Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Претенденти на папаху - Чорногуз Олег - Страница 19
— Ви Сідалковський?! — перепитала вона, ніби перед нею стояв не звичайний фіндіпошівець, а наймодніший співак сучасної естради.
— Уявіть собі,— продовжуючи наслідувати її, посміхнувся він. — Отже, до завтра. На цьому самому місці. Оревуар!
— За кого ви мене маєте?! — ледь чутно сказала вона, помітивши, що на них почали звертати увагу пасажири.
— За жінку, — нахилившись над її маленьким вушком з бірюзовою сережкою, тихо прошепотів він. — За найкращу жінку, яку до цього часу мені довелося зустрічати.
Сідалковський кивнув головою, стрибнув на підніжку електрички і ледь помітно помахав рукою. Точніше, самими лише пальцями, бо до Антонії уже підходив якийсь здоровило. Антонія зрозуміла делікатний жест Сідалковського і вдячно, багатообіцяюче посміхнулася. Євграф розправив плечі, повагом попрямував у вагон. Фортеця ще не впала, але облога вже почалася. Перефразувавши Хлівнюкову сентенцію («Кохання — це добре, а вірність краще»), сказав сам до себе: «Вірність — це добре, а кохання з чужою жінкою ще краще. Хлівнюк амікус, але ж вона мені мила…»
Сідалковський підійшов поближче до дзеркала, щоб підправити свою зачіску, тимчасово порушену ондатровою шапкою. Він робив це так майстерно і обережно, ніби під його руками була не власна голова, а коштовна реліквія. Євграф милувався собою, а згадував Антонію…
Наступного дня він ще здалеку побачив її у фіолетовому промінні призахідного сонця. Жінка нервово міряла перон і поглядала на годинник. Часу мала обмаль, як на курорті, потрібно було поспішати.
«Час обмежений, а бажання безмежні», — подумав про неї Сідалковський, а вголос сказав:
— Ніщо так не зближує людей, як кожна наступна зустріч. Чи не так? Вашу ручку, мадам. — Сідалковський артистично взяв кінчики її коротких, пухкеньких, щедро полакованих пальчиків і підніс до своїх, як він казав, панбархатних губ. — Ваш Сідалковський біля ваших ніг! Звати Євграф!
— Антонія! — мило посміхнулася вона, не спускаючи з нього (принаймні Сідалковський у цьому вже був упевнений) закоханих очей. — Так от який ви!
— Ви розчаровані?
Вона заперечливо похитала головою.
— Чоловік мені багато цікавого про вас розказував.
— І все погане?!
— Я сказала: ці-ка-во-го-о!
Підійшла електричка. Сідалковський, м'яко і знову ж таки красиво підтримуючи її за лікоть, підсадив на східці. Антонія не пручалась і не цікавилась, куди вони їдуть. Відчувалося, що їй якнайшвидше хотілося залишити цей знайомий до найменшої щербинки кобилятинський перон…
Того дня вони відвідали кафе «Хрещатий Яр», і того ж вечора, коли Хлівнюк чергував у «Фіндіпоші», Антонія поїхала до Сідалковського. Вони пили болгарський коньяк «Злачен котва»., який Сідалковський любив за гарно намальований морський якір. Потім він цідив їй ще й «Пліску», але з французької пляшки з етикеткою «Наполеон». Антонія довірливо смакувала, не спускаючи своїх допитливих волооких очей з Сідалковського. Він відповідав їй взаємністю, сипав компліментами, годував її лимонними дольками, вправно обгортаючи їх тоненькими шматочками голландського сиру. Запивали кавою по-європейськи, а закушували поцілунками. Антонія час від часу пригублювала коньяк і запевняла Сідалковського, що вона від того стає тверезішою, ніж тоді, коли взагалі буває тверезою.
— Ви створені не для Хлівнюка, Антоніє,— вбивав він кілочки в її голову і відчував, що вони глибоко заходять їй у серце. — Ви створені тільки для двох осіб у цьому убогому світі…
— Для кого ж, мій вельветовий хлопчику? — Антонія була на кілька років старша за Сідалковського і, очевидно, мала усі підстави на таке звертання, хоча паспорта йому не показувала.
— Для молодого бога і для мене. Але бог на небі, а я вже майже на тахті… Користуйтесь тим, що зручніше, швидше і ближче, як закликають реклами Аерофлоту…
— Де ти був раніше, мій вельветовий хлопчику, хоча б років сім тому?
— У Вапнярці! Це на кордоні між Томашполем і Крижополем, — простяг він до неї руки і обійняв за податливі плечі…— Коли у Європу в'їжджаєш, то це одразу наліво…
Вона встромила цигарку прямо в склянку з коньяком і, граючись лимонною долькою по його губах, щось тихо шепотіла, але з усіх її слів Сідалковський чув тільки «мій вельветовий хлопчику», до решти він уже давно не прислухався. Ніжно пригорнув її до себе, професійно обняв за стан і, не даючи їй опам'ятатися, говорив у темпі гарячі й безкоштовні слова, що їх казали всі коханці світу в усі віки всіма існуючими й неіснуючими мовами. Вона не пручалась. Тільки важко дихала на нього запахом «Золотого руна», лимонними дольками і ще чимось близьким і знайомим Сідалковському. Він від того п'янів і казав: «Розум бере антракт, завіса опускається, серце розпочинає виставу».
— Як ти красиво говориш, мій вельветовий хлопчику, — ловила губами повітря Антонія. — Мене так ще не голубив ніхто, мій вельветовий…
— Костюм! — вмощуючись зручніше, мовив Сідалковський. — Костюм вельветовий! А хлопчик, як завжди, натуральний! На сто відсотків, як казали в епоху вовни і домотканого полотна.
— Сідалковський, — шепотіла вона, — Сідалковський… Боже, який ти милий і який ти наївний! Який ти старомодний і який ти ще хлопчик…
Антонія на очах п'яніла. Сідалковському завжди не подобалося, коли жінки перебирали міру. Але він пам'ятав і улюблену поговірку Кнюха: «П'яна жінка собі не хазяйка»…
— Який ти наївний і який ти ще хлопчик. Вельветовий хлопчик…
— Ма шер! — поплескував її легенько по розпашілих щоках і цілував у напрочуд маленькі і гарні вушка. — Ви поспішаєте з висновками. Це слід казати де-факто, а не де-юре, а по-нашому — після завершеного…
Покінчивши із зачіскою, Сідалковський відступив назад, щоб оглянути себе всього: від черевиків до голови. І раптом відчув, що його вельветову спину пропікає чийсь гарячий погляд. Він різко обернувся і побачив, що недалеко від нього, біля пурпурової оксамитової гардини, з фужером червоного вина в руках стоїть молода полька з довгим рівним носиком і гарно обрамленим бузковою помадою напіврозкритим ротом. Вона й справді пронизувала його великими опуклими очима, як свого давнього знайомого, котрий удає, що не впізнав її.
Євграф елегантно вклонився, водночас даруючи їй новий варіант своєї посмішки, що найкраще вписувалася в цю обстановку. Незнайомка відірвала від фужера руку і подала йому, як візитку. Він прийняв цей дарунок, прикладаючи свої товсті губи до її тоненької білої ручки з синіми прожилками, що нагадували річки на контурній карті, відрекомендувався:
— Граф Сідалковський!
— Я це вже чула, — гарною українською мовою відповіла вона, трохи шепелявлячи. Потім прикрила фужером свій гарячий, як перестиглий бутон голландського тюльпана, ротик. — А серйозно?
«Щось негаразд із зубами, — подумав він. — Бо ніхто так скупо і приховано не сміється, як красиві жінки з поганими зубами».
— Серйозно? — перепитав Сідалковський. — Особистий секретар-референт директора «Фіндіпошу» Стратона Стратоновича Ковбика.
— Ядвіга! Ядвіга Капітульська. Випускниця факультету журналістики. З Варшавського університету, — вимовила вона ротом, який (Сідалковський нарешті зрозумів) ніколи до кінця не закривався. — Тут на практиці. Вивчаю українську мову. Родичка Анджея Осмоловського. Небога.
— У такому разі я подвійно щасливий! Вважайте, що ми з вами, Ядвіго, знайомі з самого дитинства. З того часу, коли воно проходило у далекій Вапнярці, а уроки з французької — на квартирі у старої бабусі-гувернантки…
— Це я одразу визначила.
— Що саме? — беручи Ядвігу за тоненький тендітний лікоть, насторожився він.
— Що вас виховувала гувернантка.
— О, так! Це, між іншим, одразу впадає в око. Мені від того, повірте, так незручно, що я намагаюсь інколи показати себе маловихованим, але останнє мені дуже рідко вдається. Сила звички — сила інерції…
Капітульській цей жарт сподобався. Сідалковський цвів, як ранній бузок у ботанічному саду. З перших же хвилин він вписався в публіку на прийомі і поводив себе так, ніби був сином повіреного з дипломатичного корпусу. Що ж, талант — усюди талант!
- Предыдущая
- 19/99
- Следующая