Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 83

Сагиби стояли з розкритими ротами і закам’янілими обличчями.

Коли переполох трохи пройшов, один з сагибів, містер Лінтон, сказав своєму супутникові:

— Тепер, містер, ви не заперечуватимете, що левітація існує?

— Воістину Індія — країна чудес, — відповів той, — якщо… якщо тільки ми не стали жертвою масового гіпнозу. Дуже шкода, що мені не пощастило сфотографувати політ. Але я був так приголомшений…

Розділ одинадцятий

ВІДВЕРТО, АБО ОБОЄ ДОБРІ

Містер Лінтон надіслав у мадраську газету повідомлення про незвичайну пригоду, свідками якої були кілька сот людей. Статтю надрукували з приміткою від редакції:

«Наш спеціальний кореспондент побував на місці пригоди і опитав свідків, які підтвердили факти, наведені в статті містера Лінтона. Очевидно, ми маємо справу з спритним фокусом або ж з новим безкрилим літальним апаратом. Подальші розслідування цієї загадкової справи ведуться. Особа літаючої людини і хлопчика, що її супроводжує, не встановлена».

Це повідомлення було передруковане іншими газетами і викликало великий галас і суперечку. Індуські газети прогресивного релігійного товариства сміялися з легковірних:

«Чи може здравомисляча людина двадцятого віку повірити, що якийсь юнак серед білого дня, на очах натовпу, хапає хлопчика, як шуліка курча, і летить з ним геть?»

Більшість свідків, треба сказати, була впевнена в тому, що юнак викрав дитину.

А газети і журнали брамінських консервативних «правовірних» сект використали цю незвичайну історію для посилення релігійного фанатизму. Вони писали про великі таємниці йогів, про левітацію, про чудо, видаючи невідомого юнака мало не за нове втілення божества, яке з’явилось на землю, щоб зміцнити підупадаючу релігію і присоромити маловірних.

Англійські теософічні газети утримались від висловлення своїх думок, чекаючи директив з лондонського центра. Але редактори схилялись до того, що в інтересах англійського владарювання в Індії, мабуть, вигідніше підтримати версію про чудо. Розбрат і чвари, які зчинилися серед індійського населення, в усякому разі були «позитивним» явищем: чим більше в народі розбрату і чвар, тим легше керувати ним.

Великий учений — бенгалець Рагупатї на запит «Брамо-Самадж» ухилився від прямої відповіді: «Вчений може висловити свою думку лише про ті факти, які він сам міг перевірити в належних умовах. Можу лише сказати, що мені ніколи не доводилось бути свідком левітації і сучасна наука не має навіть гіпотетичних пояснень можливості подібних явищ».

Коли Бхарава-Пірс прочитав замітку про випадок на ярмарку, він схопився за голову.

«Це Аріель і Шарад. Ось куди вони залетіли!» І Пірс з жахом думав про скандал, який зчинить Броунлоу.

Гроза не примусила себе чекати.

Того ж дня містер Броунлоу з’явився до Пірса. Таким лютим Пірс ще ніколи не бачив главу індійських теософів.

Броунлоу мало не побив Пірса, загрожував викинути його з Дандарата, називав йолопом і роззявою.

— Ви взяли відповідальність на себе. Тепер на себе і нарікайте. Де ваш хвалений ланцюжок гіпнозу, який тримає Аріеля міцніше, ніж залізні ланцюги? Що тепер ми скажемо Бодену і Хезлону? Що відповімо лондонському центру? Як примусимо замовчати газети, які зчинили страшенний галас? Випустити такий козир із своїх рук!

Коли Броунлоу стомився кричати і трохи заспокоївся, Пірс сказав:

— Зате тепер ми знаємо точно якщо не місце, то хоч район, у якому перебуває Аріель. Вій залетів не так далеко, як я сподівався. Мабуть, з вантажем Аріель не може літати швидко, а Шарада він не покине. І ми піймаємо їх…

— Піймаємо! — перебив його Броунлоу — Піймаємо птахів, що вилетіли з клітки. Для цього довелося б усіх ловців зробити літаючими, як Аріель, а це неприпустимо.

— Проте ловлять люди птахів сильцями-кормушками, — заперечив Пірс. — Аріель і Шарад мусять пити і їсти. Ми розішлемо, коли треба буде, сотні людей, пообіцяємо винагороду селянам, оповістимо населення. Признаюсь, Аріель обдурив1 перехитрив мене. В цьому я винен. Але хто б міг подумати, що він уміє так артистично прикидатися? Моя вина, і я не пошкодую своїх власних грошей, щоб виправити цю помилку. Допоможуть і Бо-ден та Хезлон. Я вже повідомив їх і одержав телеграму: Боден летить сюди аеропланом. А коли Аріель і Шарад знову потраплять до нас, неважко буде підкупити газети й свідків і всьому цадати характеру жарту, містифікації, вигадки. Коли ж усе це забудеться…

— Ми почнемо демонструвати Аріеля і змусимо згадати всю цю історію. Ні, літаюча людина втрачена для Дандарата. Аріеля й Шарада треба спіймати, але тільки для того, щоб не стало відомо про Дандарат, про те, що являє собою наша школа, її можуть закрити, а нас…

— А нас посадять на лаву підсудних? До цього, сподіваюся, справа не дійде. Лондон не допустить. Це скомпрометувало б не тільки віце-короля Індії, але й уряд метрополії. Яку мету переслідує Дандарат? Чию волю ми виконуємо? Невже ви думаєте, що я мовчатиму про все це, якщо стану перед судом?

— Будете.

— Я розповім усе відверто.

— Ви не зробите цього, Пірс.

— Зроблю. Мені більше нічого буде втрачати. І в Лондоні знають про це. Я розкрию такі речі, дізнавшись про які ахне весь світ…

— Не забувайте, Пірс, що й за вами водились деякі гріхи, перш ніж ви знайшли пристановище в Дандараті. Вас звільнили від каторги, сподіваючись, що ви будете беззаперечним і мовчазним виконавцем.

— Звільнили від каторги, щоб тепер відправити на каторгу за чужі злочини? А ви, ви самі, проповідник загальної любові, покірності і милосердя? Ви думаєте, я не знаю, як ви зробили кар’єру? Будьте певні: я зібрав деякі дані про вас… Я вже не кажу про вашу багатоплідну діяльність у Дандараті. Скільки дітей викрадено у батьків за вашим наказом? Скільки занапащено, спотворено, скільки покінчило самогубством? У мене все записано. І за все це я повинен відповідати? Я один?

Деякий час вони мовчки дивились один на одного, як два півні перед новою бійкою.

Але розсудливість перемогла. Броунлоу фамільярно плеснув Пірса по плечу і, іронічно посміхаючись, сказав:

— Обидва добрі! Не будемо сваритися. Треба шукати вихід із становища, Бхарава-бабу.

— Давно б так! — вигукнув Пірс.

— А з Аріелем нам, мабуть, найкраще покінчити…

— Прикінчити, — уточнив Пірс.

— Коли він потрапить до наших рук.

І вони почали обмірковувати план наступних спільних дій.

Розділ дванадцятий

«ПОВІТРЯНІ ЗАЙЦІ»

Піднявшись над базаром, Аріель полетів до гаю. В скронях стукало. Шарад відтягував руки і утруднював політ. Щоб краще розсікати повітря, Аріель летів, тримаючись майже горизонтально, притискуючи Шарада до грудей.

Він намагався летіти над лісом, уникаючи відкритих місць. Але ліс швидко скінчився. Майже до обрію тяглись поля. Де-не-де стирчали фабричні димарі.

Аріель і Шарад бачили, як селяни, що працювали на полях, підводили догори голови і застигали з розкритими від подиву ротами, інші падали на землю або тікали. Шарада це дуже тішило. Він висовував язик, дриґав ногами, а Аріель думав лише про те, чи вистачить у нього сил долетіти до гаю, який виднівся вдалині.

Раптом Аріель почув позад себе дзижчання гігантського джмеля. Озирнувшись, він побачив, що до них наближається аероплан. Він летів досить низько і не дуже швидко. Невже це погоня? Аріель хотів уже каменем опуститись на землю, але, обміркувавши, вирішив, що Пірс не ганятиметься за ним на аероплані. Та й як би він піймав його в повітрі? Але пірсівським розвідником літак міг бути. А якщо люди почнуть стріляти з літака?..

Поки Аріель роздумував, аероплан був уже зовсім близько. Льотчик не міг не помітити Аріеля й Шарада. І Аріель раптом вирішив піднятись над літаком і пропустити його під собою.