Пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович - Страница 92

І знову пролунали оплески. Хлопчик виграв на п’ятій дошці! Болільникам неважко було помітити перевагу білих: король чорних не був забезпечений захистом, і ніякої контргри не вийшло. Проте шахісти не люблять категоричних оцінок, тому вони терпляче очікували, поки екс-чемпіон світу не визнав себе переможеним. Це було дивовижно: перемога нікому не відомого хлопчика. Судді лише зараз виявили: вони навіть не знають його прізвища.

У ту мить, коли білі завершували найсильнішу атаку на сусідній дошці, в павільйоні “Електроника” сталася пригода, яка порушила нормальну роботу виставки кіберів. Несподівано для відвідувачів ті комп’ютери, що могли рухатися, заквапилися, ніби по команді, до виходу.

Одним з останніх залишав виставку респектабельний Епікак. Боки його шаріли золотим рум’янцем. Він вигукнув, порівнявшись з Таратаром:

— Ваш Електроник виграє!.. Історичний матч — машина проти гросмейстерів! Я вже повідомив у газети…

— “Життя — це шахова партія”, — процитував Таратар слова Сервантеса, які прийшли йому на думку.

— Уперед! — скомандував Сироїжкін товаришам. — До Електроника!

Комп’ютери появились у залі, коли глядачі аплодували п’ятій перемозі юного гравця; зрозуміло, що на новоприбулих ніхто не звернув уваги. Електроник відразу помітив колег, кивнув їм із сцени. Він подумав: “Чи розуміють вони, чого я навчився?” По зосередженому вигляду автоматів здогадався, що вони аналізували кожний його рух. Він уявив себе збоку — як він робить хід за ходом, примушуючи шахових знаменитостей промовляти одне слово: “Здаюся!” І цієї радісної хвилини послабив увагу, припустився маленької неточності в легкофігурному ендшпілі. Його противник був насторожі й атакував конем на відкритому фланзі.

Усі ще раз переконалися в тому, що навіть талановиті гравці можуть припускатися помилок… Однак як же реагуватиме досвідчений гросмейстер? А той, широко посміхаючись, запропонував хлопчикові нічию. Зал оцінив великодушний жест досвідченого бійця.

— Дозвольте мені, — сказав гросмейстер, коли затихли оплески, — представити переможця цього несподіваного матчу. Здається, — додав він лукаво, — я маю на це право як єдиний учасник, що не програв…

Та насамперед він урочисто підвів хлопчика до своїх колег, і екс-чемпіони потиснули йому руку.

— А тепер, хлопчику, будь ласка, назви себе, — сказав гросмейстер.

— Я — Електроник, — промовив хлопчик із сцени, — помічник учителя математики Таратара.

— Електроник? Як це… зрозуміти? — збентежено запитав один з тих, хто зазнав поразки, і дістав з кишені зім’ятий лист. — Тут, здається, написано ваше ім’я?!

Сивий гросмейстер, знавець іспанської партії, напруженим зусиллям волі примусив себе згадати, з чим було пов’язане це дивне, почуте ним колись мимохідь ім’я “Електроник”. Згадав і від хвилювання порожевів.

— Ви… — почав він обережно, не знаючи, як звертатися до звичайного на вигляд шахового вундеркінда, — учень професора Громова?

— Так, це мій учень, — відповів із залу Гель Іванович.

А Електроник уточнив:

— Машина нового покоління.

Болільники сиділи так тихо, ніби в залі не було жодної людини. Тільки пустотливий вітер насмілився шелестіти шторами, й очманіло кричали на вулиці якісь птахи. Деяким вразливим болільникам здавалося, що вони чують, як за вікном розпускаються бруньки.

На електронному табло поряд з прізвищами всесвітньовідомих шахістів спалахнуло: “ЕЛЕКТРОНИК”.

Треба було осмислити, що означало це незвичайне ім’я в тисячолітній історії шахів і як розуміти тепер рекордний рахунок 51/2: 1/2 на користь машини!

— Як ви оцінюєте свою перемогу? — запитав серед тиші нетерплячий болільник.

Електроник засяяв, не приховуючи своєї радості, і його усмішка сподобалась усім.

— Я немов став іншим, — дзвінко сказав Електроник. — Це велике задоволення — мислити як людина й знати, що ти мислиш.

— Електронику, ти вивів формулу геніальності? — крикнув із залу Макар Гусєв.

— Я зрозумів, що точної формули не існує, — признався, усміхаючись, Електроник. — Але є основні закони творчості. Той, хто виконує їх, може здобути перемогу.

— Які закони? — пролунало в різних кінцях залу.

— Працьовитість! Захопленість! Знання! Сміливість!

Завзятість! Мінус зазнайство! Всі поняття із знаком плюса чи множення… Крім одного мінуса! — Голос Електроника дзвенів. — Тепер я знаю це точно!..

Звичайні генії з восьмого “Б” перезирнулися. Злощасний мінус примусив декого з них почервоніти. Електроник відзначив про себе гнучкість формули: мінус може перетворюватися на плюс — плюс скромність!

— Я багато чого навчився сьогодні, — підсумував він.

І знову всі згадали, хто такий переможець.

— Матч століття! — проголосив головний суддя.

А досвідчений гросмейстер поправив:

— Можливо й тисячоліття…

Глядачі в залі знову зарухалися й загомоніли. Найкмітливіші болільники кинулися до сцени за автографом. Учні з восьмого “Б” кричали “ура”. Комп’ютери запустили на всю потужність свої мікрофони.

До Електроника не можна було пробитися, його оточили щільним кільцем. Переможець, усміхаючись, роздавав автографи, але при цьому чомусь чудно гудів. У загальному гаморі мова переможця не вирізнялася, зате кожний з друзів Електроника виразно чув його. Електроник увімкнув свій радіотелефон і розмовляв одразу з усім восьмим “Б”.

— Макаре, твої досліди з камерою сили підказали мені, як зосередити силу волі…

— Професоре, я чув твою музику по радіо, вона надихала мене…

— Сергію, тепер я знаю, як закінчити проект “Космічний корабель “Земля”…

І дорослі виразно почули голос Електроника, який звучав на далекій від них сцені, кожний — саме ті слова, що йому призначалися. Піаніст Турін — про прекрасну й потрібну людям музику, вчений Кримов — про близьку розгадку антигравітації, а Таратар — про те, що він найкращий у світі математик. Але найголовніші слова Електроник сказав професорові Громову:

— Я вивчив помилки й перемоги всіх великих людей минулого, проте тільки живі люди, такі, як ви, допомогли мені подолати труднощі. Тепер я знаю, що значить слово — Учитель!

Голос Електроника раптово обірвався. Припинилося дзижчання комп’ютерів. Чуткі шахові болільники насторожилися, затихли.

— Увага! — промовив Електроник, — У кого є екрани, негайно ввімкніть! Це важливо… Говорить Юпітер!

По залу із свистом, гуркотом і блисканням немов пронісся космічний вітер. Комп’ютери, що тримали зв’язок з Юпітером, показували на екранах кольорові хвилі. Потім пропливло якесь димчасте тіло, що мінилося металевим блиском. І раптом на всіх екранах засвітилася чудернацька й весела собача морда!

— Дивіться, наш Рессі! — крикнув Сергій. — Ось він!

— Що це?.. Який Рессі?.. Чому там собака? — почулися голоси болільників, а восьмикласники заходилися галасливо пояснювати.

Рессі, не кліпаючи, дивився на людей. Очі його палали, кожна волосинка світилася, паща була відкрита.

— З Юпітера повідомляють, — пролунав підсилений мікрофонами голос Електроника, — що Рессі приймає інформацію від кита Юпітера… Кит є першою відомою нам штучною системою на цій планеті… Академіка Кримова й професора Громова розшукує Центр космічного зв’язку…

Учені попрямували до виходу. Їх обганяли, обмінюючись короткими репліками, квапливі комп’ютери.

— Хотів би я знати, — замріяно промовив Громов, — скільки мільйонів років цей кит мовчав і чому заговорив?..

Він згадав, що Електроник тримав зв’язок з Рессі. Можливо, Рессі й навчався нових способів опрацювання інформації. А може, саме блискуча перемога електричної машини пробудила кита Юпітера?

У ці хвилини з Юпітера надходила важлива для людей інформація. Для людей з космічного корабля “Земля”.

Разом з восьмим “Б” — Сироїжкіним, Гусєвим, Смирновим — повертався Електроник. В хутряній шапці, зсунутій набакир, він здавався звичайним хлопчаком. Розмахуючи руками, розмовляв, слухав Рессі, осмислював відповіді.