Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael - Страница 75

Посмішка, що майнула на обличчі Блада, раптом зникла.

— А про це знає де-Рівароль?! — різко вигукнув він. На його запитання відповів голландський адмірал:

— Якпи не снаф, то не йшоф пи туди. Де-Рівароль… захопив текого з наші люди. Мошливо, вони сказаф йому. Він, мапут, розв'ясаф їх язик. Такий прекрасний можливіст він не пропускаф.

Його величність аж заричав від гніву.

— Цей негідник Бішоп відповість головою, коли там станеться якесь лихо! 'А що, коли він зробив це навмисно, га? Може він зрадник, а не дурень? Може, він у такий спосіб служить королеві Якову, який його сюди призначив?

Проте капітан Блад розцінював поведінку Бішопа великодушніше.

— Навряд, щоб це було так. Тільки жадоба помсти штовхнула його на такий крок. На Тортузі він шукає мене, мілорде. А я вважаю за свій обов'язок, поки він там полюватиме, потурбуватися про долю Ямайки і зберегти її для короля Вільгельма. — І він вперше за два місяці весело засміявся.

— Держи курс на Порт-Ройял, Джеремі,— наказав він Пітереві. — Нам треба поспішати, і ми ще встигнемо поквитатися з де-Ріваролем за деякі наші образи.

Лорд Уіллоґбі і адмірал аж посхоплювалися з своїх місць.

— Де ваша розсудливість? У вас же нерівні сили! — вигукнув його світлість. — Кожен з кораблів французької ескадри не поступиться «Арабеллі» та «Елізабет», разом узятим, чоловіче.

— За кількістю гармат — так! — відповів Блад, посміхаючись. — Але в таких справах гармати ще не все. Є речі й важливіші. Якщо ваша світлість хоче бути свідком справжнього морського бою, то така можливість вам надається.

Лорд і адмірал здивовано глянули на Блада.

— Але ж перевага на їх боці! — наполягав його світлість.

— Це немошливо, — промовив ван дер Кейлен, заперечливо хитаючи головою. — Звишайно, мистество мореплавства грайт вашливий роль. Та гармади залишався гармадами.

— Якщо мені не пощастить розгромити де-Рівароля, то я потоплю свої власні кораблі в каналі і закрию його в Порт-Ройялі, поки повернеться з свого безглуздого полювання Бішоп або ж нагодиться ваша ескадра.

— А що це нам дасть, скажіть на милість? — спитав Уіллогбі.

— Ось про це я й хотів сказати. Де-Рівароль дурень, та ще й великий. Він спокусився можливістю напасти на Порт-Ройял, забувши, що у нього в трюмах награбовані в Картахені скарби вартістю близько сорока мільйонів ліврів. — Його слухачі аж підскочили, зачувши про таку велику суму. — Він увійде в Порт-Ройял з цими цінностями. А потім — переможе він мене, чи ні — вивезти їх звідти вже не зможе. Рао чи пізно, а ці скарби потраплять у скарбницю короля Вільгельма, після того, як, скажімо, одна п'ята частка їх буде виплачена, моїм піратам. Ви на це погоджуєтесь, ваша світлість?

Лорд Уіллогбі підвівся і простягнув Бладові свою випещену руку.

— Капітане Блад, я бачу, що ви велика людина, — сказав він у відповідь.

— У вас, безсумнівно, прекрасний зір, ваша світлість, коли вам вдалося побачити це, — розсміявся капітан Блад.

— Так, так! Але як він се зробить? — пробурмотів ван дер Кейлен.

Капітан Блад, посміхаючись, відповів:

— Піднімайтесь на палубу, і ще до заходу сонця я вам це продемонструю.

Розділ XXX

ОСТАННІЙ БІЙ «АРАБЕЛЛИ»

— Шого ви чекайт, мій друк? — бурчав ван дер Кейлен.

— Ай справді, ради бога, чого ви чекаєте? — роздратовано повторював за ним Уіллогбі.

Була післяобідня пора того самого дня. Обидва піратські кораблі плавно погойдувалися на хвилях, і вітер, що дув від рейду Порт-Ройяла, ліниво грався їхніми вітрилами. З підвітряного боку кораблів тяглася довга морська коса, утворюючи природну гавань Порт-Ройяла. Кораблі стояли менше ніж за милю від вузької, захищеної фортом протоки, що вела в гавань. Минуло вже більше двох годин, як вони підійшли сюди, ніким не помічені ні з форту, ні з кораблів де-Рівароля. Між французами і захисниками Порт-Ройяла точився бій, і повітря весь час здригалося від реву гармат, що били з суші і з моря.

Тривале чекання в стані повної бездіяльності відбилося на нервах лорда Уіллогбі та ван дер Кейлена, напруживши їх до краю.

— Ви обіцяйт показат нам щос короший. Де ж воно сей незвичайний річ? — підійшов адмірал до Блада.

— Я не збираюся зловживати вашим терпінням, — сказав Блад у відповідь. — Вогонь, здається, почав затихати. Та справа в тому, що поспішати зараз нам невигідно. А вдаривши в слушний момент, ми виграємо дуже багато. Скоро я доведу це.

Лорд Уіллогбі підозріливо зміряв його поглядом.

— Ви сподіваєтесь, що на той час може повернутися Бішоп або підійде ескадра ван дер Кейлена?

— О ні, ваша світлість. Я думаю про інше: з де-Рівароля, як я пересвідчився, поганий командир, і його ескадра в бою з фортом неодмінно дістане пошкодження, які хоч трохи зменшать його перевагу над нами. А коли форт вистріляє всі ядра, тоді ми вступимо в бій.

— Правильно, правильно! — схвально вигукнув маленький генерал-губернатор. — Я підтримую ваші наміри. У вас якості талановитого командира, капітане Блад. Пробачте, що не зрозумів вас одразу.

— О, це дуже люб'язно з вашого боку, мілорде. Я набув деякого досвіду у веденні таких боїв і піду на будь-який риск, коли він неминучий, але ніколи не рискуватиму, якщо в цьому немає необхідності. Так… — він замовк і прислухався. — Ага. Я так і думав. Канонада вщухає.

А це значить, що опору Меллерда надходить кінець. Гей, Джеремі!

Блад перехилився через різьблені поручні і віддав чіткий наказ. Пронизливо засурмив ріжок боцмана, і за якусь мить корабель, що, здавалося, дрімав на хвилях, прокинувся. Почулося тупотіння ніг на палубах, заскреготіли блоки, залопотіли вітрила. Круто повернулося стерно, і «Арабелла» рушила вперед. Слідом за нею вирушила й «Елізабет». Блад викликав до себе Огла. Канонір, діставши наказ, метнувся до гармат.

За чверть години вони, обігнувши мис, підійшли до виходу в гавань і несподівано на відстані пострілу дрібнокаліберних гармат з'явилися перед трьома кораблями де-Рівароля.

На місці форту курилася купа руїн, а переможці з вимпелами Франції на грот-щоглах мерщій кинулись на шлюпках до берега, щоб оволодіти багатим містом, укріплення якого вони щойно рознесли вщент.

Блад критичним оком оглянув французькі кораблі і тихенько засміявся. «Віктор'єз» і «Медуза», очевидно, обійшлися без серйозних пошкоджень, а третій корабель — «Балейн» — зовсім вибув із ладу. В його правому борту зяяла величезна пробоїна, і капітан, рятуючи судно, поклав його в дрейф на лівий борт, щоб у пробоїну не ринула вода.

— Подивіться! — крикнув Блад ван дер Кейлену і, не чекаючи схвального бурчання голландця, віддав наказ: — Вліво руля!

Вигляд величезного червоного корпусу корабля з позолотою на носі в формі пташиного дзьоба і відкритими портами приголомшив де-Рівароля, сп'янілого від щойно одержаної перемоги. Та не встиг він ще й зрушити з місця, щоб віддати наказ, не встиг навіть добре осмислити, який наказ віддавати, як смертоносний шквал вогню й металу від бортового залпу піратів змив чисто все з палуби «Віктор'єза». Не міняючи курсу, «Арабелла», поступилася місцем «Елізабет», яка, йдучи слідом за «Арабеллою», проробила такий самий маневр. Поки охоплені панікою французи могли хоч що-небудь зрозуміти, «Арабелла», зробивши поворот оверштаг, повернулася на свій попередній курс у протилежному напрямку і вдарила по «Віктор'єзу» з усіх гармат лівого борту. Ще один залп прогримів з «Елізабет», після чого сурмач «Арабелли» передав якийсь сигнал, і Хагторп прекрасно його зрозумів.

— Повний вперед, Джеремі! — вигукнув Блад. — Просто на них, поки вони не опам'яталися! Увага! Приготуватися до абордажу! Хейтон… абордажні гаки! А канонірові накажіть невпинно підтримувати нас вогнем.

Він зняв свого капелюха і надів стальний шолом, який йому подав підліток-негр. Блад підготувався особисто керувати абордажем і коротко пояснив своїм гостям: