Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 69

У двері постукали.

«Престо, — подумала Еллен. — Як невчасно! Бідний! Він чекає відповіді. Але що я можу йому сказати?..»

Вона витерла хусткою сльози і відчинила двері.

На порозі стояла місіс Ірвін.

— Вибачте, міс, але я не затримаю вас, — промовила компаньйонка, дивлячись у почервонілі від сліз очі Еллен. Не чекаючи запрошення, вона сіла в крісло і сказала: — Ви плакали, міс. Я бачу це по ваших очах.

— Я й не приховую, — відповіла Еллен.

— Так, вам є чого плакати. За необдумані вчинки, за легковажну поведінку завжди доводиться розплачуватися сльозами, — повчально зауважила місіс Ірвін.

— За які необдумані вчинки, за яку легковажну поведінку? — спитала Еллен, відчуваючи, як кров заливає її щоки, обличчя.

Місіс Ірвін насмішкувато дивилася на неї.

— Годі вам, — суворо сказала компаньйонка. — Переді мною вам нема чого вдавати з себе овечку і пригноблену невинність. Ви прекрасно знаєте, про що йде мова.

— Запевняю вас, що не знаю.

— Справді? — посміхаючись запитала місіс Ірвін. — Тільки ви не знаєте того, про що пишуть усі газети, кричать і говорять на всіх перехрестках, у всіх штатах Північної і Південної Америки?

— Невже ви вірите цьому наклепу? — з обуренням вигукнула Еллен.

Місіс Ірвін знизала плечима:

— Чому ж про мене нічого такого не пишуть? Немає диму без вогню. Але зараз мова йде не про вас, а про мене. Містер Престо обманув мене, втягнув у надзвичайно невигідну для мене справу, запросивши у ваші компаньйонки, а по суті, щоб прикривати моєю присутністю розпусту…

— Ви забуваєтесь, місіс Ірвін! Розмова в такому тоні не може тривати!

— Заспокойтесь! Вона скоро закінчиться, — суворо сказала місіс Ірвін. — Повірте, що мені самій немає ні найменшого задоволення говорити з такою особою, як ви. Я не полюбовниця. Я бідна, але чесна жінка. Честь, добре ім’я — весь мій капітал, усе моє багатство. А я можу втратити його, лишаючись у цьому домі… Я змушена покинути вас.

— І чим швидше ви це зробите, тим краще, — сказала Еллен, відчуваючи, що ще хвилина, і вона не зможе стриматися.

— Про це не турбуйтесь. Я вже звеліла зібрати свої речі і подати автомобіль.

Гордо підвівшись, не подавши руки, навіть не глянувши більше на Еллен, місіс Ірвін велично виплила з кімнати.

Еллен майже непритомна впала на кушетку.

ОСТАННІЙ УДАР

Усе йде добре. Картина має успіх. Підприємство врятоване. Тепер лишилось одне: покінчити з самотністю холостяка.

Престо в піднесеному настрої ходив по кабінету. Він чекав Еллен, яка мала дати відповідь, чи буде вона його дружиною.

Еллен запізнювалась, у нетерпінні він ходив усе швидше.

Та ось, нарешті, в двері постукали. Престо кинувся відчиняти, маючи намір без слів обняти свою наречену. Широко розчинив двері і побачив перед собою містера Баррі — дядька Еллен.

Старик прийшов застебнутий на всі ґудзики, вигляд у нього був заклопотаний і навіть сумний.

— Містер Баррі! — вигукнув Престо, не маючи сил приховати своє розчарування. — Радий вас бачити. Здрастуйте. Але, признатись, я думав, що зустріну міс Кей. Сподіваюся, з нею все благополучно?

— Вона здорова, — відповів Баррі. — Але… Еллен просила мене переговорити з вами.

У Престо зразу підупав настрій.

— Сідайте, будь ласка, — сказав він ослаблим голосом. — Чому ж вона не могла сама переговорити зі мною?

Вони сіли.

— Це для неї було б дуже трудно, важко… Вона ж любить вас, містер.

— Вона відмовляється бути моєю дружиною? — швидко запитав Престо.

— Так, на превеликий жаль.

— О боже мій! Але ж чому? Яка причина?

— Я думаю, що ви самі знаєте її не гірше, ніж я.

— Мерзенний наклеп у газеті. Але ж ця справа уже кінчена, — гарячився Престо.

— Ця справа не може бути кінченою, містер Престо. Ви знаєте прислів’я: «Кидай грязюкою, щось та залишиться».

— Нічого не залишиться. Одруження — найкращий спосіб змити цю грязь. Та й чи варто звертати увагу?

— Вислухайте мене, містер Престо. Повірте, що я сам глибоко засмучений тим, що ваше одруження не відбудеться. Проте я цілком згоден з Еллен. Цього не повинно бути.

— Але чого ж тоді… досі вона нічим не дала зрозуміти, що її відповідь буде негативна?

— Вона жаліла вас і турбувалася про долю картини, не хотіла завдавати вам жалю, поки не буде знято останній кадр. Ви ж теж хотіли приховати від неї наклепи в газетах.

— Може, у неї знову виникли сумніви в тому, чи з любові я одружуюсь із нею, чи тільки з благородних мотивів?

— Вона вірить у вашу любов так само, як і я, і не сумнівається, що ви її щиро кохаєте. Але послухайте, що вона каже: «Про наклепи знає вся країна. І мене тепер знає вся країна як новоз’явлену кінозірку. І чим більша буде моя слава, чим вищий п’єдестал, тим більше людей показуватимуть на мене пальцями, двозначно підморгуватимуть, говоритимуть: «Це, знаєте, та сама…» Хіба мало людей покривали одруженням незаконний зв’язок, але пляма все-таки лишалася?

— Але ж наші стосунки були завжди чисті!

— Не сумніваюсь у цьому ні на хвилину, — промовив Баррі. — Але ж саме в цьому й полягає весь жах наклепу: кожен може вірити чи не вірити йому.

Престо схопився за голову і вигукнув:

— Від цього можна збожеволіти! Невже вона вирішила відмовитися й од артистичної кар’єри? Адже вона відразу дістала те, про що даремно мріють мільйони людей…

— Славу, гроші, хочете ви сказати? — перебив Баррі. — Честь людини дорожча від слави і грошей. Принаймні ми з Еллен так думаємо.

— Я думаю так само, — з деяким незадоволенням відповів Престо. — Але це втрата для мистецтва, для людей.

— Ви самі колись розповідали мені, що якась психопатка просила вас зберегти свою потворність, вашу невигойну рану для мистецтва і людей. І ви цілком розумно відповіли їй тоді, що така вимога безглузда і егоїстична.

Престо розумів правдивість цих доводів. Він був пригнічений і обеззброєний.

Вони сумно дивились один на одного. Нарешті, Престо сказав:

— Що ж ви з нею думаєте робити?

— Стати невідомими, виїхати туди, де нас ніхто не знає, і жити скромно і непомітно… І ще Еллен просила передати, що вона щиро бажає вам щастя і ніколи не забуде вас… Я не сумніваюсь, що вона нікого більш не полюбить, Еллен не така дівчина. Але життя її розбите. — Баррі підвівся і простягнув Престо руку, яка тремтіла від хвилювання. — Дякую вам, містер Престо, за все, і прощайте.

— Але хіба я не можу побачити її, попрощатися з нею? — вигукнув Престо.

— Для неї це було б занадто тяжко. Вона вже виїхала з дому.

І Баррі нетвердою ходою людини, яка глибоко страждає, вийшов з кімнати.

Престо опустився на стілець і стис голову руками.

Увійшов Себастьян, зітхнув, трохи потоптався біля дверей і сказав:

— Міс Кей поїхала, а містер Баррі замовив автомобіль.

— Я знаю, Себастьян, — відповів Престо, не відриваючи рук од голови.

Себастьян не виходив, він зітхав біля дверей.

— Я знаю також, про що ти хочеш запитати мене, — сказав Престо. — Міс Еллен і містер Баррі виїхали зовсім. Весілля не буде. Ми знову лишились удвох із тобою, старина.

В кімнаті на якийсь час настала тягуча і нестерпна тиша. Потім, немовби забувши про те, що в кімнаті Себастьян, Престо сказав сам собі вголос:

— А втім, ні. Тепер я не один. Правда, вороги завдали надзвичайно тяжкого удару. Ну що ж, цим самим вони тільки допомогли мені ще ясніше визначити свій шлях. Тепер мене вже ніхто не зіб’є, — я мститиму і боротимусь до останнього подиху.

Себастьян із страхом і повагою дивився на палаюче обличчя Тоніо, сповнене рішучості і гніву.