Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
«Чорна зоря» - Вахек Еміл - Страница 41
— Але дозвольте… — перебив його Соумар.
— Хай розповідає,— зупинив професора Клубічко.
— Потім ми паном Гейтманеком цікавитися перестали, але годину тому він прийшов до вілли. Мовляв, довідався, що з пані Салачовою щось скоїлось, а це було дивно, бо пані Трекова твердить, що він одвідував артистку усього раз на місяць. Я скористався цим візитом, привів композитора до тих слідів і непомітно примусив його стати на них. Слід його! Відтак я показав ліхтарик, звісно, з дозволу пана Трампуса, і спитав, чи це його. Пан Гейтманек потвердив і відразу сховав ліхтарик до портфеля. Коли ми йому потім сказали, що ліхтарик знайшли за шторою кабінету, він розгубився. Пан Трампус спитав, чи не позичав він його вам, пане професор, і пан Гейтманек одразу за це вхопився: «Так, позичав присвітити до мотора». Проте досі у всьому цьому не було нічого сенсаційного, — до головного я тільки підходжу. Пан Трампус несподівано запропонував, щоб я показав панові Гейтманекові, звісно, дуже обережно, пані Салачову, і я це виконав. Коли пан Гейтманек пішов, мене покликав пан Трампус. Був дуже замислений, зо два рази повторив «від цього можна здуріти», а потім признався, що послав мене з паном Гейтманеком нагору, аби мати змогу переглянути його портфель.
«Знайшли щось цікаве?» — спитав я. Пан Трампус потвердив: «Знайшов річ, яку сьогодні до полудня бачив на столі в приймальні пана професора. А оскільки професор йому її не міг подарувати, бо весь час був тут, у віллі, то або пан Соумар тайкома вислизнув звідси і таки зустрівся з Гейтманеком, або Гейтманек украв її з Соумарового голубника». Це він мав на увазі, пане професор, вашу приймальню.
Соумар підхопився:
— Клубічку, ану вставайте, поїдемо по голівку!
— Не треба, — мовив Кост. — Пан Трампус звелів мені віддати її вам.
І він вийняв із свого портфеля пакунок. Клубічко гарячково зірвав обгортку, і вони побачили голівку з білого мармуру з цифрами й золотими рисками. Соумар і Клубічко перезирнулися.
— Вона? — спитав Клубічко.
— Наче вона.
Клубічко щасливо зітхнув.
— Краплю коньяку, професоре… — прошепотів він. Вихиливши чарку, почав розглядати голівку. Постукав по ній і досадливо похитав головою. — Не відлунює,— пробурмотів, — здається, суцільна. — Та коли пильніше придивився до шиї, помітив затискач.
— Щипчики! — звелів.
Соумар подав щипчики. Клубічко зняв ними затискач і струснув голівку. На стіл посипалася звичайнісінька цегляна потеруха. Клубічко встромив у шийку палець і намацав довгасту металеву річ.
— Тепер я попрошу вас на кілька хвилин залишити мене самого.
За хвилину перед ним лежала кругла олов'яна касета, на якій червоним було написано: «Чорна зоря»… Замислений Клубічко покликав товаришів:
— За кілька хвилин сюди приїдуть люди. Питатимуть мене. Соумарчику, будь ласка, звеліть на воротах, щоб їх відразу сюди пропустили. А ви, Косте, підіть відпочиньте до швейцара. Хай він вас пустить на свій тапчан, ви мені ще будете потрібні.
Залишившись з Соумаром, Клубічко всміхнувся.
— Знайшли що треба? — спитав професор.
— Знайшов, але що це — не знаю. Можливо, це скажуть ті люди, котрі зараз приїдуть. Та з усього видно, знайшов саме те, що шукав.
— А Гейтманек? — спитав Соумар. — його заарештують?
— Гейтманек, — замислено мовив Клубічко. — Так, Трампус знайшов це в його портфелі. Але, гадаєте, Гейтманек прийшов би з цим саме до Ліди, знаючи, що то таке? По-моєму, тут просто збіг обставин. Гейтманек ішов Липовою вулицею й побачив у вітрині антиквара Єнча голівку. Купив, не уявляючи, який усередині динаміт. Та що там динаміт — тринітротолуол! Подався задовольнити свою цікавість до Ліди. А Трампус її в нього поцупив, бо вважав, що Гейтманек голівку вкрав. Бачте, це завжди призводить до наслідків, коли хтось про когось каже, що він підозрілий. Кост підозрював Гейтманека, цим заразив Трампуса і трохи мене. Я тепер якщо не кажу, то принаймні думаю: «А що, коли цей Гейтманек якось дізнався од Ліди про таємницю мармурової голівки і шукав її?» Але навряд, бо Гейтманек просто не подужав би донести того, що в зв'язку з цим на нього покладалося. Правда, він їздив із співачкою, котрій акомпанував, за кордон, і там його могли завербувати, доручивши розшукати зниклу «Чорну зорю». Хочете, назву вам ще підозріліші мотиви: Гейтманек був знайомий із Салачем, а дружина Салачевого компаньйона варила йому їсти й співала на Грубій Скалі.
— Та невже? — вигукнув Соумар.
— Атож. Проте й це можна пояснити невинно. Дружина компаньйона Салача, може, була, а може, й не була учасницею зграї, яка спочатку стежила за Салачем, а тоді й за Лідою. Не думаю, щоб Ліда сказала про це Гейтманекові. Худий, поштивий чоловік, котрий, за словами антиквара Єнча, схожий на професора, приплутався до цієї справи, певно, зовсім випадково. Я керуюся правилом, яке мало коли підводить: не клади на людину більше, ніж вона подужає донести. А цього всього (знали б ви подробиці — сказали б, що без диявола тут не обійшлося) Гейтманек не зміг би донести. Просто збіг обставин.
Цієї миті задзвонив телефон. Соумар зняв трубку і за кілька хвилин мовив:
— Звичайно, ласкаво прошу. — І повісив трубку. — Гейтманек. Питав, чи можна до мене зайти.
Клубічко подумав і засміявся:
— От бачите, уже все починає прояснюватися. Трампус, певне, сказав, що він, Гейтманек, голівку з неуважності поставив на стіл, а Трампус, гадаючи, що вона ваша, послав її вам. Тож Гейтманек їде по неї.
— Але це свідчить проти нього! — вигукнув Соумар.
— Свідчило б, якби то був не Гейтманек. Зрештою, ми в цьому легко переконаємося. — Клубічко всипав назад до випатраної статуетки потеруху, встромив усередину скальпель, який дав йому Соумар, і знов закрив шийку затискачем.
— Навіщо ви це робите? — спитав Соумар.
— Щоб повернути Гейтманекові. Повернемо, а слідом за ним поїде Кост і не спускатиме з нього ока. Так ми дізнаємося, чому Гейтманек дошукується голівки. Якщо в цьому буде потреба…
— Ви так думаєте?
Та перш ніж устиг Клубічко відповісти, перед лікарнею прогув клаксон автомобіля, і за хвилину до професорового кабінету завітали четверо чоловіків у цивільному. Клубічко моргнув Соумарові, щоб той вийшов, а коли невдовзі покликав його, задоволено потирав руки.
— Так, тепер «Чорна зоря» у наших руках.
— А що це, власне, таке?
Клубічко здвигнув плечима:
— Цілком можливо, що цього не скажуть навіть мені. Цієї миті у двері постукали і ввійшов Гейтманек. Він довго й чемно вибачався, а тоді сказав, що сьогодні з ним приключилися дві неймовірні речі. Перша: блукаючи мальовничим районом Праги, який зветься Карлов, він надумав відвідати знайомого, котрий мешкає на Карловім майдані. Дорога пролягала Липовою вулицею, і там Гейтманек побачив таке, що очі полізли на лоба: у вітрині крамниці антиквара Єнча красувалася мармурова голівка з пронумерованими частинами мозку й черепа, без сумніву, саме та, яку він подарував Ліді. Попросив показати і впевнився, що це справді вона: знайшов біля цифри 15 дві подряпинки, які були на ній уже тоді, коли він її купував. Антиквар сказав, що голівку продав студент медик Фанфуле. Гейтманек заплатив за неї, попросив загорнути і тоді змінив свій намір: не пішов до приятеля, а поїхав до Лідиної вілли. По-перше, тому, що дізнався в театрі, ніби з нею щось сталося, по-друге, з'ясувати, як опинилася його річ у студента медика Фанфуле. Та коли Трекова сказала, що Ліді погано, пішов побачити Ліду (Трампус сам запропонував). Втім, біля неї був недовго. Повернувшись, узяв свій портфель, у котрому лежала голівка, однак йому здалося, що він залегкий. Відкрив портфель — голівка зникла. Сказав про це Трампусові, той спочатку не зрозумів, про що йдеться, відтак вигукнув: «А, ви кажете про ту мармурову голівку? Дивлюсь, валяється на столі, а оскільки я перед тим бачив її в приймальні професора Соумара, то послав Коста віддати йому». Гейтманек здивувався. Він не пам'ятав, щоб виймав голівку з портфеля, та зрештою припустив: може, зробив де, хвилюючись, мимоволі, і, щоб заспокоїтися, подався до Соумара дізнатися, чи справді він отримав голівку.
- Предыдущая
- 41/48
- Следующая
