Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 60

— А якщо видатні артисти не підуть до вас? Не буде ж міс Люкс грати роль прачки!

— Обійдуся й без них, — відповів Престо. — Мені важко було б обійтись тільки без досвідченого, талановитого оператора. Але я розраховую на вас, Гофман. Невже й ви, мій давній друг, відречетесь од мене і скажете: «Я не знаю цієї людини»?

Настала напружена мовчанка. Глибоко задумавшись, Гофман пускав кільця диму. Потім він почав, немовби міркуючи вголос:

— Моє діло маленьке: крутити ручку апарата. І все ж мені не байдуже, що я накручу. Працюючи з вами, я перейду до ворожого банкам табору, здобуду собі репутацію «червоного». І банки мститимуть мені. Якщо ви розоритесь, мені важко буде знайти іншу роботу.

Престо не міг не згодитися з цим доводом, тому не заперечував, з хвилюванням чекаючи відмови. Гофман знову замовк, стежачи за димовими кільцями.

— Але мені, старина, не хочеться залишати й вас у тяжкий час. Ви робите велику дурницю. Для мене це цілком очевидно. І ще просите мене допомогти вам швидше розоритися…

— Без вас я можу розоритися ще швидше, Гофман. Але не в цьому справа. Зрозумійте, що я почав цю нерівну боротьбу насамперед в інтересах самих кінопрацівників!

І Престо почав гаряче говорити про безпощадну експлуатацію підприємцями кінопрацівників, про їх безправ’я, про придушення особистості, про бездарних «зірок», роздутих рекламою, про безвихідне становище талановитої молоді…

Все це було добре відомо Гофману, який і сам пройшов важку життєву школу.

— Пора змінити це нестерпне становите, — закінчив Престо. — Я мрію про кооперацію, про колективне відстоювання інтересів кінопрацівників. Ми самі не знаємо своєї сили!

— Зате добре знаємо силу ворога, — меланхолійно промовив Гофман.

«Відмовиться», з тугою подумав Престо. Але Гофман усе ще пускав кільця диму.

Престо — друг, та своя сорочка ближче до тіла. Саме тому, що Гофман пройшов тяжку життєву школу, йому не хотілося рискувати тим, що він уже має. Але чи дуже великий тут риск? Якщо новий Престо виявиться поганим артистом і в його сценарії будуть «небезпечні думки», Гофман довідається про це раніше, ніж картина з’явиться на екрані, і він зможе своєчасно відійти. Можна буде навіть вдати, що це протест, і таким чином зберегти свою репутацію…

Гофман посміхнувся і сказав:

— Ви Дон Кіхот, Престо. А у кожного Дон Кдхота повинен бути свій Санчо Панса. Ну що ж, беріть мене зброєносцем, благородний рицаре Ламанчський, хоч воювати нам доведеться далеко не з вітряками!

Престо міцно потиснув руку своєму другові.

— З вами разом ми переможемо всіх велетнів, дорогий Гофман, і я заздалегідь призначаю вас губернатором острова! — вигукнув він.

— Ох, ці дон кіхоти! — зітхнув новий Санчо Панса. — Дякую за честь. Не знаю, чи завоюємо ми острів, але ударів палицями наші голови напевно зазнають немало.

— Ми відповімо на них зустрічними ударами, Гофман! А тепер давайте готуватися до бою!

І, розкривши папки, повні виписок і розрахунків, зроблених на березі Ізумрудного озера, він почав розповідати Гофману про свої плани.

БОРОТЬБА ПОЧИНАЄТЬСЯ

Престо розвивав бурхливу діяльність. Він найняв великий будинок, де влаштував тимчасову контору. 3 ранку до вечора тут була метушня: наймали службовців, акторів, укладали всілякі договори. Звістка про нове кінопідприємство швидко рознеслася серед армії безробітних Голлівуда. Артисти, статисти, працівники всіх спеціальностей приходили натовпами, ставали у великі черги. Престо сам приймав кожного кандидата, не виключаючи навіть статистів, говорив з ними, примушував позувати, грати імпровізовані сцени. Чого-чого, але людей не бракувало. О четвертій годині прийом артистів і службовців припинявся, і, квапливо пообідавши, Престо переходив до інших справ: говорив з комісіонерами про купівлю чи оренду земельної ділянки для будівництва на ній кіностудії, з підрядчиками, поставщиками, архітекторами.

Ця друга половина дня була для Престо набагато важча, ніж перша. Про нове підприємство вже знали не тільки безробітні, але й кінопідприємці. Поява нового конкурента не могла не хвилювати їх. Особливо занепокоїло це містера Пітча; Тоніо, який довгий час був козирем у його грі, тепер ставав дуже небезпечним супротивником. Пітч та інші кінопідприємці розпочали проти Престо воєнні дії. Під виглядом безробітних, які приходили найматися, Пітч підсилав до Престо своїх шпигунів і лазутчиків, переманював найталановитіших артистів, ставлячи де тільки можна було палки в колеса.

До всього цього Тоніо підготувався. Але йому було нелегко. Комісіонери, наприклад, знайшли підхожу ділянку, всі переговори з власником успішно закінчили, залишилося тільки оформити угоду Але в останню мить Пітч узнав про це і перехопив ділянку, не поскупившись заплатити вдвоє більше.

Престо доводилося самому вдаватись до хитрощів.

«Ось приїде Баррі, його тут ніхто ще не знає, і він купить якусь ділянку на своє ім’я, ніби під плантацію чи город. Баррі можна довіритися», думав Престо.

Конкурентів особливо цікавило, які картини ставитиме Престо. Але, незважаючи на всі хитрощі, цього вони ніяк не могли узнати. З журналістами Тоніо або відмовлявся говорити, або ж починав верзти таку нісенітницю, що навіть у звиклих до всього розбійників пера очі на лоб лізли, і ці професіональні брехуни не наважувалися друкувати такі інтерв’ю. Найнятим артистам, які проявляли занадто велику і підозріливу цікавість, Престо відповідав:

— Дійде до зйомок — узнаєте.

Роздосадуваний Пітч запросив до себе Люкс і сказав їй:

— Я розраховую на вашу допомогу, міс.

— В чому справа? — спитала вона

— Справа в тому, — відповів Пітч, — що цей Тоніо Престо не дає мені спокою. Він рішуче не хоче зняти маску і показати нам своє нове обличчя. Що він замишляє? Які картини ставитиме? Мені надзвичайно важливо це знати. Історичних картин з різними замками, пірамідами і тисячами статистів він. звичайно, не поставить. Для нього це надто дороге задоволення. Та й раніше він робив ставку не на зовнішні ефекти. Мабуть, Престо робитиме дешеві натурні зйомки або ж обіграватиме неглибокі інтер’єри. Але зміст! Зміст!

Пітч задумався.

— Чого ж ви хочете від мене? — спитала Люкс, якій набридло чекати.

Пітч не звернув уваги на її запитання і говорив, немовби міркуючи вголос:

— Мені хотілося б мати достовірні відомості від самого Престо. Я засилав до нього декого, натякаючи на те, що коли він прийде до мене, то одержить дуже цікаві пропозиції… Ми хотіли не тільки узнати про його плани, а, якщо можна, то й купити його Банки, відпускають на це дуже значні суми, перед якими він, можливо, і не встояв би…

— Що ж би ви зробили з ним, якби така купівля-продаж відбулася?

— На крайній випадок, хоч би законсервував його, як консервують нові винаходи, що загрожують старим підприємствам.

— Платити великі гроші і не давати грати? На це він не піде.

— Заради великих грошей люди на все підуть, — переконано відповів Пітч. — А втім, якби він, над усяке сподівання, виявився по-новому цікавий, ми змогли б прибрати його до рук, примусили б грати в тих ролях і сценаріях, які ми створимо.

— І що ж Престо?

— Цей упертий відмовився йти до мене. Залишається принаймні довідатись про його плани, і ви повинні допомогти мені випитати їх у Престо. Він же любив вас і, мабуть, ще й досі любить. До мене він не пішов, але до вас, напевно, піде, якщо ви запросите. Правда, між вами, здається, сталося щось подібне до сварки. Але жінки вміють, коли захочуть, крутити нашим братом, — зітхаючи промовив Пітч, згадавши, як дорого обійшлося йому це жіноче вміння. — Нарешті, — говорив він далі, — ви можете запросити Престо в справі. Напишіть йому листа, натякніть, що ви цікавитесь його почином. Ого! Якби він залучив до своєї справи вас, артистку з світовим ім’ям! Для нього ви були б скарбом! У нього ж усе безлика посередність, дрібнота, нікому не відома молодь, сіра маса, я знаю це. Тільки гукніть, і він прибіжить до вас.