Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Таємниця Зоряної кімнати - Лысенко Василий Александрович - Страница 68
Лейтенант Вершина підійшов до поліцаїв, запитав:
— Де комендант? Мовчите? Зараз ми з вами поговоримо по-іншому. Так поговоримо, що навіки замовкнете!
Поліцаї на колінах почали повзти до лейтенанта, благаючи не вбивати їх. Кукалейко від страху цокотів зубами, жалісно вигукував:
— Що я кому лихе зробив? Хіба я хотів служити в тій поліції? Як вас побачив, зразу й гвинтівку кинув!
— Де комендант? — підступився до нього Вершина.
— Не знаю, не бачив, куди німці побігли! їй-богу, не знаю! Почув я постріли — і зразу в очерет! А там мені ваші хлопці й застукали!
Лейтенант підкликав поліцая Петра Жука, запитав:
— Як поводилися ці поліцаї, товаришу Жук? Як ви вважаєте, що з ними робити?
Жук презирливо оглянув своїх недавніх «друзів», знизав плечима.
— П'яниці, товаришу лейтенант, страшні п'яндиги! Я, як побув місяць в їхній компанії, ледве й сам не спився. П'ють щодня, як кажуть, без просипу. Хай поки що поживуть, подумають, може, в них совість заговорить. А прийдуть наші, судити їх будемо народним судом. За зраду, за знущання над радянськими людьми.
Жук оглянув принишклих поліцаїв і зупинив свій погляд на Тимофієві Шлапаку.
— А цього, — загрозливо мовив він, — треба сьогодні судити! Видав він жандармам вчителя, доповів гестапівцям про родину, яка рятувала пораненого політрука.
Партизани вивели Шлапака на берег, невдовзі там пролунав приглушений постріл. Лейтенант наблизився до казана з паруючою юшкою, перекинув його і жовтувата рідина хлюпнула на пригасле вогнище. Над ним знялася біла, запашна пара. Партизани забрали німецький одяг, автомати, фаетон і швидко відійшли до Самусевого лісу, а звідти пущею, мабуть, вирушили до Васильківських Дач.
Мати прикладала до розбитої Юркової щоки змочений холодний рушник, зупинила кровотечу. Юрко нишком радісно поглядав на матір, задоволено похитував головою. Праве око зовсім запливло, і пів-обличчя посиніло, опухло.
У дворі навколо погаслого вогнища сиділи напівроздягнені поліцаї, не сміючи дивитися один одному в очі. Скрипаль вилаявся, підсмикнув брудні підштаники, попросив Юрка:
— Винеси чарку! У горлі пересохло! На волоску були від смерті. А Жук, бач, продався партизанам. Я не раз попереджав Ситарчука, що Жук не наш, його підіслали партизани! Не вірив!..
Скрипаль ніяково подивився на Юрка:
— І про тебе негаразд, Юрку, думав! Вважав, що й ти знюхався з лейтенантом Вершиною. Недаремно кажуть, людська душа темна, зразу її не роздивишся.
Юрко виніс з комори сулійку перваку, склянку, подав поліцаям. Ті випили, повеселіли.
— А тобі, Юрку, здорово приліпили, — співчутливо мовив Скрипаль. — Ледве в око не влучив! Чого вони до тебе причепилися?
— Хіба я знаю, — знизав плечима Юрко, — ніби я німців у гості кликав. Наказав староста приготувати волок, я й приготував. Самі ж ви прийшли, самі юшку варили, а на мені окошилося…
— Нічого, — скреготнув зубами Скрипаль, — за все розрахуємося, доберемося і до лейтенанта Вершини! У мене з ним давні-предавні рахунки! І Жуку пригадаю!.. — Скрипаль налив склянку горілки, випив, стріпонув розкудланою головою — Нам ще пощастило, живі лишилися, а Шлапаку — вічна пам'ять! Молоде, дурне, лізло поперед батька в пекло. Думало в начальство вибратися. От і вибрався…
Юрко виглянув на вулицю, запитав Скрипаля:
— Як ви думаєте, Іване Олексійовичу, партизани не повернуться?
— Ні,— впевнено махнув той жилавою розчепіреною рукою, — їх і слід прохолов! Мабуть, уже підходять до Грибарів.
Юрко зайшов у сіни, відтягнув бочку з картоплею, відкрив ляду:
— Виходьте! — гукнув по-німецьки. — Бандити відійшли в ліс…
Першим з льоху вискочив напівголий Ситарчук, він перехрестився тремтячою рукою, запитав:
— Нема тих песиголовців?
— Нема.
— Слава тобі господи, пронесло! Отак знахабніли! Серед білого дня на село напали. Хто б міг думати.
За Ситарчуком виліз з льоху Щупак. Він аж посинів від холоду, тремтів і раз у раз повторював:
— Спаси й заступи! Спаси й заступи!
За Щупаком вийшов з льоху Штарк в накинутій на плечі кожушанці, взутий в подерті чуні. Останнім залишив льох Майєр. Німці сиділи в льоху в трусах, прикрившись дірявими кожухами, перемерзли. Юрко дивився на представників «вищої раси» і ледве стримував зневажливу посмішку.
Штарк, скрадаючись, вийшов на подвір'я, запитав:
— Де наш одяг? Де автомати?
— Забрали, — Юрко відвів погляд, щоб не дивитися на зніченого, посинілого Штарка, — усе забрали і пішли в ліс.
Майєр стояв мовчки, його тонкі ноги, покриті густим рудим волоссям, помітно здригались. Він побачив у дворі вже п'януватих поліцаїв, закусив нижню губу і відразливо відвернувся.
Щупак страшенно замерз у льоху і, вибігши на середину подвір'я, пішов навприсядки, хрипко підспівуючи:
— Слава вам,
Слава нам —
Наддніпрянським козакам!..
Юрко приніс соломи, розпалив посеред двору вогнище, щоб нагріти перемерзлих «гостей». І Майєр, і Штарк кинулися до вогню. Щупак теж простягнув руки до жаркого полум'я, розгублено блимав очима, ніяк не міг прийти до тями.
Ситарчук якось боком підійшов до вогню, простягнув до нього великі, як лопати, руки, запитав Юрка:
— Не було серед партизанів наших односельців? Хлопець заперечливо хитнув головою:
— Нікого не було! Тільки поліцай Петро Жук привів партизан на подвір'я. Він з ними заодно.
— Звідки ти знаєш? — насторожено запитав Ситарчук.
— Він ось при всіх, — пояснив Юрко, — про все доповідав колишньому лейтенанту міліції, тому, що його батьки колись жили в нашому селі. А поліцаїв пожалів, хай, каже, живуть. Одного Шлапака звелів розстріляти.
— І розстріляли? — уточнив Ситарчук.
— Вивели на берег…
Ситарчук скривився, пригладив обвислі вуса, замовк. Більше він ні про що не розпитував, мовчки грівся біля вогнища.
Мати винесла з хати старий батьків одяг, шкарпетки, черевики, сорочки, подала Юркові:
— Хай одягаються.
Юрко ще виніс із повітки оберемок соломи, кинув його на пригасле вогнище.
У воротях з'явився переляканий кучер:
— Пане комендант, фаетон забрали!.. І коней прихопили! Усе пропало! Ледве самого не порішили!..
Він слізно почав розповідати, як бандити забрали фаетон, коней, вимагали, щоб він признався, де пан комендант.
Щупак з Скрипалем городами метнулися в село, роздобули дві підводи, під'їхали до подвір'я Берегових.
— Поліцію поколошматили, — розповідав староста, — управу — перевернули. Портрет фюрера кулями сполосували. А палац не взяли!
Німці поїхали. Поліцаї поклали на воза застреленого Шлапака, допили горілку — і теж розійшлися по хатах.
Леся весь час була біля Юрка, а коли німці й поліцаї забралися, запитала співчутливо:
— Дуже болить? Давай підемо до Оксани Василівни, хай вона подивиться, бо, може, око пошкоджено.
Мати підтримала Лесю. Удвох вийшли на вулицю. Леся довірливо взяла Юрка за руку, тихо сказала:
— До чого ж німці були смішні. Вийшли на подвір'я голі, перелякані, тремтять. Особливо здорово тремтів отой високий, ноги тонкі, довгі, як у цибатого півня, а голова маленька, зміїна.
Леся лагідно, аж ніжно розмовляла з Юрком, довірливо торкалась його руки. Юрко ніяк не міг збагнути, чого це Леся так прихильно та довірливо ставиться до нього. Він же порятував фашистів, разом з ними ловив рибу, прислужував Штарку та Майєру, а вона не осуджує його, навпаки, ставиться щиро до нього, по-дружньому, як у перші дні їхнього знайомства. І того партизана Кузю допомогла стягти з драбини, тримала його за руку, не давала йому вивернутися. Нічого Юрко не може зрозуміти… Несподівано Леся запитала:
— Юрку, а хто був отой бородатий партизан, що сидів бочці?
— Лейтенант Вершина, командир партизанської розвідки.
— А ти давно знаєш лейтенанта? — допитувалася Леся.
— Давно, ще змалку. Він до нас часто заходив, колись дав мені на коні верхи проїхатись…
Леся якийсь час ішла мовчки, потім сказала докірливо:
- Предыдущая
- 68/80
- Следующая
