Чорні зорі - Савченко Владимир Иванович - Страница 36

Яків уважно глянув на нього, потім відвів очі, щоб не виказати своїх почуттів.

— Слухай, Миколо! Схоже на те, що ми з тобою зробили велетенське відкриття! — Голос його звучав неприродно лунко. — Антиречовина — це ж не тільки мезони… Адже вона виділяє подвійну повну енергію — два ем це квадрат! Можна робити які завгодно малі і які завгодно великі вибухи. Керовані вибухи!.. І ще — ямка в нейтридній пластинці. Це ж спосіб обробки нейтриду! Розумієш? Пучком швидких мезонів можна “різати” нейтрид, як сталь автогеном. Антиртуть, що виділяється при цьому, можна знищувати повітрям або збирати… Тепер ми можемо поводитися з нейтридом так само, як із сталлю: обробляти його, різати, кроїти, нарощувати. Гігантські перспективи!

— Так, звичайно… Тільки чому “ми”? До чого тут ми? — Самойлов мляво знизав плечима. — Не ми зробили це відкриття. Коли вже на те пішло, ми тільки розшифрували його. Відкриття належить їм…

КОСМІЧНИЙ ВОГОНЬ

Вони бігли мокрим від талого снігу шосе, пильно вдивлялися, шукаючи за сніговою пеленою зелений вогник таксі. Мимо проходили люди із згортками, мчали легкові машини з прив’язаними зверху ялинками. Через тиждень Новий рік… Ніхто навіть не запідозрював, яка величезна небезпека нависла над містом.

Швидше! Швидше! Тепер усе можуть вирішити хвилини!.. Ага! Самойлов голосно свиснув, замахав рукою. До них підкотила клітчаста “Победа”.

— У Нове селище, швидше!

Вони причинили дверцята, й машина помчала по шосе у снігову темінь.

…Ще півгодини тому вони сиділи в кімнаті й міркували, як повторити дослід Голуба. Тепер вони вже знали, що треба шукати.

— А ти пригадуєш, — мовив Яків, — місяць тому було повідомлення про атомний вибух в Америці, у Нью-Хенфорді? Там був нейтрид-завод. Чи не сталося у них чогось подібного?

Микола подумав:

— Пригадую… Але ж там виробляли атомні снаряди з нейтриду. Представник концерну сам визнав, що на заводі зберігався збагачений уран. Навряд…

— Гаразд, давай не відхилятися, — вирішив Яків, Проте це був перший поштовх.

Як приходять у голову думки? Іноді досить незначного зовнішнього поштовху, щоб виникла низка асоціацій, малюнків, картин, з яких народжується нова ідея.

Запитання Якова повернуло думки Самойлова до свого заводу. Подумати тільки, адже він не був там більше місяця!.. Як там справляється Кованько? Стривай, стривай, а чим вони займалися тоді, напередодні катастрофи? Микола згадав дивні “блимання” в камерах…

Це був другий поштовх.

Блимання! Адже він хотів про них поговорити з Іваном Гавриловичем… Микола вийняв з кишені блокнот, перегорнув списані цифрами й формулами сторінки.

“Подумати:

1. Вакуум підвищився до десяти у мінус двадцятій степені міліметра, — за межі можливого для вакуумних насосів. Чому? Від безперервної роботи? Вплив нейтриду?

2. У головних камерах — дивні мікроспалахи на стінках з нейтриду. Коли буду в Ядерному, обговорити з Іваном Гавриловичем”.

Від цих похапцем написаних рядків на Самойлова війнуло ще не зовсім усвідомленим жахом. Блимання і вакуум!.. Здогад промайнув у голові так швидко, що викладення його забрало б у тисячу разів більше часу. Якін щось запитував, та Самойлов уже не чув.

…На стінках мезонаторів блимали голубі зірочки то в одному, то в іншому місці. Промінь негативних мезонів несе в собі мезони різних енергій — про це свідчить статистика. Частина їх, нехай невелика, буде з підвищеною енергією. Вони не засвояться ртуттю, а розсіються й осядуть на нейтридних стінках, утворюючи антипротони.

Тепер про фільтри. Фільтри не можуть витягнути з камери абсолютно всі позитивні мезони, частина їх неодмінно залишиться. Отже, в камерах заводських мезонаторів є всі умови для утворення антиречовини

“Спокійно, спокійно! — умовляв себе Микола. — Не гарячись… значить, блимання на стінках камери — це сліди елементарних вибухів атома повітря й антиатома. Крім того, є вакуум — неймовірний, ідеальний вакуум! Антиречовина знищувала залишки повітря, вона з’їдала його…”

Він поглянув на Якова й здивувався його байдужості: той спокійно причісувався, дивлячись у шибку. Коли Микола розповів йому про свій здогад, Яків одразу ж запалився:

— Я ж казав тобі про завод! Я передчував!

— Та слухай же! — гарячково вигукнув Самойлов. — Мезонатори працюють у форсованому режимі — три зміни на добу. Хтозна, чи завжди добре працювали витяжні фільтри, чи завжди мезонний промінь був налагоджений як слід, чи багато мезонів пішло на нейтридні стінки за ці десять місяців безперервної роботи? Над цим ніхто не замислювався! Антиречовина може назбируватись непомітно. Вона нагромаджується за рахунок нейтриду, вона роз’їдає нейтридні стінки…

— І коли проїсть хоч найменший отвір, — ревниво підхопив Яків, — у камеру ввійде повітря і… вибух, як в Америці!

Після цього вони й кинулися на вулицю, у мокру грудневу заметіль: мерщій на завод!

Місто залишилось позаду. На безлюдному шосе водій перейшов на граничну швидкість. На пологих заглибинах асфальту “Победу” підкидало, немов на бруківці.

— В усякому разі, треба перевірити, — заспокоюючись, сказав Микола. — Можливо, нам і не доведеться повторювати Голубів дослід, а пощастить відразу одержати антиречовину.

— Американці, мабуть, теж гнали свої мезонатори кілька років підряд, от у них нейтрид і проїло… — задумливо мовив Яків.

Завод займав обнесене кам’яною огорожею квадратне поле з кілометровими сторонами. Вони проїхали повз кілька охоронних будок, і таксі зупинилося коло прохідної. Біля віконечка курив молоденький солдат заводської охорони. Побачивши начальство, він кинув цигарку й виструнчився.

— Ех, чорти б його забрали! У тебе ж перепустки немає! — глянувши на Якова, з досадою мовив Самойлов. — І як ми не замовили вдень?.. Тепер не пропустять.

— Так точно, товаришу головний технолог, не пропущу, — співчутливо підтвердив солдат. — Не можу вночі, не маю права. Мені за це, знаєте, як перепаде?

— От іще морока! — Самойлов на секунду замислився. — Ну, що ж, доведеться тобі почекати мене тут. Я знайду начальника охорони, скажу йому…

Микола віддав свій жетон і пішов на заводське подвір’я. Яків розгублено глянув йому вслід, а потім сів на лаву і став чекати.

У мезонаторному цеху було так по-діловому спокійно, що Самойлов на якусь мить завагався: чи не даремні всі ці їхні страхи? Довгою шеренгою стояли чорні, лискучі при світлі лампочок, симетричні громаддя мезона-торів. Біля пультів сиділи оператори в білих халатах. Деякі, вдивляючись в екрани, щось регулювали. Величезний високий зал сповнювало стримане монотонне гудіння.

На проході з’явилася висока постать у халаті. Самойлов упізнав у ній свого помічника й заступника Кованька. Його гострий ніс був прикритий знизу респіратором.

— А-а, Микола Миколайович! — Кованько підняв респіратор, щоб мова його звучала ясніше. — Чого це ви серед ночі? Як там в інституті?

— Потім, Юрко, — Самойлов нервово потиснув йому руку. — Скажи, всі мезонатори завантажені?

— Так. А що?

— Давай погасимо один. На якому зараз дуже блимає?

— На всіх… — (Від його спокою Самойлову стало моторошно). — Давайте вимкнемо дванадцятий… — Кованько підійшов до найближчого мезонатора, вимкнув прискорювачі, іонізатори і взявся за рубильники вакуумних насосів.

— Зажди! Не чіпай! — крикнув Самойлов і схопив його за руку.

Опівночі охорона в прохідній змінилася. Новий вартовий поглядав на Якіна підозріло.

“Еге ж, так і побіжить Микола шукати начальника охорони! Він, мабуть, як тільки зайшов у цех, одразу забув про мене… — сумовито роздумував Яків. — Навіщо я йому? Він на заводі хазяїн, сам усе зробить… Не спромігся навіть пропуска організувати! А хто ж, як не я, на штовхнув його на думку про завод… Ех, Самойлов, Микола! Ще товаришем себе зве! Відіпхнути мене хоче, в генії пнеться… Ні, я його таки дочекаюся!”