Троє на Місяці - Ющук Іван Пилипович - Страница 37

— Але ж у німецькій та англійській мовах ці слова, що ти назвав, починаються на ст, шт, а назва Щек має на початку щ, — зауважив Капітан.

— А ст і щ чергуються: пустити — пущу, кістка — кощавий або російське куст і українське кущ, — відбив напад Граматик.

— Отже, — підсумував Капітан, — по-теперішньому Кий — це Булава, а Щек — це Спис.

— А пам’ятаєте, — втрутився в розмову Незнайко, — у фільмах про індіанців: Гостра Стріла, Довгий Карабін, Соколине Око…

— Мабуть, нашим прапредкам теж доводилося багато воювати, якщо вони своїм вождям давали такі войовничі імена. А що ж означає Хорив?

— Спочатку утвори прикметники від слів правда, краса.

— Ну, правдивий, красивий.

— Як ти утворив їх?

— За допомогою суфікса — ив-… Ти хочеш сказати, що й у слові Хорив є суфікс — ив? — здогадався Капітан.

— Так, — підтвердив Граматик.

— То що ж означає корінь хор-?

— Хоробрий, — не задумуючись, випалив Незнайко.

— Правильно, Незнайку, — аж зрадів Граматик, — у слові Хорив той самий колишній корінь хор, що й у словах хоробрий, хороший…

— Булава, Спис, Хоробрий, Біла, — задумливо промовив Капітан. — А чому Біла?

— Білий колір у багатьох народів виступає символом краси.

І в давніх народних піснях, коли хочуть сказати, що дівчина дуже гарна, вродлива, то кажуть, що в неї біле личко. Через те можна припустити, що ім’я Либідь для наших предків півтори тисячі років тому означало те саме, що й Прекрасна.

— Як у казці — Василиса Прекрасна, — додав Незнайко і раптом мало не скрикнув: — Хлопці, дивіться, робот під горою Хорив.

Справді, від схилу гори, залитого чорною тінню, відділився робот. У руках він ніс скриньки, мабуть з якоюсь апаратурою, і простував, очевидно, до пі-мезонної установки. На грудях у нього красувалася велика жовта одиниця і напис…

— Треба негайно зупинити його, — сказав Капітан. — Незнайку, міцно тримай кінець мотузка. Я збіжу вниз. Граматику, ти спускайся вслід за мною.

Робот з одиницею на грудях раптом помітив двох роботів, що стояли, ніби обнявшись, неподалік від купи залізяччя, і круто повернув до них. Коли підійшов, поставив одну скриньку в місячний пил і, простягнувши руку, увімкнув робота, повернутого до нього спиною і затиснутого в обіймах свого залізного товариша. Робот ожив, почав метляти ногами, пручатися, вивертатися, намагаючись звільнитися з мертвих обіймів. А за спиною в нього метушився головний робот, штовхав його, шарпав, тягнув. Але ніщо не допомагало: обійми були залізні.

Незнайкові, який дивився згори на цю шарпанину, зробилося смішно — від сміху він аж трусився весь і смикав мотузка. Граматик, що саме спускався, тримаючись за мотузок, загальмував на крутому схилі й погрозив йому кулаком.

Капітан уже заходив ззаду до головного робота. Але ніяк не міг зловити його за вимикача, бо той увесь час вертівся, бігав, заглядаючи то з одного, то з другого боку на оживленого ним робота. Нарешті головний робот зовсім розгубився і став. Капітан, скориставшись слушною миттю, підскочив до нього й крутнув вимикач — робот завмер.

До другого робота теж було нелегко підступитися, бо він увесь час хвицав ногами. Але Капітан зайшов збоку і все-таки зупинив його.

Надійшов Граматик.

— Де він ховався, той робот, що ми не помітили його? — дивувався він.

— Зараз побачимо, — сказав Капітан.

Коли вони підійшли ближче до схилу гори Хорив, то помітили двері, які в тіні ледве відрізнялися від навколишніх скель.

— Це, мабуть, той склад, куди Гарріс хотів замкнути Незнайка, — здогадався Граматик.

— І щілина для ключа є в дверях, — приглянувся Капітан. — Двері, безумовно, замкнуті. Ти почекай мене тут, а я піду пошукаю ключа в кишенях у робота.

Капітан не помилився: у роботовій кишені лежав прив’язаний до шнурочка ключ. Доки Капітан відрізував його, підійшов захеканий Незнайко.

— Я не думав, що з гори спускатися так важко, — поскаржився він. — Куди це ви йдете?

— Оглядати твою в’язницю, у якій ти не сидів. Ходи з нами. По дорозі до складу Граматик поділився з хлопцями своїми побоюваннями.

— А якщо хтось із Гаррісових компаньйонів прилетить сюди і схоче докінчити пі-мезонну установку? — казав він. — Я думав над цим, коли чекав тебе, Капітане. І мені здається, що основна програма закладена в головному роботові. Він тут верховодить над усіма роботами. Тому його треба кудись прибрати.

— Замкнути на складі і ключ забрати з собою, — запропонував Незнайко.

— У Гаррісових спільників можуть бути запасні ключі, — не погодився Граматик. — А якщо навіть вони не мають ключів, то виламають двері і знайдуть цього робота. Може, загребти його в пил?

— А може, спустити в прірву, куди ми з тобою були попадали? — запропонував Капітан.

— Але ж він важкий. Як ми його донесемо? — запротестував Незнайко.

— Щось придумаємо, — не впав духом Капітан.

Склад, як можна було здогадатися, був зварений з металевих рейок і обшитий бляхою. А зверху на нього, щоб захистити від метеоритів і сонячного опромінення, високо насипали місячної породи. Тому на перший погляд могло здатися, ніби він видовбаний у горі.

Як тільки хлопці відчинили склад, автоматично ввімкнулося світло. Усередині було майже порожньо. На полицях стояло ще кілька пронумерованих скриньок, мабуть, з приладами та деталями для пі-мезонної установки. Капітан про всяк випадок переставив їх на інші місця, повернувши номерами до стіни. Збоку на долівці лежав залізний лист із загнутим догори краєм, до якого за кільця був прив’язаний трос.

— Та це ж місячні сани, — перший здогадався Граматик. — На них, мабуть, перетягали вантажі. А ми на них повеземо робота в провалля.

— На Місяці тертя мале, пил слизький, легко буде. — І Капітан, схопившись за трос, потягнув сани до виходу. До нього підпрігся Граматик.

— Хлопці, постривайте, — раптом збуджено вигукнув з кутка Незнайко, підіймаючи перед собою скриньку, — я тут знайшов…

Опівноч…, калюж…, скільк…, клавіш…, по-вовч…, все-так…, льонар…, зморшк…, снігур…, веселощ…, тільк…, очистивш…, уникаюч…, черепах…

Ключ. Замість крапок постав букви и або і . Спочатку випиши підряд слова з вставленою буквою и , потім — з і . У кожному слові підкресли другу від початку букву. З цих букв складуться два слова, які розкриють тобі, чому зраділи Незнайко, і Капітан, і Граматик.

XXXIII. Сюрприз на кораблі

— Клади на сани, — радісно сказав Капітан. — І поспішаймо, бо скоро кінчиться кисень.

Часу в них залишилося обмаль, гаятися вони не мали права. Але треба було ще навантажити робота на сани, щоб відвезти його до тріщини. А він же тяжкий…

Капітан замкнув склад і заховав ключ до кишені.

— Знаєте, як ми зробимо, — перший обізвався Граматик, коли вони вже простували до робота. — Зачепимо його мотузком за голову й повалимо в місячний пил, а тоді вкотимо на сани. Тут він не розіб’ється, бо падатиме в шість разів повільніше, ніж на Землі. Правда ж, Капітане?

— Правда. І мені здається, що так буде найпростіше.

Хлопці швидко впоралися з роботом. Капітан біля нього на сани поставив також ті дві скриньки, які робот ніс, коли йшов сюди.

— Це, мабуть, якісь важливі деталі до пі-мезонної установки, їх не можна тут залишати.

Хлопці впряглися в сани: посередині — Капітан, ліворуч від нього — Граматик, праворуч — Незнайко. Сапи, справді, легко пішли по місячному пилу. Порадившись, хлопці вирішили тягти свій вантаж між горами Щек і Хорив: тут було менше каміння.

— Ми наче та трійка з картини Перова, — пожартував Граматик.

— Або як бурлаки на картині Рєпіна, — докинув Капітан.