Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Королеви не мають ніг - Нефф Владимир - Страница 42
Так, саме як перші християни; ця думка розхвилювала Страмбу над усякі сподівання й над усякі уявлення. Як і півтори тисячі років тому, людей страчували всіма можливими способами, в тому числі й розтовчуванням у ступі, але з поваги до легендарних Христових мук нікого не розпинали на хресті, так само як, пам’ятаючи горезвісне винищення перших християн за доби правління римських імператорів, нікого не кидали й на поталу диким хижакам; ну, а герцог Танкред, точніше, його сатанинський capitano di giustizia, бо жителі Страмби, як це часто буває, вірили, що герцог — у суті своїй добра людина, але він підпав під вплив свого шефа поліції — вирішив удатись до цього засобу, і, звичайно, це було занадто, це виходило за всякі межі, це волало не тільки до небес, але й ще вище. І Страмба, місто мирних рукавичників, задзвеніло мелодією, складеною з монотонних, але нечувано схвильованих, проказува—них пошепки запитань на зразок: «Ти вже чув?» — «Не може цього бути!» — «Що, Брут?» — «Та невже там, нагорі, всі подуріли?» — «Молодого Гамбаріні, хай буде прокляте його ім’я, на поталу левові?» — «Кажу тобі, що там уже стоїть клітка!» — І так далі, і таке інше, і все це разом творило такий гул, немовби гора Macca готувалася до вулканічного вибуху; а до екзекуції було ще далеко, адже навіть лев’ячу клітку не було ще зібрано, а вже лилася кров і тріщали кістки, бо вузенькі вулички, які вели до piazza Monumentale, були переповнені рибалками, яких вигнано з ринку, їхніми кадками й віслюками, і деякі з кадок не витримали натиску цікавих, які сунули в центр міста, і рибалки, однаково вже виведені з рівноваги, заходилися палицями і кулаками мужньо й безцеремонно захищати свої морські дари; бійка і штовханина, супроводжувані горланням людей і криком віслюків, були такі вражаючі й безпосередні, що кількох городян утоптано в болото й помиї, які вкривали брук; серед них виявилася дев’яносторічна бабуся, благочестива Чезаріна Мінутоло, яка знайшла свій безславний кінець між розтоптаними восьминогами і морськими вошами, устрицями, морськими їжаками та зірками.
І той, хто досі не вірив, що нечуване здійсниться, нарешті в це повірив, коли близько десятої години ранку знову відчинилася палацова брама і з неї виїхала, тягнена парою змилених коней, таких переполошених, що двоє погоничів мусили вести їх за вудила, друга клітка, менша, на трьох залізних коліщатах — двох спереду й одному ззаду, на яких вона повільно й незграбно котилася; і в цій клітці лежав сам Брут, половий, величезний, гордовитий, і облизував свої лапи; це була його пересувна клітка, в якій його свого часу привезли з Венеції. Натовп принишк, тільки десь позаду тоненький жіночий голосок пропищав слівце співчуття, яке, без сумніву, адресувалося тому, хто мав стати Брутовою жертвою: «Poveretto»,[46] — але Брут підвів свою величезну гривасту голову й глухим риком заглушив і цей голосок.
Цієї чи приблизно цієї хвилини Фінетта, занепокоєна душевним станом свого коханця, зазирнула до покою номер п’ять і з приємністю виявила, що Петр лежить одягнений на зім’ятій постелі, з жовтим обличчям і немовби закам’янілий в апатичному відчаї; ми кажемо, що вона виявила це з приємністю, бо потерпала, що, навпаки, застане його в стані активного збудження, яке призводить до нерозважних вчинків. Присівши біля нього, вона почала ніжно гладити його волосся.
— Іди геть, — буркнув він. Фінетта не образилася.
— Іду, carissimo,[47] — сказала вона, — я знаю, що в такі хвилини найкраще побути на самоті. Але не гризися, адже врешті—решт усе вийшло краще, ніж я сподівалася: Гамбаріні не матиме коли кричати, бо Брут тільки раз мацне лапою і буде по всьому. Краще вмерти в лапах лева, ніж щоб тебе замучив кат. Усім аж очі рогом полізли від здивування, а я кажу, що це дурниця — якби мені довелося вибирати між левом і здиранням шкіри, я не вагаючись вибрала б лева. Зрозумій це й перестань гризтися.
— Я гризуся саме тому, що все зрозумів, — відповів Петр. — І мені соромно саме за те, що я цим гризуся. Ох, Фінетто, герцог має слушність, кажучи, що людина — безсоромний негідник і розпусна тварюка. Я хотів звершити подвиг, щоб покласти край мукам Джованні. Але тепер бачу, що для мене важило не те, щоб покласти край його мукам, а щоб учинити щось геройське. Через те я й гризуся, але воднораз відчуваю полегкість, що не треба нічого учиняти, бо я, щиро кажучи, дуже боявся.
— Що ж таке геройське ти хотів учинити, дурню заплішений? — запитала Фінетта, знову не на жарт стривожившись. — Хіба ти не заприсягся мені своєю честю і пам’яттю своїх батьків, що не вийдеш із цього покою?
— Годі вже про це, — зітхнув Петр, — у мене нічого не вийшло і край. Замолоду я неймовірно пишався тим, що відмовився визнати, буцім королеви не мають ніг. Я гадав, що для мене головне — правда, а для мене головним було тільки моє самолюбство. Вчора я натовк і скривдив твого чоловіка, але я не мав на це права, бо, зраджуючи нас, він хоча б учинив те, для чого мав інший привід й іншу мету, ніж просто піднести себе й бути гарним у власних очах.
Фінетта нічого не розуміла й, подумавши, що він марить, торкнулася його чола; воно й справді видалося їй гарячим. Коли Петр повернувся на бік, щоб виплакатись, вона ще раз погладила його і, скрушно зітхнувши, навшпиньках вийшла з покою.
По piazza Monumentale Брута супроводжував цибатий чолов’яга, схожий на турка, хоч він називався чи дозволяв називати себе Мартелліно, — смаглявий, вусатий, з блискучими очима й разком білих зубів; це був Брутів доглядач і пестун, який носив титул domatore, приборкувач, хоча Брут був чим завгодно, тільки не приборканим хижаком — він не вмів зробити жодного стрибка, не вмів проскочити крізь вогненний обруч і таке інше, що вміють усі видресува—ні леви. Мартелліно мав довгого батога, яким він час від часу ляскав у повітрі; гортанним грубим голосом він покрикував то праворуч, то ліворуч:
— Розступись! Обережно! Геть з дороги!
Це було зайве, бо люди звільняли дорогу й без ляскання батога та вигуків приборкувача — вони задкували, з жахом вдихаючи гострий лев’ячий запах. Мартелліно обійшов щойно поставлену велику клітку і кілька разів сильно вдарив по ній підошвою, аби пересвідчитись, чи міцно вона з’єднана; тим часом погонич випряг коней, і настали напружені хвилини, коли мали перевести Брута з однієї клітки до другої; виявилось, що це не така проста річ, бо коли приборкувач відчинив маленькі бокові дверці великої клітки й з допомогою обох погоничів закотив у них передок клітки пересувної, яку відчинив в останню мить, звільнивши в такий спосіб Брутові вихід, лев, не звертаючи уваги на цю зміну, лишився лежати й далі облизував свої лапи, а коли нарешті їх облизав, то стомлено поклав на них своє кошлате підборіддя й зажмурив жовті котячі очі, немовби вирішив трохи подрімати. Юрба завмерла, і коли domatore почав штрикати лева батогом у зад, з усіх боків залунав сміх, який, однак, змінився моторошним скриком, бо Брут, до останньої хвилини непорушний, зненацька, притиснувшись черевом до дна, почав виповзати з малої клітки, наче змія, що міняє шкіру, а тоді рвучким стрибком звився вгору. Враження було таке, ніби в нього виросли крила або його підкинули якісь пружини, отож він завиграшки може перемайнути через металеві шпичаки, якими було утикано верхні краї клітки; але крил у нього не було, не підкинули його й пружини, а тільки власні лапи, та й клітка була надто висока. Упавши на дно клітки, Брут зіщулився, немовби від сорому, й заходив туди—сюди по клітці, туди—сюди, інстинктивно при цьому наслідуючи ходу й рухи звіра, який скрадається хащами. Domatore відкотив назад малу клітку, зачинив дверці великої, і юрба, завжди й скрізь охоча до дешевих зовнішніх ефектів, винагородила його оплесками й вигуками «браво»!
Такою була друга фаза приготування до страти; третя, заключна фаза, полягала в тому, що кат з двома поплічниками, — всі троє вже належно вдягнені для виконання своєї місії — в гостроверхих каптурах, які закривали навіть обличчя — катівський каптур був червоний, а в поплічників — чорні, — у безпосередній близькості від клітки з заздалегідь прирізаних балок і дощок збудували просторий поміст, який вони складали й розбирали вже незліченну кількість разів і на якому могли поміститись щонайменше два десятки людей, і застелили його шістьма рулонами чорного, теж заздалегідь відрізаного сукна. Потім приставили до клітки широку драбину, стали, широко розкарячивши ноги й склавши на грудях руки, посередині помосту, спиною до клітки й обличчям до палацу, і криваве дійство могло вже розпочинатися.
вернуться46
Сердешний (іт.)
вернуться47
Дорогенький (іт.)
- Предыдущая
- 42/104
- Следующая
