Твори в п'яти томах. Том V - Владко Владимир Николаевич - Страница 36

Потапович рвучко підстрибнув і схопився на рівні ноги. Він крутив головою, щось вигукував, мабуть, лаявся. Довгі пасма його волосся стали сторчака.

Андрій Антонович стояв збентежений біля генератора і, вчепившися у рукоятки рефлектора, щось пояснював Потаповичу, ніби заспокоював його. Але той не слухав, тільки розмахував руками й підстрибував. Можна було зрозуміти, що йому стає дедалі болючіше.

— Ой! — злякано скрикнула Ганна.

Вона побачила, як довге пасмо сивого волосся відокремилося від голови Потаповича й попливло в повітрі. Андрій Антонович остовпіло дивився на це видовище. А Потапович, певно, вже не міг терпіти біль, бо схопився за голову обома руками. Але тієї ж хвилини злякано присів. Дивився на свої руки, в яких було пасмо волосся. Потім безпорадно потер їх між пальцями і кинув на підлогу. А далі знову схопився за голову. Швидко обмацував її, обмацував хуткими, шаленими дотиками. І скрізь, де він торкався, волосся випадало. Через кілька секунд його голова блищала — на ній не лишилося жодної волосини. Потапович став зовсім лисий!

Ганна заніміла. Вражена, вона дивилася на це видовище, не знаючи, сміятися їй чи плакати. Олд-Бой вийняв сигарету, але так і не закурив. Він бачив, як Потапович, стиснувши кулаки, кинувся на переляканого Андрія Антоновича, як той скочив із стільця й побіг до дверей лабораторії. Розлютований Потапович біг слідом за ним. Ще секунда — і обидва зникли. Лабораторія спорожніла.

Світлий прямокутник екрана телевізора сяяв байдужим голубуватим світлом.

13. ГАННА СТАЄ ЗНАВЦЕМ ОПРОМІНЮВАННЯ

— Ага, ви тут? Ну, нарешті знайшов! — почули Ганна й Олд-Бой невимушений, веселий голос Сашка, який швидко зайшов до кімнати. — А я вас шукаю! Добре, хоч завідувач клубу сказав, що ви пішли сюди… Ти знаєш, Петре, справа з коровами, на щастя, кінчається.

— Як саме?

— Молока вже поменшало майже втроє, незабаром усе, сподіваюся, стане на місце. Я ж казав Данилові Яковичу, що так воно й має бути. І я дуже радий!.. Але, що з вами? Що трапилося? Та відповідайте, будь ласка, — додав він, помітивши, як обоє перезирнулись.

— Ось, телевізор, — коротко відповів Олд-Бой.

— Ну й що, що телевізор? Це я й сам бачу. В чому річ?

— Ми з Ганною дивилися передачу з нашої лабораторії.

— Що ти говориш загадками? Яка передача з лабораторії? I чого взагалі ти відповідаєш так, наче кожне слово в тебе на вагу золота? — обурився Сашко.

— Гаразд, сідай, я тобі все розповім.

Олд-Бой стисло розповів Сашкові про те, що бачили він і Ганна, не забув коротко сказати й про новий спосіб телевізійних передач. Сашко захоплено присвиснув.

— Ну й здорово, Олд-Бой! Виходить, ти саме над цим і працював останнім часом, коли від тебе й слова не можна було почути? Молодець, слово честі! І головне — така чіткість зображення, така чіткість, просто важко повірити! А оце на підлозі в лабораторії лежать пасма бідолашного Потаповича? Ай, як йому не пощастило! І що тепер він зробить з нашим Андрієм Антоновичем? А старий теж додумався опромінювати. Не знаючи броду, сунув у воду… І сміх і гріх!

Уперше відтоді, коли сталася неприємність з опроміненням лисини Потаповича, Петро всміхнувся. Побачивши це, несміливо усміхнулася й Ганна. Петро нарешті закурив сигарету, яку весь час м’яв у пальцях. Дівчина, посміхнувшись, спитала:

— Але чому все це трапилося, Петре Микитовичу? Як це сталося, що волосся в Потаповича геть вилізло, а у Андрія Антоновича — виросло? Чому це так?

Олд-Бой знизав плечима: в присутності Сашка йому зовсім не хотілося пояснювати дівчині наукові гіпотези, тим більше, що він сам не знав, якій віддати перевагу. Та й Сашко… Адже рівень його знань був не такий, як у Ганни, і він міг, чого доброго, втрутитися в розмову. Тож Петро обмежився тим, що сказав:

— Різна експозиція, різна довжина хвилі… Нез’ясований ступінь потужності інфразвуку…

Ганна від такого вичерпного пояснення тільки кліпнула очима. Щойно Петро був такий лагідний, охоче пояснював, і раптом… Олд-Бой помітив її розгублений погляд і відповів на невисловлене запитання дівчини:

— Ганночко, біологічний бік справи — не моя спеціальність, слово честі, не моя! Хай от, скажімо, Сашко вам пояснить… Він же працював у цій галузі разом з Люкою.

Дівчина незадоволено поглянула на нього: вона не розуміла, що сталося з завжди таким люб’язним і ввічливим Петром Микитовичем. Але якщо він так хоче, то нехай! І вона удавано сумно звернулася до Сашка, що зацікавлено спостерігав цю німу сцену:

— Справді, Сашко, поясніть мені, оскільки Петро Микитович відмовляється. Я ж нічого, нічого не тямлю! А він воліє мовчати…

Петро крякнув, почувши таке несправедливе твердження. “Які ж ущипливі оці вродливі дівчата, — подумав він, — тільки торкнися — так і жалить, як кропива. Та ще й кокетує, явно кокетує з Сашком… Ну, тепер той почне розповідати”.

Сашко й справді охоче відповів:

— Справа в тому, Ганно, що я й сам як слід не знаю. Охоче поділюся з вами своїми думками, але попереджаю: це тільки мої припущення на підставі того, що довелося взнати й почути раніше.

— Ну, а я не знаю й цього, — вже зовсім весело відгукнулася чорноока красуня і кинула короткий іронічний погляд на Петра. А може, це йому тільки здалося?

— Наші ультракороткі хвилі, або, як я назвав би їх, міліметрові хвилі, — почав Сашко, — виходять зрештою за межі тих випромінювань, що їх раніше вважали за ультракороткі. А тут іще треба додати вплив інфразвукових коливань. Наука остаточно не вивчила навіть дії загальних ультракоротких хвиль. А наш вплив, мабуть, значно активніший, ніж у них. І ми його практично не знаємо.

— Теж мені знавці, — сміючись, зауважила Ганна.

— Нічого не поробиш. На світі багато чого такого, що ми ще не вивчили. Для цього й працюємо. Так от, кожне явище можна роздивлятися з різних боків. Кожне явище може давати різні ефекти — залежно від обставин. Водою можна вгамувати спрагу, але у воді можна й утопитися, правда? Вогонь обігріває нас, ми варимо на ньому їжу, він розтоплює метал, але той самий вогонь під час пожежі руйнує наші будинки і спалює все, що попадається на його шляху. Так чи ні?

— Авжеж, так! — відповіла Ганна.

Справді, все це було абсолютно ясно. Сашків голос лунав так м’яко, і в його поясненнях зовсім не було складних термінів, їй-бо, просто чудово його слухати! Вона швидко поглянула на Петра: той насторожено прислухався до слів Сашка, вигляд його був дещо незадоволений. От і нехай, подумала Ганна, якщо ти не хотів розповідати, то тепер слухай.

— Отак, — вів далі Сашко, — і з тими явищами, які ми вивчаємо. Рентгенівським промінням лікують хворих — і це потужний чинник сучасної медицини, не кажучи вже про використання цього проміння в техніці. Але рентгенівське проміння було причиною того, що свого часу, доки це не було встановлено, у дослідників, які працювали з ним, лікуючи хворих, пальці вкривалися жахливими виразками, іноді доводилось навіть ампутувати їх. Чули про таке?

— Дещо чула, — сказала Ганна, що дедалі уважніше слухала. А Олд-Бой з досадою подумав: якщо його не зупинити, він розповідатиме бозна-скільки часу!

— Отже, рентгенівське проміння впливає по-різному, залежно від того, який час воно діє на організм. А як впливають наші міліметрові хвилі з інфразвуком? Теж по-різному, залежно і від часу опромінення і від довжини хвилі; що коротша вона, то активніший вплив!

— Виходить, ви й справді ще дуже мало знаєте, — мовила Ганна. Сашко всміхнувся.

— Ну, все-таки значно більше, ніж наші товариші-дослідники, що іноді роками не можуть докопатися до справжньої причини тих чи інших явищ. От, скажімо, так зване мітогенетичне проміння Гурвіча. Знаєте, що це таке? Ні? Це проміння, яке випромінює, за гіпотезою нашого вченого Гурвіча, кожен живий організм. Гурвіч спостерігав це випромінювання з корінців молодої цибулі. [встановив, що воно активно впливає на інші рослини. Він, наприклад, скеровував проміння на паростки іншої рослини, і паростки зростали значно швидше, ніж контрольні, що росли поруч, але не перебували під впливом того проміння.