»Веста» не знає пощади - Козакевич Микола - Страница 18

— Амба, браток. У магазині його нема, вийшов чорним ходом!

— Значить, “обрізав хвіст”?

— Обрізав. Відпусти Братковського, а то стирчатиме на цій зупинці до смерті. І ходімо в управління, дістанемо на горіхи від Комісяка. Він нам дасть перцю, уявляю собі!

“Наречена” глянула на годинник:

— А я поїду готувати обід, вже пізно.

— Їдь, їдь, бо я повернусь голодний, як вовк, — відповів спортсмен. — Ага, ще одне: дай мені ці кліпси, бо інакше мені не повернуть грошей — адже рахунка у нас немає.

— Шкода, — зітхнула дружина, — вони такі гарні. А може, я візьму їх собі, Вацусь?

— Що ти, Зосю! Сто злотих, а до першого ще дев’ять днів, — відповів оперативний працівник міліції. ї тут же втішив дружину: — Можливо, після першого одержу премію, тоді куплю тобі такі самі…

РОЗДІЛ IV

1

Завірюха зосереджено розглядав карту Польщі. Червоними кружальцями позначив на ній місця, де були вчинені вбивства з пістолета “Веста”. Одне у Варшаві, одне в Катовіцах, одне біля Кракова і ще одне — у Цєшині. Поряд з червоними кружальцями стояли дати — від 1955 року і дотепер. У Катовіцах в 1955 році вбито працівника органів безпеки. Поблизу монастиря під Краковом загинула від кулі жінка, яку добре знала краківська міліція. У Цєшинських лісах, недалеко від кордону, знайдено труп лісничого. І ось у Варшаві загинуло подружжя Рем. Якщо все це справа одних і тих же людей, то, виходить, бандити діють майже чотири роки. Та чи ті самі це злочинці? Хоча пістолет “Веста” тепер досить рідкісний — та це ще не доказ. Стріляли то в голову, то в груди, майже впритул або за кілька кроків. І жертви були різні.

Найбільше думав капітан про вбивство жінки під Краковом. Це була єдина справа, яку пощастило розкрити. Через вісім годин після вбивства злочинця спіймали із зброєю в руках. То був молодий, але вже відомий міліції краківський бандит Фльорек. Проте в першу ж ніч після свого арешту він покінчив самогубством, прийнявши з кавою ціанистий калій. Капітан аж вилаявся, коли довідався, що хорунжий Рак, який вів слідство, одразу ж не допитав убивці, вирішивши відкласти це на другий день. Фльорек забрав з собою в могилу і таємницю злочину.

Завірюха перегортав пожовклі документи і сердито думав про те, що от ледве пощастило схопити якусь слабеньку ниточку, а вона вже й лопнула. “А того Рака я б понизив у званні до рядового”. Звичайно, капітан не мав рації — якби Фльорека й допитали, то навряд, чи він одразу ж “розколовся”, особливо коли зважити, що злочинець був готовий на все.

Ще раз прочитав рапорт про самогубство Фльорека: “Прийняв велику дозу ціанистого калію, розчинивши його в каві, яку, відповідно до правил внутрішнього розпорядку, одержав на вечерю. Викликаний негайно лікар констатував смерть”. “Ну, добре, пане Рак, знову обурився Завірюха, — а де ж Фльорек узяв той ціанистий калій, де він його ховав? Невже ви навіть не обшукали його? Ні, ось акт обшуку: “У арештованого знайдено: гаманець шкіряний, коричневий, у якому було 364 злотих і банкнот, 10 доларів, пістолет “Веста” № 125673, запасну обойму з патронами калібру 7,65, рукавички шкіряні, коричневі № 8, паспорт серії ВЦА № 201695 на ім’я Зигмунда Фльорека”…

— Ну, добре, що хоч обшукав його! — полегшено зітхнув капітан, переглядаючи далі список дрібних речей, знайдених у вбивці. І ось, нарешті, останнє речення: “Крім того, в маленькій кишені піджака знайдено три нові годинники, швейцарські, на каменях”.

— Ні, це неможливо, — вигукнув Завірюха. Та маленькі чорні букви друкарської машинки чітко говорили: “три нові годинники марки Дельбана”… І коли капітан знову глянув на карту, червоні кружальця вже здавалися йому не випадково розкиданими плямами, а кільцями одного ланцюга. От якби той Рак не був таким йолопом! Адже у мене майже такий самий ланцюг фактів: листи Рема, годинники, знайдені у Чорної Ручки, ювелірний магазин, у якому Чорна Ручка “обрізав за собою хвіст”, і анонімка, написана, мабуть, з Бюро імпорту точних приладів. Все треба продумати, ретельно перевірити… А проте ланцюг вимальовувався. Правда, багато кілець у ньому було ще в тумані.

“Але якщо все це так, — подумав раптом капітан, — то справжня робота ще попереду, а вбивство Ремів стане початком розкриття великої афери”… Він уже не міг всидіти. Підвівся з стільця, почав ходити по кімнаті — неспокійний і збуджений.

У двері постукали.

— Заходьте! — гукнув Завірюха, зупиняючись біля письмового столу, на якому лежала велика карта Польщі. До кабінету ввійшов Недєльський, і, тільки глянувши на нього, капітан зрозумів, що сержант приніс недобрі вісті.

— Що сталося? — спитав Завірюха.

— Кінець, — зітхнув Недєльський. — Експертиза встановила, що анонімка надрукована не в Бюро імпорту. Шрифт жодної з їхніх машинок не підходить. — І він подивився на капітана так, наче сам був винен у тому, що експертиза не справдила їхніх сподівань.

Завірюха похитав головою.

— Ну от один ланцюг уже розпався… Недєльський, намагаючись відгадати, про який “ланцюг” каже капітан, мовив заспокійливо:

— Може, ще не так погано, лопнуло щонайбільше одне кільце.

Завірюха вдячно поплескав його по плечу:

— Маєте рацію, одне кільце. Але бачите, колего, жоден ланцюг в цілому не міцніший, ніж найслабше з його кілець.

— У справі Фльорека для мене є багато психологічних неясностей, — говорив увечері того самого дня професор Верхар, заварюючи незамінну каву.

— Якби тільки психологічних, то це ще півбіди, — знизав плечима Завірюха. — Вся справа складається поки що з самих неясностей.

— Не треба нехтувати психологією, друже, — заперечив Верхар. — Дуже часто з’ясування якогось психологічного моменту проливає світло на техніку та причини злочину, на особу злочинця.

— Не агітуй мене за свою психологію, — зауважив капітан, добре знаючи приятеля і його пристрасть до психології. — Я й так шаную її. Найкращий доказ — це те, що я тобі розповів про самогубство Фльорека.

— От-от, саме це самогубство я й маю на увазі. Мені здається, що воно тимчасово мусить бути для тебе навіть важливішим за ті годинники, які знайдено у злочинця.

— Чому?

— Бачиш, годинники тільки підтверджують певний хід думок, а самогубство може просунути тебе вперед.

Завірюха скептично знизав плечима:

— Це було так давно. Фльорека вже немає в живих…

— Ото ж бо, що немає! — Верхар тріумфуючи підняв палець. — А чому його немає в живих?

— Тому що він прийняв таку дозу ціанистого калію, якою можна було б слона вбити. Я ж тобі вже казав.

— Мене цікавить не фізична причина смерті, а психічні передумови самогубства. Свого часу я цікавився цим питанням. — Верхар підійшов до бібліотеки і взяв голубу книжку французькою мовою. — Тут є моя стаття. Може, тобі пригодиться?

Завірюха безпорадно розвів руками:

— Друже мій, ти забуваєш, що я не володію іноземними мовами, крім німецької.

— Це погано, — докірливо сказав Верхар. — Скільки мов ти знаєш, скільки в тебе друзів, скільки в тебе професій і вмінь — стільки разів ти людина. Ну що ж, доведеться прочитати тобі невелику лекцію…

Верхар почав гортати пожовклі сторінки французького наукового журналу і пояснювати ті фрагменти статті які, на його думку, могли знадобитися капітанові для правильної оцінки справи Фльорека.

— Наукові досліди, проведені в різних країнах, свідчать, що в тюрмах найчастіше кінчають самогубством люди психічнохворі. Що ж до професіональних бандитів, то в даних про самогубство взагалі їх не згадують. А в тюрмах… О, тут є речення, яке тебе зацікавить: “Професіональні злочинці позбавляють себе життя у в’язницях виключно рідко”. Одразу після арешту такий злочинець може зробити це лише в стані сильного оп’яніння або в шаленому гніві. Але ж Фльорек під час арешту не був ні п’яний, ані патологічно збуджений?

— В документах справи про це не сказано. Ховався він і втікав як цілком нормальна людина, після арешту поводився теж спокійно.