Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович - Страница 101

Сонце бризками розбивається об жовто-червоняве скло й гаряче, привiтно гладить Максовi руки.

— Нi, не можу! Спочатку мушу зателефонувати Рудi. Я мушу знати, що з ним Де ваш телефон, Трудо?

Труда зараз же бере його пiд руку й швидко веде за собою. Макс нахмурено надушує цифри — напевно заарештований, напевно! Нiжно дзвонить сполучення. Екран завiшений. Ну, це ще нiчого не значить. Рудольфовi не можна з одчиненим екраном пiдходити до телефону.

— Рудi! Ти?! Ну, слава богу! Трудо, є, живий, здоровий!

В телефонi чути любий зрадiлий голос.

— Невже ти, Масi? Ми все вчора бачили й чули! Фрiц трохи не зробив дурницi, хотiв бiгти на помiч.

Макс радiсно смiється. Труда стоїть побiч i жадно ловить iз виразу лиця Макса слова Рудольфа, мимоволi повторюючи в себе на лицi всi вирази Макса.

— Ну, звичайно, це була б страшенна дурниця. Значить, у нас нiчого не було?

— Нiчого, Масi. Стекла я вже маю. Вчора принiс Фрiц Всю нiч пiсля… тебе, як затихло, робив. Дурницi, Масi. Просто отруйнi стекла, їх треба на нiч покласти в сулему — i вони будуть невиннi, як усяке звичайне скло.

— Та що ти кажеш?!

Труда не може втриматись i пiдставляє вухо близько до вуха Макса. Вiн iз посмiшкою дiлиться з нею руркою.

— Абсолютна дурниця. Це треба тiльки широко оповiстити — i кiнець. Потiм неодмiнно треба оповiстити, що в справжньому… ти розумiєш, ну, в хлiбi, у справжньому повиннi бути зелено червоно фiалковi переливи. Коли таких переливiв нема, значить — фальшиве. Це неодмiнно треба якнайшвидше й якнайширше оповiстити.

— Урра, Рудi! Сьогоднi ж буде зроблено! Що б там не було! Ти читав газети? Що там? Я ще не встиг.

— Повнi арештiв Iнараку. Заарештовано п'ятдесят три чоловiка.

— Всього п'ятдесят три?! Ну, ну, що ще?

— Викрито три майстернi Сонячної машини, забрано багато гелюнiтового порошку. Ну, ще зброю.

— А друкарнi?

— Про друкарнi нiчого не пам'ятаю.

— Урра! Рудi, сьогоднi все буде зроблено. Чуєш? Про побачення сповiщу. Тепер бувай. Мушу поспiшати.

— Бувай. Телефонуй, щоб я знав, що з тобою.

— Неодмiнно. О, зi мною прекрасно! Тепер я вже…

Труда вириває рурку з рук Макса й злегка вiдпихає його.

— Рудi, милий, дорогий, прекрасний Рудi, добридень! Це я, я. Труда! Страшно, страшно вiд усього серця обнiмаю вас. I дякую безмiрно, Рудi. Безмiрно! До побачення. Що?.. Ну, розумiється, швидкого! Бувайте!

Макс пiдхоплює Труду пiд лiкоть i майже несе до їдальнi.

— Трудо! Негайно менi зараз же купити фарби для волосся. Золотистого блондина, чорт забирай! Га?

— Ви хочете фарбуватись?

— Ну, розумiється. Мушу ж я вiльно рухатись. У мене маса справ.

— I невже очi?.. Чи той, i брови, i вiї?

— Хм! Хiба лишить «очi». Очi, мабуть, лишу, а вiї й брови таки пофарбую.

— Ну, шкода! А блондини iз чорними очима, чи той, бровами й вiями, — це зовсiм не така рiдкiсть.

— Хм! Ви думаєте? Шкода, кажете? Ну, в такому разi нi очей, нi брiв чiпати не будемо. Згода? Але, Трудо, Ерда повинна за десять хвилин усе купити. Через пiвгодини я мушу бути готовий. Трудо, ви чули? Все ж дурниця, всi їхнi провокацiї. На нiч у сулему — i цiлком невинне скло. I щоб зелено-червоно-фiалковi переливи були в хлiбi. От i все. О нi, чекайте, ми ще покажемо тепер!.. П'ятдесят три чоловiка? Ну, ще трошки лишилось їм на радiсть! Нехай не трублять так про перемогу. Трудо, ради бога, швидше Ерду посилайте. Через пiвгодини я мушу вийти з дому. А я тим часом зроблю тепер хлiба собi. Тепер можна!

Не через пiв, а через пiвтори години з дому Гертруди фон Елленберг виходить гарний, поставний блондин iз темними вiястими очима й густими чорними бровами. Вiн легенько покручує цiпочком i весело вiдкидає всiєю головою золотистого чуба назад.

З вiкна вiлли крiзь завiсу з тривогою милуються ним двi дiвочi голiвки.

Граф Адольф фон Елленберг почуває себе футбольною опукою; його б'ють ногами всi учасники страшного матчу.

Пан президент вимагає рiшучої лiквiдацiї Сонячної машини. Сонячна машина повинна бути стерта, знищена з лиця Нiмеччини. За всяку цiну, всякими засобами! Що? Га?

Але це завдання подiбне до завдання знищити пожежу, поливаючи її маслом. Бо всякi засоби з цiєю проклятою химерою є тiльки масло. Дивом якимсь усе, що робиться проти неї, через якийсь час iде їй тiльки на користь. Отруйнi стекла вiджахнули вiд неї юрбу. Але ця отара тепер тим iз бiльшою силою кинулась до неї, як знайшла спосiб розрiзняти справжнє скло вiд пiдробленого. Вона тепер хапає все, вона готова кинутись у безодню, аби вхопити за хвiст жар-птицю.

Розгром Iнараку. Трiумф громадянства. Знищення банди розбишак, убiйникiв i отруйникiв. Здається, Машинi вiд цього тiльки шкода. Навпаки, тепер, коли банда отруйникiв сидить у тюрмi, коли вона знищена, чого ж далi йде труїння? Хто, значить, тpyїть?1 Хто труїв увесь час? Значить, не Iнарак?

А пан президент нiчого цього знати не хоче й безмилосердно в гарячцi боротьби б'є його ногами, вимагаючи надприродного, вимагаючи подвигiв Геркулеса чи казкового королевича, який побив дракона з тисячею голiв. Сонячна машина дiйсно є дра кон, що в нього замiсть одної вiдтятої голови виростає зараз же десять. Але вiн не є королевич, а просто собi футбольна опука.

Iнарак знищений. Але хто друкує далi вiдозви, ширить їх, хто невпинно роздає стекла, хто їх робить, у яких майстернях?

Значить, не в Iнарацi суть, а в цiй отруйностi самої химери. Берлiн же сказився, отруївся, збожеволiв. Тепер, коли вiн не боїться виздихати, вiн тiльки про це й говорить. Республiка Землi, загрози Азiї, вiйна, доля Нiмеччини — все це на другому планi.

Хто знає, чи немає в кожному домi по майстернi? Хто знає, чи нема майстернi в самому палацi Мертенса? Перетрусити мiльйони будинкiв? Висадити в повiтря весь Берлiн, Нiмеччину?

А пан президент цього не хоче бачити, не хоче розумiти й б'є його з усiєї сили ногами й вимагає.

А друга партiя також гатить ногами, теж вимагає.

Робiтничi органiзацiї, професiйнi спiлки, партiї, клуби службовцiв, рiзнi лiги, об'єднання, всяка шушваль — усе щодня, щогодини преться з делегацiями, петицiями, заявами, вимогами, ультиматумами: свобода Сонячнiй машинi!

Всi вони пруться до райхсканцлера, до мiнiстрiв, до депутатiв. Але райхсканцлер, мiнiстри й депутати кого б'ють? — опуку, його, графа фон Елленберга, праву руку пана Мертенса. Бо самого Мертенса вони не смiють бити. I всi вимагають!

Принцеса лютує, як Мертенс, i вимагає за всяку цiну знайти Рудольфа Штора. В ньому все лихо. Його треба схопити й лютими муками добитися виступити проти його ж Машини. Тiльки так може бути злiквiдована ця зараза божевiлля.

Батько вимагає дати йому Сонячну машину. Вiн хоче мати Сонячну машину, вiн хоче знати правду про своїх дiтей.

Мати вимагає виселити з Нiмеччини Труду, бо те Страховище нахабно демонструє в театрi Сонячну машину (А в дiйсностi, чи не боїться вона, що те Страховище з'явиться до батька з Машиною?).

Анна вимагає лiкувати Отто Сонячною машиною. Тiльки Сонячна машина може помогти хлопцевi.

Сонячна машина, Сонячна машина. Сонячна машина! Свобода Сонячнiй машинi! Смерть Сонячнiй машинi! Слава Сонячнiй машинi! Прокляття Сонячнiй машинi!

А Азiя хижо, радiсно потирає руки. А Нью-Йорк веде якiсь сеператнi переговори з Калькуттою. А в Гамбурзi юрба рознесла будинок полiцiї, вимагаючи видачi арештованої майстернi Сонячної машини.

Пан же президент щодня гатить кулаками по столу й присягається сепаратно оповiстити вiйну Союзовi Схiдних Держав, коли Лондон буде далi затягати вирiшення цього питання.

Об'єднаний Банк нервується. Щодня засiдання. Бiржа — як у пропасницi. Штiфель на кожному засiданнi вимагає або розiгнати парламент, або вiн повинен ухвалити оповiщення вiйни Це вб'є Сонячну машину. Вулкан патрiотизму заллє своєю вогневою лавою цю смердючу болячку, випалить її.