Пульс безконечності - Анисимов Николай Юрьевич - Страница 23

— Акватрансформація? — примружився Кратов. — Десять років лабораторних дослідів по заміні в живій клітині води-0 на воду-44? А ти знаєш, що досліди на пацюках дають лише вісімдесятипроцентну гарантію?

— Знаю, — Кронс посміхнувся. — Здається, ми помінялися з тобою ролями. Тепер я мушу пояснювати директорові академмістечка те, що вирішено сьогодні на Раді.

— Ну-ну? — зацікавлено підвівся з крісла Кратов.

— Про це, до речі, давно вже всі знають. Якщо протягом двох місяців — здається, такий у нас запас води? — не станеться розгортки Кокона, то всі ми змушені будемо пройти через акватрансформацію. А розгортка, — я, мабуть, майже точно процитую слова Друа на Раді, — відбудеться нескоро.

— Настільки точно, що в мене мимоволі виникають деякі підозри… Засідання Ради зараз ведуться за зачиненими дверима і з заблокованим зв’язком. А втім, може, в тебе є жетон інспектора Комітету статусу людини, який дозволяє знати все?

Кронс знизав плечима.

— Якщо добре знаєш Друа і маєш ту саму інформацію про Чорні Кокони, що й він, то для цього не потрібно жетона.

Кратов почав обома долонями розтирати обличчя.

— Мене, однак, цікавить, хто ж він, цей інспектор, і чому досі не відкрився в такій екстремальній ситуації. Адже ж сидить він зараз десь, можливо, навіть у Раді, спостерігає, слухає, оцінює… — Кратов різко хитнув головою, намагаючись відігнати сонливість, що раптом напосіла на нього. — А втім, облишмо інспектора у спокої. Вирішивши питання про акватрансформацію, ми підійшли до іншого: чому припинено діяльність наукових груп? Сама вже акватрансформація вимагатиме величезної кількості енергії, якої в нас не так уже й багато. Крім того, належить забезпечити хоча б мінімум життєвих умов для акватрансформованих людей, а для цього потрібно: перепрограмувати синтезатори на випуск білка на основі води-44; побудувати нові оранжереї, де можна буде вирощувати акватрансформовані рослини, — на самому білкові довго не протягнеш; встановити в будинках кондиціонери з оптимальною температурою градусів так шістдесят п’ять; забезпечити людей теплим одягом, якого, до речі, у нас взагалі немає! Нарешті, вигнати вас із лабораторій і пристосувати їх під житлові приміщення, тому що, хай тобі буде відомо, сорок відсотків житлових котеджів побудовано з підручного матеріалу, тобто з льоду-44. Але й це не все. Є ще одна причина, з якої припинено діяльність усіх наукових груп. Зараз у полі знаходяться вісім геологічних і гляціологічних партій, зв’язку з ними немає, як нема його і з обома базами та зі “Шпігелем”. Передавач мовчить, радіо — теж. Якась неймовірна магнітна буря, лазерний промінь у цьому згорнутому просторі тремтить і вібрує… І тому нам потрібні зараз люди діла, такі, що вміють організувати будівельні роботи, провести рятувальні експедиції, перепрограмувати синтезатори, налагодити кондиціонери, добитися зв’язку хоча б зі “Шпігелем”, а не просто вчені, що вміють лише жонглювати мільйонами електроновольтів, яких у мене, до речі, і немає.

— Так, — прицмокнув губами Кронс. — Дякую за відвертість. Але чим я можу тобі допомогти, адже ти црийшов сюди не тільки для того, щоб пояснити мені ситуацію?

— Частково й для цього, — стиха мовив Кратов. — І от тепер, коли ти знаєш біль-менш усе про стан справ, я хотів би почути твою думку: якби ти був на моєму місці, коли б ти розпочав загальну акватрансформацію?

Кронс нарешті вийшов з-за пульта. Сухенький, малий, у завеликому на нього, вкритому численними складками комбінезоні, він повільно пройшовся по лабораторії, немовби розминаючи ноги.

— Адже ти давно вже вирішив це питання сам, — несподівано зупинившись прямо перед Кратовим, сказав він.

Кратов лише мовчки похилив голову.

— Ну, гаразд, — Кронс знову почав крокувати по лабораторії. — Я спробую поставити себе на твоє місце… Отже, що в нас є і чого в нас немає? Є запас води на півтора місяця і немає жодних житлових умов для акватрансформантів. На мою думку, розумним було б спершу підготувати нехай мінімальну базу життєзабезпечення і лише потім розпочинати акватрансформацію. — Кронс подивився Кратову прямо в вічі: — Але ж ти вирішив розпочати акватрансформацію негайно?

Кратов спокійно зустрів цей погляд.

— Так.

— Чому? Адже в нас принаймні місяць у запасі.

— Нема в нас місяця, — рівно проказав Кратов. — Навіть дня в нас немає. Тому що живуть на Сніжані.крім нас із тобою, ще й маленькі люди. Діти. Чотириста тридцять дев’ять дітей, що не досягли вісімнадцяти років. Їх що, теж до Шренінга?

— Так ось чому ти до мене прийшов, — задумливо мовив Кронс і раптом стрепенувся: — Алеку… а якщо… Кокон… завтра…

— Якщо… — Кратов відвів очі, і вся його фігура, ще мить тому зібрана, підтягнена, якось відразу осіла, він розслаблено відкинувся на спинку крісла. Руки нишпорили по кишенях у пошуках поліклетаміна. — Якщо ми проведемо акватрансформацію зараз, протягом двох тижнів, то дітям вистачить води на два роки…

Пола довго стояла в дверях дитячої кімнати. Дівчатка ще спали. Крізь прозору плівку манежу видно, що Станка цілісіньку ніч воювала з постіллю. Подушку вона ногами заштовхала в куток, під головою лежить ковдра, простирадло обгорнуте навколо талії, а сама Станка солодке спить посеред цього безладдя і вві сні з насолодою смокче великий палець правої руки. Ларінда ж, на відміну від молодшої сестрички, як лягала спати на бік, підклавши під щоку долоню, так і прокидалась у тому ж положенні.

На спектрофлюоритовій стінці в танку застигли різноколірні мультизайці та сміхотливі лепусенята. Пола зітхнула й стерла їх зі стіни. Кінчаються дитячі казки…

Вона схилилась над манежем, дивлячись на рожеве дитяче тільце, і раптом її охопила нестримна хвиля ніжності, захотілось схопити Станку на руки, розтермосити, притиснути до себе, поцілувати…

Пола відсахнулась від манежу. Відчувала: ще мить — і вона не зможе стриматися, розридається вголос і налякає дітей.

Підійшла до вікна і прочинила його навстіж. Каріатида стояла вже високо над обрієм, і сніг на вулиці різав очі. Абсолютно сухе, тепле повітря відразу ж забило легені, і Пола закашлялася. Це допомогло їй оволодіти собою.

“Усе, годі. — Вона здмухнула волосся, що впало на чоло. — Не можна, щоб діти побачили тебе такою. Будь веселою і життєрадісною, начебто нічого не скоїлося”.

Пола повернулася і гучно сплеснула в долоні.

— Годі спати, соньки. Пора вставати. Півень проспівав!

На спектрофлюоритову стіну скочив вогненний півень і оглушливо кукурікнув.

Пола стягла ковдру з Ларінди, потім перехилилася через манеж і спробувала розбудити Станку.

— Ну-ну, досить потягусики робити, розплющуй оченята!

Вона поляскала Станку по спині, але у відповідь долинуло лише невиразне муркотіння.

— А от я зараз води холодної принесу, — пообіцяла Пола, і Станка, злякано здригнувшись, відразу ж розплющила очі.

Мати підхопила її під пахви й поставила на підлогу.

— Ось так воно краще. Поглянь, уже гноми давно на зарядку вишикувались, тебе чекають.

На передньому плані спектрофлюоритової стіни сім веселих гномів у різнобарвних шароварах почали робити ранкову зарядку. Трохи далі, на задньому плані стереозображення, дівчинка в трико виконувала вправи за системою Страдіссона. У кімнаті все дужче відчувався запах соснового бору, ранкової свіжості, ніби узлісся, де вистрибували зараз дівчинка та гноми, справді було поряд. Звідкілясь із-за розлогих сосен хрипким метрономом відміряла час зозуля, а в росяній траві сюрчали коники.

Пола рвучко відвернулася. Поштовхом руки відіслала ліжко та манеж у протилежну стіну, де постелі пройдуть дезобробку і ввечері повернуться на свої місця чистими й випрасуваними.

Ларінда позіхнула й, ставши навшпиньки, потягнулася. Потім відразу ж, без жодного переходу, вигнулася у місток.

— А я не хочу з гномами, — закапризувала Станка. — Я хочу, як Лалінда!

— Лалінда, Лалінда! — передражнила її старша сестра. Вона пружно відштовхнулась і перейшла із містка у стійку на руках. — Спершу “р” навчись вимовляти.