Татарський острів - Лысенко Василий Александрович - Страница 11

— І це все?

— Ніби все, Іване Петровичу.

— Коли Клейст призначить день поїздки на Бобровий острів, одразу ж прийди до Святого. Може, туди й цей Шредер поїде? Неабиякі птахи залетіли в наші місця. Треба нам, Юрку, поставити на них гарне сільце.

Лейтенант поволі перегорнув сторінки записника, перепитав:

— Ти, Юрку, нічого не переплутав? Фашисти називали нову зброю «циклон»?

— «Циклон», Іване Петровичу. Точно. І за його допомогою вже знищили кілька мільйонів людей. Згадували операцію «білий дракон». Ні, я нічого не переплутав, все запам'ятав точно. Страшні ці фашисти — хіміки. І найстрашніший з них — Шредер. Справжній фашист! Він так дивився на мене, ніби хотів спопелити. І Клейст не кращий!

— Спасибі, Юрку, за службу, — подякував лейтенант. — Як себе почуваєш?

— Нормально, Іване Петровичу, — зітхнув Юрко. — Тільки всякого клопоту багато.

— То правда, — погодився лейтенант, — клопоту вистачає. Скоро й ще більше буде. Події назрівають. Школа «Вольф» починає новий набір учнів. Є серед диверсантів бандерівці, є й фольксдойчі. І ми мусимо думати. Треба хутчій розгадати таємницю Червоної красуні. Піди до вчителя Заворицького, до Пампушки, поговори ще з дідом Матвієм. Мусить же бути якась ниточка, яка вкаже нам шлях до підземелля. Доведеться нам і пана Маєра рятувати.

— Як же його можна врятувати?

— Поміркуємо, — ухильно відказав лейтенант. — Є деякі думки. І тут мусимо скористатися схованкою Сиволапа. От я й хочу її відкрити. Я обіцяв тобі, що будемо відкривати разом. Приходь опівночі до Мавриного дуба, буду чекати тебе.

— Прийду, Іване Петровичу, — зрадів хлопець. — Як ви думаєте, що Сиволап зберігав у своїй схованці?

— Побачимо! Мабуть, золото. От воно нам і стане в пригоді. Постараємось напустити фашистам в очі доброго туману. І для тебе знову є робота. Ти мусиш піти післязавтра в село Калюжниці, знайдеш там Кузьменка Бориса Петровича, він травами людей лікує. Запам'ятай пароль: «Дайте зілля від дихавиці». І відповідь: «Доведеться вам прийти в наступний четвер». Скажеш Кузьменку, щодо нього прийдуть три чоловіки. Повідом пароль: «Чи далеко звідси до села Крутоярівки?» І відповідь: «Може, вам треба село Яружне?» Цих людей треба підгодувати, дати їм можливість відпочити. Документи в них у повному порядку. Хай Кузьменко терміново передасть листа Гнату Петровичу, повідомить, де сховано потрібне спорядження, а той підготує його для наших людей.

— Яке спорядження?

— Він знає. Після цього поїдете з Свічкою в Київ і привезете деякі речі. Як зустрінешся з Кларою, скажеш, що отець Никодим просив обов'язково приїхати в гості Павла Бендеберю з братами. Передай їй пароль, даси адресу Кузьменка.

Лейтенант подумав і, не кваплячись, продовжив:

— Привезете водолазне обладнання, підпільники сховали його перед приходом фашистів. Спробуємо підняти зброю та боєприпаси з затоплених барж біля Круглика. Намагалися хлопці пірнати, тільки мало толку з того пірнання. Надто велика глибина. Дістали трохи гвинтівок та патронів, а далі небезпечно. А нам дуже потрібні боєприпаси. Фашисти проводять облаву за облавою. Тепер про твій похід із Щупаком на Шляхетське болото. Йти з ним справді небезпечно. Ми приєднаємо до вас Трохима Свічку і Кузьму Карпухна. У середу вони будуть чекати вас біля затопленої хури, якщо вона дійсно там є. Трьох чоловік Щупак не відважиться порішити. Так, кажеш, зрадів він, що подарували йому земельний наділ?

— Ще й як! Ледве не танцював від радості.

— Хай радіє! Добре твоя мати придумала. Недовго він покористується тією земелькою. — Вершина відкинув з чола пасмо русявого волосся, знову заговорив: — Тяжко зараз партизанам. Не вистачає зброї, боєприпасів, продовольства, одягу. Навколишні села спалені. Люди, яким пощастило врятуватися від карателів, живуть у лісі, голодують. І до всього в загоні діє ворожа агентура. За місяць чотирьох шпигунів викрили, впіймали на гарячому. А от на Консула не можемо вийти! Як зачарований! Ще й Рудий дошкуляє. Видав наші явки в Києві, навів на підпільників гестапівців, підсунув під штабну землянку міну з годинниковим механізмом.

— І вибухнула?

— Знешкодили. А підпільники в Києві — загинули. Тепер Консул передав фашистам відомості про місцезнаходження нашого літака. І вийшов сухим з води.

— А літак?

— Довелося підірвати. Є тут одна деталь, що не дає нам спокою, ніяк не можемо звести кінці з кінцями.

— Яка? — не витерпів Юрко. Лейтенант пильно поглянув на хлопця:

— Послухай уважно. Можливо, Маєр промовиться, а може, ще хтось з фашистів згадає про цей випадок. Днів десять тому поблизу спаленого села Козаричі приземлився «дуглас», привіз боєприпаси, мав забрати на Велику землю поранених, хворих, дітей-сиріт. Ми так довго чекали цього літака. Але під час посадки він пошкодив шасі. Довелося ремонтувати. Ночі зараз короткі, ковалі наші не встигли своєчасно закінчити роботу. Мусили пілоти на день лишитися в партизанському таборі. Літак замаскували зеленою глицею. На світанку на аеродром пішли в наступ фашисти. Літак довелося знищити. Того ж дня Маєр подзвонив із Зоряної в Київ і доповів, що Консул спрацював оперативно, і його необхідно представити до нагороди. Ще Маєр переповів розмову, яка відбувалася в штабі між Макаровим, пілотом і мною. Макаров попросив льотчика передати листи своїй родині і запитав, коли має вилітати літак. І той відповів, що доведеться переднювати на партизанському аеродромі. Макаров назвав пілоту свою московську адресу — і вона теж стала відома гестапівцям. Хто доповів фашистам? Я? Макаров? Пілот? Ніхто з нас не міг доповісти, бо цілий день ми були біля літака, а вночі — у штабі. Постає питання — звідки німці довідалися про нашу розмову? Тут на багатьох падає підозра, а на мене — найбільша! Боляче! Сам розумієш! І все ж ніяк не можемо викрити Консула! Ще й Рудий плентається під ногами!

— Може, хтось прослуховує приміщення штабу?

— Ні, штабна кімната не прослуховується. Перевірили. І в цій кімнаті штаб був кілька днів, поки ми не побудували землянки.

Лейтенант важко зітхнув:

— Дуже багато провалів трапилося за останній час. Ти сам подумай: у селі Жовтневому фашисти знищили підпілля, розстріляли п'ятдесят патріотів. До Саченка прийшов провокатор, назвав пароль. І цей пароль давав Саченку та нашому зв'язковому я. Звідки гестапівці дізналися про цей пароль? Тепер історія з літаком. І знову — арешти київських підпільників. Є, Юрку, й інші втрати. І на мені, як на керівникові партизанської розвідки, лежить особлива відповідальність.

— Так що ж тепер робити?

— Боротися. Ми теж фашистам дали доброї прочуханки. «Чорних кентаврів» знищили. Батальйон есесівців у Дібровному теж. І дванадцять ешелонів пустили під укіс. — Вершина поглянув на трофейний годинник з блискучим зеленим циферблатом: — Забалакались ми, Юрку, з тобою! Але часом необхідно й поговорити. Отже, чекаю тебе сьогодні опівночі біля Мавриного дуба.

…Опівночі Юрко був на умовленому місці.

— Ходімо, — тихо мовив Вершина, — я трохи раніше вийшов, захотілось подихати свіжим повітрям.

Поблизу входу до старих каменоломень він зупинився, прислухався, чи ніхто за ними не йде слідом. Навколо панувала тиша. Навіть вітер і той принишк, ніби заснув на розлогих верхів'ях старих дубів.

Лейтенант першим пірнув у темний отвір, наказавши Юркові йти за ним.

Синє світло ліхтарика вихопило з темряви похмурі нерівні стіни. Кроків майже не чути — вони гаснуть в кам'яному безгомінні. Вершина освічує шлях, тремтливий промінь губиться в отворах давніх виробіток. Ще трохи — і підійдуть до входу в підземелля. Добре замасковано той вхід. Скільки років минуло, а ніхто на нього не натрапив, ніхто не зміг помітити ряди позеленілих мідних блискіток.

Вершина завернув у виробітку, натис на блискітки, пропустив поперед себе Юрка, сказав:

— Заходь, гостем будеш!

Поволі повернулась масивна кам'яна глиба і стала на місце. Юрко полегшено зітхнув. Тут, у підземеллі, він відчув себе в повній безпеці. Сюди не зуміють потрапити фашисти, хоч вони й знаходяться поруч, над головами розвідників.