, і тільки одне місто мусите обминати за верству, якщо вам миле ваше життя. Це твоє рідне місто, Джованні, Страмба.
— Чому? Що нам загрожує в Страмбі? — здивувався Джованні.
— Там у мене є ворог, перед яким я тяжко завинив, — відповів граф. — Це правитель Страмби, герцог Танкред.
— Дядечко Танкред? — нічого не розуміючи, перепитав Джованні. — Але ж він такий добрий.
— Це ворог, — повторив граф Гамбаріні, дихаючи, мов після швидкого бігу. — Він заприсягся, що помститься мені, і я визнаю, що його гнів справедливий, і мені відомо, що за ті кілька років, які я провів на чужині, він не вгамувався, і що його гнів упаде на твою голову, Джованні, якщо ти потрапиш йому до рук. А тепер, Петре, візьміть перо й пишіть. — І ледь чутним, сиплим шепотом граф почав диктувати: —«Граф Одоріко Гамбаріні його Величності Соломонові, синові Давида, цареві іудейському…»
Петр зупинився, і Джованні з острахом схопив батькові руки.
— У вас гарячка, облиште це й відпочиньте, падре, я принесу вам чогось холодного і покличу лікаря, — він, здається, іще не поїхав.
— Не перебивай мене, — сердито прошепотів граф. — А ти, Петре, пиши далі: «Прошу Вашу величність прийняти мого сина Джованні й поставити його на чолі своїх військ разом з його другом Петром Куканем із Кукані, сином знаного чародія, котрий уміє замовляти будь—яку зброю…»
Джованні заплакав.
— Таточку! — закричав він. — Опам’ятайтесь!
Але граф Гамбаріні вже не зміг ні опам’ятатись, ні далі диктувати в гарячці, бо тут же віддав богові душу.
ПОЧАТОК ЗАВОЮВАННЯ СВІТУГрафа Гамбаріні поховали на скромному сільському кладовищі недалеко від села, в якому він помер і яке, — про це мовилося вище, — відрізнялося від’ решти марнотратною розтягненістю вздовж шляху; а втім, так воно й називалося — «Довга Льгота».
Джованні, як і належить люблячому синові, був невтішний у своєму горі.
— Пообіцяймо, Петре, — мовив він, заливаючись слізьми й схлипуючи, коли вони, після того як із цвинтаря розійшлися сторонні, — господиня заїзду й слуги покійного, — зосталися тільки вдвох над свіжою могилою, — пообіцяймо один одному, що навіки залишимося друзями.
— Ах, Джованні, навіщо це тобі? — здивувався Петр. — Навіщо зайвими словами зміцнювати нашу дружбу, яку ми зав’язали ще дітьми? Та якщо ти так цього бажаєш, то будь ласка: я обіцяю тобі залишатися твоїм другом доти, аж доки ти сам не зробиш так, щоб ми розцуралися в сварці й злості.
— Я? — вигукнув Джованні зі щирим подивом. — Чого б це я мав таке робити?
Петр усміхнувся.
— Я добре знаю великих панів, — відповів він. — А ти усвідомлюєш, Джованні, що віднині ти — великий пан і давно вже не той хлопчисько, з яким ми разом вибирали бліх із шолудивого собаки, і не той паж, якого архієпископ цілував в уста за твій танець Олімпа? Віднині ти —єдиний нащадок Джіроламо—і–Федеріго—і–Габріотто Гамбаріні, короля законів, сам граф Джованні Гамбаріні! Карамба, оце так рід!
— Щодо цього тобі нема за що дорікати собі, Петре, — сказав Джованні. — Адже ти теж дворянин.
— Так, я дворянин завдяки тому, що мій батько приготував імператорові зілля проти імпотенції kouendi, і за це йому наділили титул дворянина, — підтвердив Петр.
Джованні, забувши, що вони на кладовищі, гучно зареготав:
— Але ж це неможливо!
— І все—таки це правда, — зітхнув Петр. — Я кажу тобі це, незважаючи на те, чи, точніше, саме тому, що твій падре запевняв, буцім я — живий образ самовпевненості.
— Кажуть, що твій падре був великий герой, — зауважив Джованні.
— Так, мій падре був великий герой, — погодився Петр. — Тепер треба, щоб і ми з тобою теж стали героями.
Вони вийшли з воріт кладовища, де до них приєднався засмучений спанієль, який жалібно скавучав і реагував на кличку Барукко, і глибоким узвозом неквапливо рушили до села. Небо було вкрите кучерявими хмарками, блідим зимовим сонцем забарвленими в рожеві тони.
— Легко сказати — стати героєм, — зітхнув Джованні. — Але як це зробити?
— Я ще не знаю, час покаже, — відповів Петр. — Твій батько сказав тобі, куди він прямує?
— Сказав, — відповів Джованні. — А втім, ні, не казав, але я вважав само собою зрозумілим, що ми повертаємося додому, до Страмби. І тепер туди поїдемо ми вдвох з тобою. Не стану ж я уникати свого рідного міста тільки тому, що батько в гарячці наплів такого, в що не можна й повірити. Одне слово, я рішуче виключаю, щоб мій дядечко Танкред не пригорнув мене до свого серця і щоб наш палац на piazza Monumentale,[27] де я народився, належав комусь іншому. Як ти вважаєш?
— Не знаю, — знизав плечима Петр. — Те, що ти не віриш батьковій осторозі, ще не означає, що вона не була обгрунтована. Подумай, це важливо: вибираючись з Італії до Чехії, ви від’їздили із Страмби?
— Я тоді жив у Модені, навчався там у колегії, — пригадав Джованні. — Та одного чудового дня з’явився батько й наказав збирати свої манатки, бо ми, мовляв, від’їжджаємо.
— Це схоже на втечу, — зауважив Петр. — Але байдуже — Гамбаріні належать до Страмби, отже, ми їдемо до Страмби. Твій батько сказав, що успіху, слави й могутності можна досягти тільки при дворі. Ну що ж, герцогський двір — це теж двір! Карамба, зі Страмби теж можна завоювати світ! — І плеснув Джованні по плечі.
— Чому ти весь час повторюєш «карамба»? — запитав Джованні. — Чому лаєшся по—іспанському, коли в нас така сила чудових італійських лайок?
Ясна річ, розмовляли юнаки по—італійському.
— Я лаюся по—іспанському, — відповів Петр, — бо з таким самим успіхом міг би лаятись по—німецькому: Himmeldonnerwetter,[28] або по—французькому: merde.[29] Хіба це не глупство, що кожен народ лається по—своєму?
— Це, мабуть, через те, що кожен народ розмовляє іншою мовою, — відповів Джованні.
— І це теж нікуди не годиться, — заявив Петр. — Ну скажи, чому б не запровадити в цілій Європі єдину мову, так само, як тут було запроваджено єдину віру?
вернуться27
Майдан Пам’ятників (іт.)
вернуться28
Чорт забирай (нім.)
вернуться29
Лайно (фр.)
- Предыдущая
- 28/104
- Следующая
