У промінні двох сонць - Бережной Василий Павлович - Страница 29

Виготовлення непроникних екранів космонавти закінчили менш як за три доби, і саме вчасно: потік білого сяйва настільки посилився, що тріск в реєструючих приладах спочатку злився в суцільний шум, а потім раптово обірвався. Лічильники не витримали.

Сфероїд-І побоювався за надійність зв’язку з планетою, бо — ясна річ — єдине всесвітнє поле в деяких секторах було збуджене занадто.

Але навдивовижу зв’язок не лише не погіршився, а навпаки — покращав! І це також було загадкою для фізиків і математиків планети.

Космонавти систематично передавали докладну інформацію і одержували з планети вказівки та поради. Але коли Сфероїд-І повідомив, що той об’єм Всесвіту, в якому перебував космічний апарат, пронизало біле проміння — не сяйво, не фон, а проміння, — вчені планети просто не повірили. З пункту зв’язку запитали про стан енергетичного комплексу Сфероїда-І… Тоді Сфероїд-ІІ підтвердив усе те, що повідомив його колега, і додав, що їм вдалося розкласти біле світло на сім кольорів! Це вже було настільки приголомшливо, що з планети тільки й спромоглися порадити: “Продовжуйте спостереження”.

Потік білого світла був особливо загадковим тому, що ніяк не вдавалося виявити його джерела. Звідки линуть ці дивовижні корпускули? Де вони придбали таку грандіозну енергію, точніше — які силові поля генерують це проміння? Космонавтам здавалося, що це навальне біле світло рине з усіх боків, навіть з протилежних ділянок неба. Щоправда, Сфероїд-ІІ встановив сектор, звідки йшло найінтенсивніше випромінювання: 10–90 градусів на захід від Голубих Сонць. Було помічено також, що яскравість самих Голубих Сонць в цей час підвищувалась, хоч була значно слабіша за білі промені.

Минали дні і місяці за літочисленням Сфероїдів, а величне видовище океану світла ставило перед космонавтами нерозв’язні запитання.

Яка причина цього явища? Чим воно зумовлене? Дослідники не знаходили обґрунтованої відповіді. Опис його дали під заголовком: “Космічна радіація”.

Разючі наслідки одержали вони і в дослідах, пов’язаних із рівнянням Всесвіту славетного Знавця Чисел. Найперше треба відзначити трудність самої постановки експерименту: похибка не повинна була перевищувати 10~18 відсотків. Отже, експериментатори працювали, сказати б, на грані неймовірного. Щоб визначити кривизну простору, її характер, дослідники мусіли встановити щільність речовини. За моделлю, яку запропонував Великий Математик, вона більша від 10 ядер елементона на одиницю об’єму. Якщо це відповідає фізичній дійсності, то простір в кожній точці вгинається, і Всесвіт є замкнутою суперкулею. Нагромадивши величезний матеріал спостережень, Сфероїд-Ї розпочав підрахунки. І хоч провадив їх за допомогою квантової обчислювальної машини, попрацювати довелось добре. Коли нарешті на екрані з’явилося остаточне число, молодий дослідник не стримався від емоцій. Сфероїдальне тіло його так і пойнялося зеленкуватими пелюстками.

— Друже! — збурив він поле зв’язку. — Геніальне передбачення Великого Математика підтвердилось!

— Який же наслідок?

— Десять з половиною!

Сфероїд-ІІ негайно прилинув до обчислювальної машини, залишивши пульт керування під наглядом контролюючої системи. Він довго спостерігав цифру 10,5. І це таки справді було разюче відкриття!

— Отже, виходить, що наш Всесвіт…

— Так! — підхопив Сфероїд-І. — Наш Всесвіт — замкнута сфера. Я зараз же повідомлю про це Великого Математика.

— Ні, зажди, — заперечив Сфероїд-ІІ, — це настільки важливо, що… треба старанно перевірити, виключити можливість навіть найменшої неточності, тим більше, що йдеться про таку мізерну величину, як нуль п’ять… Не будь її, і модель Всесвіту була б і незамкнута, і не незамкнута.

Сфероїд-І не довго вагався. Погамував свої емоції, і в ядрі лишилося тільки блакитне сяйво. Негайно ж узявся обчислювати щільність речовини вдруге. Спочатку.

І знову на екрані з’явилася та ж сама цифра: 10,5. Та занадто обережний Сфероїд-ІІ вирішив ще й сам перевірити. Наслідок був такий самий.

Тільки після цього вони передали на рідну планету інформацію про це дослідження. Там уже перестали дивуватися, бо очевидно було, що Всесвіт — невичерпне джерело таємниць, до того ж цілком несподіваних.

— Просимо на зв’язок Мудрого Знавця Чисел, — звернувся Сфероїд-І. — Хочемо йому особисто…

— На превеликий жаль, уже минула доба відтоді, як він не існує. Його підкосила критика рівняння Всесвіту. Після дискусії, на якій його обвинуватили в містицизмі, енергетичні рівні старого вченого впали нижче мінімуму…

— Поспішив опублікувати… — сказав Сфероїд-ІІ.

— А ми не поспішили повідомити, — зауважив Сфероїд-І.

— Ви допомогли йому ствердити своє безсмертя, — заспокійливо долинуло з планети.

ТРИВОГА

Холодна бентега все глибше проймала душу Антоніди. Чує її серце — щось там скоїлось на борту корабля… Якщо все гаразд, то чому ж Гліб не підійшов до апарата? Чому зв’язок перервався на півслові і керівники Кос-моцентру так наполегливо заспокоювали її? Ніби з нею скоїлось лихо. І погляди, і потиски рук, інтонації… Щось приховують од неї! Коли вона сказала, що хоче пройтися на свіжому повітрі — аж зраділи, а головний диспетчер зітхнув з полегкістю.

Ох, Глібе, Глібе…

Коли досліди під землею не дали позитивних наслідків, Гліб вирішив узяти участь в космічній експедиції. “Треба спробувати ще там, у космосі. Може, хронотон виявить себе в умовах великої швидкості. Адже всі процеси на ракеті уповільнюються…”

Їй дуже не хотілося відпускати його в таку небезпечну мандрівку. Правда, вона цього не висловлювала вголос, навіть не думала про це при ньому, але Гліб відчув. “Заспокойся, — казав. — Сама ж знаєш, відступати нам не до лиця”.

Минуло десять земних років, десять безконечних років чекання, тривоги і надії. Аж десять разів Земля обійшла навколо Сонця, а вони мчали там у глибинах Світобудови, досліджуючи властивості простору, намагаючись впіймати хронотон. Чи ж удалося? Під час останніх сеансів зв’язку, коли корабель вже повернувся у межі Сонячної системи, з його борту передали, що проведено серйозні експерименти. Радіограма досить невиразна. Які саме експерименти? З яким успіхом? Ну, та ось уже скоро… Мабуть, роблять останній виток навколо Землі… Хоча б уже швидше!

Антоніда поглянула на квітку, помітила краплю і зітхнула. Мабуть, ще меншими краплинами викапує зараз час. Поволеньки гальмує корабель, ох, і поволі!

Час… О всюдисущий, невпинний володарю вічності! Ти пануєш над усим: даєш життя квітці і дитині, планетам і зорям, а потім відбираєш його, трощиш, ламаєш, наче вередливий пустун. І нема тобі впину. Які розуми ти позапалював, а потім погасив. Але навіть ти проти них безсилий. Світло людської думки пробиває твої запони і живе з нами й досі. Невтомний, невситимий людський розум розкриває твою таємницю, опановує твою енергію, часе. Хоч ти й ховаєшся від людини, хоч і дієш потаємно, в різних умовах по-різному. От цікаво б простежити твою ходу в оцій краплині. Можливо, в менших об’єктах ти рухаєшся швидше, ніж у Сонячній системі?

Антоніда знову зітхнула, поглянувши на краплю. Чому вона не всохла? Які молекули зберігають її життєдіяльність? Невиразні інтуїтивні здогади легкими хмаринами пропливали десь у підсвідомості, не лишаючи й сліду.