Чорні зорі - Савченко Владимир Иванович - Страница 22

— По-моєму, треба удосконалювати мезонатори, — відповів я. — Хоч вони й погані, але це реальна можливість збільшити добування нейтриду

Тепер мовчанка стала зовсім нестерпною, і я з полегшенням побачив, що ворота парку вже близько. Ми вийшли на вулицю. Іван Гаврилович похмуро простягнув руку.

— Ну, мені прямо. А он ваш тролейбус, поспішайте… І… знаєте що? — він уважно глянув на мене поверх окулярів. — Чи не виробляється у вас через заводську метушню обмеженість думки? Чи не втрачаєте ви здатність відчувати невідоме? Це погано для дослідника. А ви — дослідник, не забувайте цього… А втім, до побачення!

Ми попрощались і розійшлися. Негарна розмова вийшла. Погані мезонатори, абстрактний мезоній, досліди по опромінюванню нейтриду… Словом, ми не зрозуміли один одного.

27 жовтня. Щось останнім часом мене все дратує: і нетямучість операторів, і поломи в мезонаторах, і пил на склі приладів… Дуже багато дрібниць, на які витрачається майже весь день. Невже Голуб має рацію і я справді гублю свої дослідницькі якості, втрачаю здатність за тисячами дрібниць бачити нове?

Ні, все-таки його “мезоній” — справа нереальна…

Але чому нейтрид відштовхує мезонний пучок? Цікаво, чи пробували вони виміряти його заряд просто в камері мезонатора, у вакуумі? Треба, коли побачу, порадити їм це.

31 жовтня. Сьогодні ми з Кованьком помітили дивне явище. Ми ремонтували чотирнадцятий мезонатор, який через особливу вередливість і схильність до поломок інженери прозвали “тещиним мезонатором”. Цього разу в ньому було не все гаразд із настроюванням мезонного променя.

І ось через розтруб перископа, коли був погашений промінь, ми помітили в пітьмі камери поодинокі спалахи: неначе блимали далекі голубі зірочки.

Що ж то за зірочки? Може, на стінках з нейтриду осідає якась радіоактивна речовина? Але ж немає таких речовин, розпад атомів яких можна побачити простим оком…

2 листопада. Ну, це вже щось неймовірне!

А справа ось у чому. Всі наші мезонатори працюють за принципом “вічного вакууму”: з самого початку, коли пускали цех, з них викачали повітря. В головні камери повітря ніколи не заходить, а то довелося б перед кожною операцією протягом тижня відкачувати його, поки тиск знову знизився б до стомільярдної частки міліметра ртутного стовпчика. Повітря впускають лише в допоміжні камери. А ті рештки його, які можуть просочитися у головні камери, безперервно відкачують нашою потужною вакуум-системою.

Ми так звикли до того, що стрілки вакуумметрів стоять на поділці десяти у мінус одинадцятій степені міліметрів ртуті, що вже більш як місяць не звертали на них уваги. А вчора глянули і ахнули від подиву: майже у всіх мезонаторах вакуум підвищився до десяти у мінус двадцятій степені міліметрів ртуті! Адже це, по суті, порожнеча міжпланетного простору! В чому справа? Насоси? Ні, вони навіть із власного об’єму неспроможні відкачати повітря до такого ступеня розрідженості. Такий вакуум неможливий, одначе він є…

І ще: протягом цих днів голубі зірочки помічені майже в усіх мезонаторах. Чомусь найбільше їх блимає внизу біля основ нейтридних стінок камер. І цікаво: де більше зірочок, там і вакуум у мезонаторах кращий..

На добування нейтриду обидва ці явища, і мерехтіння зірочок, і надзвичайно хороший вакуум, зовсім не впливають.

Але що ж це таке? Може, це пов’язано з тим, що камери мезоиаторів зроблені з нейтриду? Мабуть, Голуб має рацію: ми не знаємо про нейтрид чогось дуже важливого, того, що дає і ефект відштовхування мезонів, і ці незрозумілі явища… Треба неодмінно поговорити з Іваном Гавриловичем”.

СПАЛАХ

Сталося так, що Яків Якін цього листопадового вечора надовго затримався в лабораторії.

За вікнами вже синіло. Лампочки під стелею лили неяскраве жовте світло. Співробітники Якіна — старий інженер Оголтєєв і технік Фрумкін — уже одяглися, збираючись додому. Щойно закінчився черговий дослід з нейтридом. Пробою знову не вийшло: голубі стрічки могутнього коронного розряду огинали нейтридну пластинку і з тріском ішли в землю.

“Що ж робити далі? Схоже на те, що електричний пробій нейтриду взагалі неможливий, — міркував Якін, прибираючи стенд. — Схоже, що нейтрид абсолютно інертний до електричної напруги, так само як і до хімічних реакцій… Що ж робити?”

Якін зайшов у клітку і взявся за верхній електрод, щоб зняти його з нейтридної пластинки.

…Найболючіше при електричному ударі — це раптовість. Маленька блискуча гирка з хвостиком-проводом раптом ожила: тіло пересмикнуло від електричного струму, рука конвульсійно шарпнулася, між пальцями і гиркою проскочила довга іскра. Якова відкинуло до сітки. Кілька секунд йому було недобре. Він не чув, як продзеленчав дзвінок, сповіщаючи про кінець роботи, як старий Оголтєєв гукнув йому дзвінким тенорком:

— Якове Вікторовичу, ви ще не йдете? Не забудьте замкнути лабораторію!

Безсило прихилившись до сітки, Яків заспокоював серце, що шалено стукотіло в грудях: “Тьху, розтяпа, забув розрядити!..” Збудженні нерви руки довго нили. Він підніс пальці до носа: пахло горілою шкірою. “Не менше тисячі вольтів… Добре, що хоч руки були сухі”. Яків узяв розрядну скобу, торкнувся електродів — гирка вистрелила синьою іскрою, заряд пішов у землю.

“Довго тримає заряд… Добре, що я не відразу почав знімати електроди і вони трохи розрядилися через баластний опір. А то б сто двадцять кіловольтів! Це — кінець…” Якову стало моторошно від цієї думки.

“Маємо конденсатор чималої ємності, заряджений до сотні тисяч вольтів… Запасається величезна енергія…”

Яків зняв електрод та так і закам’янів із ним у руці. Серце, яке щойно заспокоїлося, знову швидко забилося; в голові майнула раптова думка: “Конденсатори! Ну, звичайно ж, як я раніше про це не здогадався! Якщо такі, порівняно товсті пластинки нейтриду дають значну ємність, то з багатьох тонких платівок можна робити надмісткі конденсатори; їх можна зарядити до величезних напруг… Ану, якщо підрахувати…”

Він сів до пульта і просто на обкладинці лабораторного журналу почав писати формули й розрахунки. “А що, коли взяти плівку товщиною в частки ангстрема? Ті надтонкі плівки нейтриду, з яких тепер на заводі у Кольки Самойлова роблять скафандри?..”

Яків ніяк не міг зосередитися: думки в голові билися тривожно й радісно. Літери нерівними рядками бігли навскоси, спотикаючись і наштовхуючись одна на одну…

Ясна річ, нейтрид-конденсатори за потужністю і ємністю в тисячу разів перевищать звичайні кислотні акумулятори… Якщо взяти плівку нейтриду площею в десять квадратних метрів, перекласти металевою фольгою й згорнути в рулон, то вийде надпотужний конденсатор-акумулятор. його можна зарядити до кількох тисяч вольтів. Нейтрид витримає й більше, але тоді вже важко буде ізолювати відводи. Такими конденсаторами можна приводити в рух потужні електродвигуни. Це тобі не жалюгідні два вольти теперішньої кислотної банки!

Дуже просто: невеликі чорні коробки, завбільшки з книгу, і в них нагнітається невагома, але могутня електрична енергія. Скільки? Дві-три тисячі кіловат-годин. Вистачить для машин, для потужних електровозів…

Якін випростався. Обличчя в нього палало. Ось він, великий винахід, про який мріяв з дитинства! Яків відсунув стілець, і гарячкові, нетерплячі мрії, розбурхані уявою, підхопили його й почали ганяти туди й сюди по лабораторії.

…Не було більше лабораторії, не було сірих сітчастих кліток, мідних куль, тьмяних лампочок під стелею. Широким асфальтованим шосе, залитим сонячним промінням, швидко й безшумно мчать голубі машини. Вони схожі на величезні витягнуті краплини, покладені на колеса. Не чути ревіння бензинових моторів, замість них — ледь вловимий високий спів електродвигунів. Адже їх можна встановити просто на колесах! Замість складного приводу, різноманітних муфт, зчеплень, запалювання — кілька проводів до коробок нейтрид-акумуляторів; замість коробки швидкостей та багатьох важелів керування — дві ручки реостатів: одна регулює швидкість, друга — напрям.