Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович - Страница 92

Раджа наказав Аріелю підійти ближче.

Слуги підштовхнули юнака в спину.

— Хто ти? — спитав раджа.

Аріель, ще не вирішивши, як йому поводитися, мовчав,

— Хто ти? — перепитав раджа по-англійськи, думаючи, що Аріель не знає мови хіндустані.

Юнак, як і раніше, мовчав.

Мохіта, в свою чергу, задав те ж запитання мовами бенгалі, маратхі, потім з арійських мов перейшов на дравідські — телугу, таміль, нарешті на тібето-бірманські… Той же результат.

Раджа насупився і сказав:

— Він або глухий, або впертий. Проте я змушу його говорити! — І очі його блиснули. — Ти вмієш літати? — спитав раджа, переходячи знову на хіндустані.

Мохіта не витримав і, підійшовши до Аріеля, вдарив його в потилицю:

— Та говори ж, осел, якщо не хочеш зовсім втратити мову!

Уста Аріеля здригнулись, але він нічого не сказав. Він вирішив: коли прикинеться глухим і не покаже, що вміє літати, — його, можливо, відпустять.

Раджа вирвав з рук слуги віяло, яким той обвівав його, і кинув на Мохіту, затупотів ногами, заревів:

— Негідник! Привів мені якогось йолопа!..

— Змилуйся, владико життя мого! — вигукнув Мохіта, падаючи перед раджею навколішки. — Я не брехав! Запитай їх, — він показав на слуг, — запитай мою дружину Бінтьяба-сіні. Всі бачили, як ця людина чи дух у плоті літав! Накажи бити його канчуками, і він заговорить і полетить!

— Йому не уникнути канчуків, але поки що матимеш їх ти! — Раджа ляснув у долоні.

Завіса праворуч від трону розсунулась. Біля раджі з’явився величезний кучерявий чоловік, як ебенове дерево, з канчуком-семихвісником у руці, завжди готовий виконати наказ владики.

Раджа мовчки показав на Мохіту. Кат, з свистом змахнувши канчуком, ударив. Мохіта, лежачи на підлозі, несамовито заверещав і весь скоцюрбився, підібгавши руки й ноги.

Аріель випростався і раптом сказав:

— Припиніть це! Так, я можу літати!

Канчук ката застиг у повітрі, а раджа з переляку відкинувся на подушки, потім закричав до слуг:

— Тримайте міцніше вірьовку! Якщо полетить, усім вам голови позриваю!

Аріель опустився на підлогу. Мохіта охав, але обличчя його сяяло. Гроза минула! Він підвівся рачки і сів тут же на підлозі.

— Хто ти? — знову спитав раджа, не без страху дивлячись на Аріеля.

Аріель найбільше побоювався того, що його можуть відправити назад у Дандарат, і тому сказав:

— Я не знаю, хто я і звідки прийшов.

Раджа був зовсім спантеличений.

— Як же так ти не знаєш? Ти ж залетів у мій парк з вулиці. Ну, а раніше де ти був?

— Я про це знаю стільки ж, скільки знає новонароджене немовля. Я усвідомив себе на вулиці, звідки прилетів. — Аріель говорив перше-ліпше, що йому спадало на думку.

— Але звідки ж ти знаєш про новонароджених немовлят? — спитав раджа.

Аріель збентежився, не знаючи, що відповісти.

— Ти, здається, плутаєш, — сказав раджа. Але в його голосі вже не було гніву.

Літаюча людина глибоко вразила його уяву. З цією чудесною людиною треба бути обережнішим. І потім, яке надбання! Ні фараони, ні наймогутніші імператори й королі не мали такої іграшки! Якби тільки приручити цього двоногого птаха!..

— Як тебе звуть?

Аріель подумав і відповів:

— Сіддха.

Це було ім’я одного з духів індуської міфології.

— Сіддха? Хай буде Сіддха, — сказав після паузи раджа.

— Найвсемилостивіший владико! — нагадав про себе, оживши, Мохіта.

Раджа кинув на нього ласкавий погляд і сказав:

— Скарбник видасть тобі крор рупій… І сімсот лаків[24] рупій… за сім шрамів на тілі, які ти дістав.

Мохіта вклонився до землі. Стільки тисяч рупій раджа, звичайно, не дасть йому, та все ж не залишить без нагороди.

— Послухай, Сідха, залишайся у мене, і ти не жалкуватимеш.

В залу ввійшла раджина Шьяма.

Шьяма була в національному вбранні. Золотий обруч художньої карбованої роботи прикрашав чоло і був прикріплений до чорного волосся шпилькою з великими каменями смарагдів і кривавих рубінів, масивне намисто кованого золота облягало шию, на ногах низько спускалися платинові обручі з брязкальцями. На ній було яскравозелене плаття, як і належить правовірній, і руки її від пліч до кистей вкривали золоті зап’ястя, перев’язані шовковими шнурками, що підтримували також і ламкі скляні браслети, спущені на кисті рук. Серед усіх цих оздоб тубільної роботи на руках раджини було кілька золотих браслетів з коштовними каменями роботи найкращих паризьких ювелірів.

Дивлячись на неї, важко було собі уявити, що ця жінка, схожа на казкову царицю, вміє ходити в європейських платтях і туфлях на високих каблуках.

— Послухай, Шьяма… — сказав раджа. — Мохіта роздобув мені чудо.

При цьому вірний наперсник почав усміхатися й кланятися. Раджа вже був у доброму настрої і хотів загладити свій вибух гніву похвалою Мохіті в присутності дружини.

— Дивись, цей юнак уміє літати, — говорив він далі, вказуючи на Аріеля пальцем з нанизаними до середнього суглоба перснями.

— Так це він! Я вже чула, що він врятував Аната. Його треба винагородити за це, — сказала Шьяма, наближаючись до Аріеля. — Чому він зв’язаний? Бідолаха!.. І який гарний!.. Розв’яжіть йому руки! — наказала вона слугам.

— Розв’яжіть руки, але обв’яжіть вірьовкою навколо тіла, — поспішив сказати раджа, неспокійно засовавшись на подушці. — І тримайте міцніше кінець вірьовки!.. Ну, а тепер, Сіддха, покажи, що ти вмієш.

Цього разу Аріель почав зараз же підійматися в повітря. Слуги поступово попускали вірьовку, ніби від прив’язаного аеростата. Аріель піднявся до високої стелі і почав описувати кола, розглядаючи ліпні оздоби.

Раджа з цікавістю і занепокоєнням стежив за ним, відкинувшись на подушки. Шьяма стала віддалік, щоб краще бачити, і стежила за літаючою людиною — обличчя її зблідло від хвилювання.

— Дивовижно! — вигукнула вона.

— Досить, Сіддха! Спускайся.

Аріель спустився.

— Що все це означає? — спитала схвильована Шьяма. — Хто він? Бог? Людина?

— Сіддха не хоче сказати нам про це, — відповів раджа. — Але він скаже і житиме в нас. Правда ж, Сіддха? І ти не полетиш від нас? Бог ти чи людина, але тобі й на небі не буде так добре, як у мене. Не полетиш?

— Ні!

— Ну от і чудово. Але, — не ображайся тільки, — поки що ми все ж таки наглядатимемо за тобою.

— Ти, може, голодний, Сіддха? — дружелюбно спитала Шьяма. Аріель поглянув на неї з вдячністю. Про це могла подумати тільки жінка.

Та Аріель трохи помилився: Шьяма була доброю жінкою, але, задаючи це запитання, вона мала приховану думку: «Боги не потребують їжі». І своєю відповіддю Сіддха відкриє свою сутність — божеську чи людську.

— Так, я виголодався, — просто відповів Аріель, посміхнувшись.

«Не бог!» подумала Шьяма.

А раджа півголосом давав Мохіті найсуворіші і найточніші вказівки про те, як берегти і доглядати Сіддху.

На закінчення, знявши з пальця два персні, раджа кинув їх Мохіті.

Мир було відновлено.

24

Крор — сто лаків, лак — сто тисяч рупій, рупія — близько шістдесяти чотирьох копійок золотом.