Претенденти на папаху - Чорногуз Олег - Страница 36

— Насолода і жінки завжди вимагають грошей, — коротко, але вичерпно сказав йому дядя Філя.

А в Грака на той час, як і завжди, грошей не було. У Сідалковського їх теж ніколи не було, але він компенсував їх відсутність своїм підходом, талантом і кмітливістю, а на дешеве вино, зовні схоже на коньяк, йому вистачало й зарплати, що залишалась від аліментів.

Саме тоді Євграф застерігав Грака: «Слухайте, супергеній, де ви знайшли цього продавця живого товару? Воістину: скажи, хто твій друг, і я скажу, чи за вами вже плаче прокурор, чи тільки витирає сльози…»

Грак того дня Сідалковського не послухав — вирішив будь-що роздобути грошей. І от йому випала нагода. Стратон Стратонович повідомив фіндіпошівців, що їхнє приміщення піде під дитячий садок чи школу.

— Нам треба підібрати інше місце. Там і збудуємо «Фіндіпош», — казав Стратон Стратонович. — А хто з нас краще за Євмена Миколайовича знає Кобилятин-Турбінний? Ніхто. От він хай і підшукає щось путяще…

— І я пішов шукати нове місце, — важко передихнув Грак.

— А знайшли новий Клондайк?!

— Знайшов якогось придуркуватого дядька з тіткою, — розсердився Грак. — За них і сиджу. А мені слідчий не вірить…

— А конкретніше ви можете розповісти, Євмене Миколайовичу? Мене теж цікавить, як легенько грошики течуть у чужі кишені. Але не бійтесь, я вашим шляхом не піду. У мене інший шлях…

— Мій шлях тоді пролягав через сади і городи на околиці. Я пішов туди, де почали забудовуватися «куркулі», незважаючи на різні постанови. А Стратон Стратонович ще й наказав: «Шукайте таке місце, де ставок, і млинок, і вишневенький садок». І я його знайшов. Вийшов на город, став посеред цибулі й огірків і почав метром міряти землю. А тоді взявся ще й кілочки забивати. Коли це до мене баба якась підбігає: «Товаришу архітектор, невже ту електростанцію обов'язково на нашому городі ставити? Та й не топчіть городини, жалько. Це ж наш труд. А у вас такі великі черевики. Заходьте в хату. Мій муж вас жде: пообідаємо, побалакаємо…» А тут під ложечкою аж засмоктало. Зайшов я, принципа із себе корчу. «Ніяк ніззя! — кажу. — Це державне діло! Запланували — буде! Моє діло маленьке, я тільки виконую службові обов'язки…» Словом, мелю, інтерес мене взяв. «Яке діло?» — питає господар. «Згідно генерального плану — забудова нового мікрорайону», — пускаю туману в очі. При слові «генеральний» баба аж руками сплеснула: мовляв, за що така кара, напасть і все таке інше. Я — нуль уваги. Взяв папку, глянув на старий план «Фіндіпошу» і спокійно продовжую: на вашому городі якраз плануємо збудувати млин. Житню питльовану муку буде випускати…» Баба в плач. «Юхтиме! — кричить до чоловіка, хоч він сидить поруч. — Ти ж чоловік! Ти щось і кажи». А він у відповідь: «А що тут довго балакать? Ставка мені ізвєсна. Всі беруть п'ятсот рублів. Думаю, товаришу архітектор, і ми не останні. Тут рівно п'ятсот — і ні копійки менше. Випийте на дорогу — і будьте нам здорові…» І при цих словах засунув гроші мені насильно в кишеню. Я й взяв. Вони ще мені на дорогу пляшку казьонки намагалися всучити. Відмовився. Тоді сказали: «Спасибі за всьо! Ходіть здорові! Будем живі — устрєтімся…» І оце зустрілися. Уже тут, на очній ставці. Гроші я повернув. Того ж дня, як тільки дядько мене на кобилятинському ринку впізнав. Сало я пробував у нього. «Ах ти, паршивець, — каже. — Тут уже за фельдшера себе видаєш? А на городі архітектором був!..» І потягнув у міліцію, хоч я благав його і просився…

— Що ж, Грак, тепер ви можете писати свої мемуари, а згодом навіть видати свої любовні листи до Офелії,— вислухавши Євмена уважно, сказав Сідалковський.

— Слухай, доктор, мені зараз не до цього. Я виправлюсь. Я ж не злочинець…

— Ви не злочинець, Грак? Ще не злочинець. А втім, як цей випадок трактуватимуть слідчі, мені важко сказати. Знаю одне: у вас, Євмене Миколайовичу, десь усередині сидить отой маленький злодій, котрий постійно намагається вилізти на поверхню. І я певний, він давно б уже виліз, та ще й не в такій формі, якби не ваша вища закінчена…

— Проси Стратона Стратоновича… Він же добра людина…

— Особливо коли комусь погано… Зараз це для нього непосильна ноша, Євмене Миколайовичу. Як, до речі, й для вас, зважаючи на ваш зріст. Хоча черевики ви носите більші, ніж я. Так що про всяк випадок звикайте до ситуації. Час від часу можете тренуватися і на лаві. Хоч цей предмет не вимагає такої досконалості, як нари. Нарами вам слід оволодіти професійно. Задатки у вас є, хоч працювали ви поки що як любитель. І це вас може врятувати. Ви ж знаєте, на молодість і любительство у нас чимало гріхів списують. Гадаю, і вас це врятує. А все почалося з малого: з фруктового ряду на ринку. Ні, ви таки супергеній, Грак. І поки що працюєте не за призначенням…

— Я тебе прошу! Я теж ще хочу зробити щось у житті, залишити свій слід…

— Слід на чому? — перебив його Сідалковський. — Один залишає сліди на землі. Маю на увазі орача з плугом. А другий — тільки відбитки пальців. Ви народжені для другого, хоч і кінчали сегеакадемію…. Я сьогодні з вами жорстокий, Грак. Бо я вас люблю. І я завжди вас попереджав, що ви кінчите ось цією камерою. Ви ж мене запевняли в протилежному, казали, що я з вас роблю злочинця. Тепер ви бачите, чим ви кінчаєте свій життєвий шлях, ще не розпочавши його.

— Але я не винен! — повторював Грак.

— Євмене Миколайовичу, вибачте мою невихованість, я вас переб'ю. Ви коли-небудь бачили хоч одного злочинця, який би визнав свою вину? Усі безневинні тут. Винні на волі…

— Ти гірший за слідчого, Сідалковський. Він хоч вірить у мене… Уже того «архітектора» давно знайшли. У мене з ним була очна ставка. Він діяв сам, я просто жертва випадку… Спокусився на ті гроші, хай їм біс! Але ж я дядькові їх уже віддав. Він підтвердив і простив…

Після того, як Сідалковський показав старшому слідчому візитку Жереха і від себе додав, що то його найближчий друг, Яків Леонтійович (так звали слідчого) раптом розкрився, як Ніагарський водоспад: говорив швидко і безугавно. Сідалковський навіть подумав, що коли б його спарувати з Ховрашкевичем, то вони говорили б одночасно, дуетом, але кожний про щось своє. Так ось, Яків Леонтійович сказав, що Грака вони випустять негайно, бо він, мовляв, збитків державі не завдав ніяких. Та й справжній злочинець, який діяв у тому ж мікрорайоні Кобилятина-Турбінного, уже викритий. Так що Жереху і дзвонити не треба. А на Грака тільки слід написати гарну характеристику, завірену адміністрацією та місцевкомом, і все буде гаразд.

— Але ви про це йому одразу не розказуйте. Спершу напустіть йому страху, щоб він цю камеру запам'ятав надовго, — порадив Сідалковському Яків Леонтійович.

Саме тому Сідалковський і продовжував свій психологічний експеримент над Граком, отримуючи від цього неабияку насолоду.

— Ти садист, Сідалковський! — кричав Грак.

— Мені подобається ця цитата. Вважайте, ви взяли її у мене напрокат. Отже, наша колишня дружба не минула для вас даремно, ви з неї щось таки маєте.

— Зося найняла адвоката, — втомлено мовив Грак, осідаючи на тапчан.

— І що він порадив?

— Узяти мене на поруки. Треба тільки написати характеристику. Ти ж це можеш, Сідалковський, ти ж розумний…

— Се депан! Але після такої об'єктивної думки щодо мене я здаюсь. Ми про це подумали раніше за вашого адвоката. Мамуня склав на вас характеристику. Ви хочете її послухати, щоб хоч уявити, яким ви повинні бути у житті? Ми готові взяти вас на поруки, але де гарантія, що ви не вкоїте ще чогось?..

— Я присягаюся! Я присягаюся своїм…

— Стоп! Більше ні слова, Євмене Миколайовичу. Бо у вас нічим присягатися. Щоправда, у вас є син. Але ним не треба. Ви ж знаєте: діти за батьків не відповідають. Відповідають інколи батьки за дітей, але не завжди справедливо…

— Ти натякаєш на свої аліменти?…

— Ви здогадливий, Грак, і навіть співчутливий. Чого не скажеш про Карла Івановича Бубона в день зарплати…

— Докторе, ну читай!

— Же ву прі… Але до вас, Євмене Миколайовичу, прохання: не червонійте, як шістнадцятирічна дівчинка, від скромності… Під щетиною все одно не видно. А тепер слухайте: «Євмен Миколайович Грак, старший науковий співробітник «Фіндіпошу», за період наукової роботи виявив себе…» Ми тут деякі деталі пропустимо. Я зачитаю тільки найголовніше, щоб ви, так би мовити, глянули на себе оком стороннього… Заплющуйте від насолоди очі й слухайте. Якщо раптом у вас під лопатками почнуть проростати крила, негайно зупиніть мене. Я дав слово слідчому залишити вас у камері в тому ж вигляді, в якому вас тут побачив… «Євмен Миколайович Грак, — вів далі урочисто Сідалковський, — один з перспективних наукових співробітників «Фіндіпошу». Скромний, талановитий, працелюбний, уважний, щедрий, доброзичливий, дотепний, інтелігентний, порядний, ерудований, непорочний, як…»