Велика місія цивілізаторів - Дмитрук Андрей Всеволодович - Страница 16

П'ятнадцять сорок сім…

Внизу йдуть реакції, реакції, реакції… Народжується краплями на димних брилах, зливається в струмочки, тече струмками, ріками, ніагарами біла, чиста, червона й чорна від кам'яного пилу, каламутна, повна щебеню, шалена вода — всесвітня вода, мережа потоків, блискуча кольчуга, надіта на Діану. Вода, насичена пухирцями, яка перекидає й несе скелі; лінива, мов широкий коров'ячий язик, киснева вода — фронт окропу, оповитий парою, і кришталева вода з льодовиків…

Перший прибій невміло приклався до кострубатого пасма першого берега. Океани парували, на них гойдалася піна.

Шерлаков створив атмосферу, і відразу з'явилися хмари, схожі на качани цвітної капусти. Хмари були якісь дивні, не такі, як хотілося.

— Ой, негарно! — похитав головою Кондрацький. — І чого я вас тільки навчав, юначе! Зосередьтеся ще раз!

«У Регвана це вийшло б відразу. Електронна машина, — подумав Етьєн. — Усе, що робить, робить раціонально. Знає, що, кому і де сказати і як вчинити за будь-яких обставин. І професори йому руку тиснуть, і всі фіолетові дівчатка з Кригоса за ним бігають. Універсал!»

Шістнадцять тридцять…

— Зараз ми повинні зробити найголовніше, — почав, не змінюючи зручної пози, Кондрацький. — А що у нас, у спейс-білдерів, найголовніше? Третій цикл. Це вам не скелі руйнувати! Тут уже не можна допуститися будь-яких помилок… До речі, щодо помилок: літ двадцять тому один мій приятель-землянин закрутив гірське пасмо у вигляді власного підпису, а замість крапки вліпив десятикілометровий пік.

— Чого це він? — здивувався Етьєн.

— Ніхто не знає… Він відмовився пояснити. Ледбіттер його прізвище було, Джон Ледбіттер. Загинув смертю хоробрих при штурмі проклятущих Червоних Пірамід…

— Цитую третій пункт Кодексу. «Планета, яка потребує повторної обробки, — ганьба для всього цеху спейс-білдерів», — втрутився Регван. — І сьомий пункт: «Спейс-білдер, який використовує свою силу не за призначенням або згідно з особистими бажаннями, — небезпечний».

— Формально правда на вашому боці. Але Джон був хороший хлопець… — пробуркотів кудись убік інструктор.

— У нашій справі,— підкреслив Регван, — не буває ні хороших, ні поганих хлопців. Ми ділимося на хороших і поганих виконавців.

— Ні, на художників і ремісників! — не витримавши, встряв Шерлаков. Регван навіть голови не повернув.

Унизу починався ураган: грізніше шуміли й плювалися піною теплі хвилі, потемніла вода, похмуро опустився обрій.

Кондрацький підвівся. Вимкнув біозв'язок. Вітер стих.

— Навіщо? А як же бомби? — кинувся Етьєн.

— Руками будете кидати, — мирно відповів інструктор. — Вас допусти до біозв'язку. Щенята!

— Але це порушення двадцять… — почав Регван.

— До бомб! — наказав інструктор.

Студенти підтягнули бомби. Кондрацький не без задоволення спостерігав, як сопуть Етьєн із Регваном, ставлячи «на попа» гостроносі штуковини, увінчані всілякими вушками, стабілізаторами, антенами. Цього разу обох хлопців єднала злість на інструктора.

— Згідно з планом номер сімсот два—плі!

Полетів номер сімсот два — такий собі доісторичний птах із сім'ї фугасок… Хлопці вже тягнуть по підлозі другого — перекинули крісло, мало не розбили пульта…

Перші бомби вибухнули глибоко під водою, породивши чудернацькі океанські бульбашки, вкриті плівкою, що рветься… І вода перестала бути мертвою. У ній кишіли, незбагненно швидко розмножуючись, міріади молодих бактерій. Новий удар — і знову новосілля, радісне новосілля серед скаламучених піщинок.

Бомби летіли на материки, розкидаючи золотий дощ насіння. Вітер гнав руді хмари спор… У грунт зі свистом врізались міцні черенки…

Сімнадцять двадцять…

Бомбовий відсік порожній. Працюють біологічні активатори. Мудрі, багаторежимні активатори із своїми червоними рупорами.

Хлопці відпочивають у кріслах. Намахались. Навіть Регван стомився. Сидить зовсім фіолетовий, похнюпивши великого носа, і дихає так, що ребра мало не рвуть тонку сорочку.

За активаторами стежить сам Кондрацький.

Сіро-сизі рівнини стають схожі на неголені щоки. Паростки… Перші паростки! Густі, мов дощ, який повільно падає із землі в небо. Шерхотять. Викидають стріли нових пагонів. Шерхіт затопив Діану. Корінням, волосками, різоїдами впиваються в мокрий грунт, смокчуть. Шумлять на вітрі. Пишніються в трьох вимірах зелені, срібні, не збагнеш які.

Виростають стовбури дерев. Розцвітають на гіллі квіти… Іде перший сніг — з пелюсток… Світлі плями на суші на зразок Марсових шапок. Біло-рожева Арктика опалих пелюсток.

Корабель відходить від зеленіючої, хмарної Діани.

Стрілки на годиннику повільно повзуть.

— Впоралися, — каже Кондрацький.

Шерлаков відкупорює пляшку астроколи, жадібно, з бульканням наливає у великі бокали.

Через місяць-два на Діану спустяться вантажні загони з уцілілими альгелійцями. Вони будуть прокладати шляхи, тихо й покірно везти свої пожитки на деренчливих автомобілях і втягувати голови в плечі від гулу власних літаків. Вони ще довго пам'ятатимуть, який звук іноді чути після того, як у небі промчить літак…

«Альгела, Альгела! Який був світ! Щенята, — подумав інструктор. — Самі себе знищили… А якби не Земля?»

— Ну, що б ви поставили нам, будучи головою комісії? — з награною бадьорістю спитав Етьєн.

— Дев'яносто вісім, — чесно відповів Кондрацький, п'ючи астроколу.

«Нас, студентів, не можна пускати на кораблі з біозв'язком. Тут правда на його боці,— подумав Регван. — Лише абсолютно удосконалених, з натренованою волею… Асів! Я неодмінно звернуся в деканат».

— За віщо мінус два? — обурився Етьєн.

— За наші з вами емоції, брате Шерлаков, — сказав Регван.

— Устами немовляти… — засміявся Кондрацький.

Спейс-білдерів чекали сім'ї.

ЗМІСТ

Міраж

Альбертів злочин

Спадкоємці

Хрестоносець

Ніч

Король твіста

Зйомочний майданчик

Порушення закону

Пустощі

Волохатий хлопець

Велика місія цивілізаторів

Творення світу