»Веста» не знає пощади - Козакевич Микола - Страница 34

— Отже, ми маємо справу з двома групами злочинців, — зробив висновок Недєльський, переглядаючи списки. — Нечисленна справжня банда і ціла організація агентів-поширювачів.

Але капітан вніс ще одну поправку до цього визначення:

— Думаю, що насправді треба було б говорити про три групи в банді “Веста”. Такі банди своєю будовою трохи схожі на масонські ложі. Перший, найвищий ступінь “втаємничення” — це вузька група, осередок банди, до якого, мабуть, належать Згожельський, Гомолякс, Галка і, може, Теофіл, а також Чорна Ручка; потім іде ширша, але ще не масова група організаторів розповсюдження годинників. Ці люди за допомогою паролю одержують від членів банди велику кількість годинників, здають їх у комісійні та приватні магазини, продають з-під поли. І нарешті масова мережа поширювачів, які часто змінюються, не знають ні паролю, ні членів справжньої банди, а знайомі лише з організаторами збуту. Дуже часто це чесні люди, які продають годинники, щоб заробити, будучи певні, що той, хто доручив їм це зробити, цілком легально одержав із-за кордону посилку.

Сержант Недєльський дуже уважно слухав Завірюху. Кожне речення досвідченого криміналіста збагачувало його знання, за п’ятнадцять хвилин, проведених з капітаном, він, траплялося, узнавав більше, ніж за цілий день лекцій в лодзінській школі.

— А як ви гадаєте, товаришу капітан, Жанна Шміт тільки продавала чи була організаторкою продажу? — запитав сержант, побачивши в списку підкреслене прізвище власниці будинку мод у Лодзі. Це був прояв безмежної віри у всевідання та непохибність капітана, і Завірюха засміявся.

— А звідки ж мені знати, друже? Поки Барський не закінчить свої оперативні дії в Лодзі, я нічого не знаю. Може, Шміт навіть член справжньої банди. Все може бути.

Недєльський пам’ятав, що, роблячи цей аналіз, Завірюха намагається заздалегідь приготуватися відбивати закиди інспектора Решкевича, і шукав хоч невеличкої прогалини у міркуванні капітана, яку міг би використати інспектор, добиваючись припинення справи “Веста”. Нарешті Недєльському здалося, що він помітив таку прогалину.

— А ви не думаєте, що як на велику організацію, зв’язану з таким риском, прибутки бандитів дуже малі?

— А що ти знаєш про їхні прибутки?! — заперечив Завірюха. — Нічого!

Тоді сержант-магістр нагадав, що на ощадній книжці Рема — якщо вважати, що ті гроші належали банді — тільки триста тисяч злотих. А сімдесят кілограмів срібла у запасному колесі автомобіля Гомолякса не відповідають зусиллям і риску бандитів. Капітан з повагою глянув на Недєльського, бо й сам задавав собі такі ж запитання, хоч мав над молодим криміналістом ту перевагу, що, натрапивши на аферу з годинниками, вивчив інші контрабандні справи, вже розібрані раніше. Тому він зміг успішно відбити удар асистента.

— Насамперед, ти недооцінюєш вартості годинників, що перебувають зараз у продажу. 2800 годинників, якщо оцінити їх тільки по 1500 злотих, це капітал, що становить чотири мільйони двісті тисяч злотих! Злочинці були б самогубцями, якби надумали помістити цю суму на чийсь приватний рахунок. Ощадна книжка Рема, напевно, виконувала якусь допоміжну функцію. Пам’ятай, що учасники справи “Веста” промишляють уже кілька років, і ми поки що не знаємо, скільки мільйонів злотих випливло за цей час з країни.

— І ці мільйони могли “випливти” в сріблі? — недовірливо запитав Недєльський, — Для цього потрібно було б, напевно, кілька тонн срібла і не одна, а цілий караван автомобілів.

Завірюха відчув, що його приперли до стіни. Недовірливий тон Недєльського несподівано нагадав йому іронічний голос інспектора Решкевича, і капітан раптом почав трохи нервувати.

— А чому б їм і не виплисти у сріблі?! Адже в нас є непрямі докази, що Гомолякс у кожному кварталі вивозить близько сімдесяти кілограмів срібла. А це триста кілограмів за рік! Срібло в Польщі порівняно з іншими європейськими країнами ціниться невисоко. Золото, наприклад, вивозити від нас невигідно, бо воно дорожче, ніж деінде, а срібло окупить себе, у сто разів окупить! Крім того, скажу тобі, що в справі, яку ми розкрили торік, загальна контрабанда срібла становила триста кілограмів, а нелегальний імпорт годинників, як я вже згадував, п’ятнадцять тисяч!

— Не повірю, щоб за триста кілограмів срібла можна було придбати п’ятнадцять тисяч годинників, — опирався Недєльський, швидко зробивши в думці арифметичні підрахунки.

Капітан охолов і вже спокійно пояснив, що ті бандити вивозили з країни ще й дорогоцінні камені — брильянти, перлини, які в Польщі теж значно дешевші, ніж на Заході.

— Оце правильно, — зрадів Недєльський. — Чогось такого, як ті дорогоцінні камені, не вистачає і Гомоляксу. Тоді в картині його діяльності не буде ніяких прогалин. А в оперативних даних немає вказівок про те, що Гомолякс зв’язаний з валютчиками або торговцями діамантами?

Капітан знизав плечима:

— У нас немає таких даних. Але не забувай, що Мирослав Згожельський сам ювелір і може займатися цією справою набагато успішніше за свого закордонного спільника. Проте зараз ці дрібниці не мають значення. — І, помітивши здивування сержанта, пояснив: — Про все це довідаємося, коли арештуємо Гомолякса і зможемо ретельно обшукати його машину.

— А коли це буде? — поцікавився Недельський.

— Прийде час, — відповів капітан. — Скоро або… трохи пізніше, — жартівливо усміхнувся він.

Минали години палкої дискусії. Капітан і Недєльський не раз заглядали до протоколів слідства, всебічно обмірковували окремі зізнання. Недєльський інколи заперечував капітанові тим чи іншим аргументом. Сержантові здавалося, що цих аргументів не можна спростувати, але він з полегкістю пересвідчувався, що у капітана були готові логічно обґрунтовані відповіді.

— Наша версія щодо смерті Чорної Ручки, — поволі говорив Недєльський, — твердить, що бандита вбили у Кракові…

— Або на околиці Кракова, — додав Завірюха.

— Або на околиці Кракова, — легко погодився Недєльський, — і звідти перевезли машиною Гомолякса під Отвоцьк.

— Правильно, — сказав Завірюха і, чекаючи дальших сумнівів Недєльського, запалив сигарету.

— У нас є ряд доказів на користь цієї версії: твердження лікаря, що смерть Чорної Ручки настала за дванадцять годин до того, як труп було знайдено; відсутність гільзи на місці, де лежав труп; вичищений пістолет, у якому не лишилося й сліду пороху в дулі…

— Ну, і те, що там, де знайшли труп, зупинялась, їдучи з Кракова, машина Гомолякса, — доповнив капітан. — Пістолет же було загорнуто в краківську газету за попередній день. Непрямих доказів, мабуть, досить.

— Це правда, — невпевнено відповів Недєльський. — Але на дідька його везли триста кілометрів машиною? Це ж страшенний риск. Шляхова міліція стільки разів перевіряє документи… В моторі щось могло зіпсуватися…

Капітан спохмурнів.

— Якби ж то я знав, для чого його везли!

Двері відчинились, і секретарка повідомила, що прийшов поручик Комісяк.

— Привіт! — поздоровкався він з капітаном, удаючи, ніби не помічає Недєльського, який при вході офіцера підвівся.

— У мене для тебе, Ромен, два донесення з оперативної розробки справи Чорної Ручки.

Капітан значуще глянув на Недєльського: про вовка промовка!..

Комісяк подав спочатку один папірець, потім — другий.

— Отже, по-перше: друга автомашина, яка була на шосе, не належить Згожельському. Шини в ній зовсім інші. — Комісяк лаконічно переказував зміст донесень.

— А нахил коліс? І рід масла, яке вилилося на асфальт? — нетерпляче запитав Недєльський, заглядаючи поручикові через плече.

Комісяк зиркнув на сержанта, мов на порожнє місце, і вів далі, ігноруючи його цілком доречні запитання.

— Щоб не було ніяких сумнівів, ось тобі свідчення двірника з будинку Згожельського. Машина Н–24–200 стояла весь час дома і того вечора нікуди не виїжджала.

— Це невесела новина, — скривився Завірюха.

— Можливо. Зате тебе втішить друга звістка, — додав Комісяк трохи в’їдливо: — Встановлено, що ранком у день своєї смерті Чорна Ручка був у Варшаві.