Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович - Страница 91

Макс спускає вiї на коробку.

— Тут, Сузанно. Але, на жаль, ти ще не здатна бачити справжньої краси.

Сузанна вмить люто, обурено стрiпує головою так, що по плечах пробiгають дрiбнi шовковi хвилi.

— Нi, це вже… занадто смiливо! Та найди ти менi хоч одну людину з розвиненим естетичним i фiлософiчним смаком, щоб вона в цiй жалюгiднiй машинi знайшла якусь красу. Та от: у мене в «храмi краси» в цей мент сидить душ двадцять моїх приятелiв. Це — люди естетичного виховання, артисти, жерцi краси. Ходiм до них, ходiм, покажемо їм цю… рахубу й спитаємо, що хто бачить у нiй гарного. Не тiльки з погляду її зверхностi, я розумiю твої посмiшки, розумiю, в чому ти хочеш бачити красу цього винаходу. Там є полiтики. Нехай вони знайдуть у нiй красу, значнiсть, вартiсть iз погляду полiтики. Є люди науки, актори, поети, драматурги, маляри, скульптори. Нехай кожний iз свого погляду скаже. Хочеш? I я тобi кажу: коли серед них знайдеться хоч один, що знайде красу й буде, як ти, боронити її, я даю тобi обiтницю: на знак мого смутку з приводу такого явища цiлий тиждень не їсти м'яса. Хочеш? Чи боїшся?

Макс iз цiкавiстю розглядає стелю, пiдлогу, стiни! фальшиве, все фальшиве, декоративне, мертве, трупне.

— Я не боюся думки твоїх приятелiв, але язика їхнього боюсь. Та й не тiльки язика. Ти гарантуєш, що хтось iз них не видасть мене полiцiї?

Сузанна гнiвно нахмурює с-вої чудеснi очi.

— Максе! Ти можеш що хочеш думати про моїх приятелiв, але неестетичних учинкiв ти їм закинути не можеш!

— О Сузанно! Ще й скiльки можу. Саме твоїм естетам. Але я все одно до них не пiду. Менi дiйсно цiкаво б послухати думку «цвiту творчостi», але рискувати собою в такий момент ради цього я не маю бажання. Прощай, Сузанно.

— Чекай. Ти все ж таки хочеш послухати? Добре. Ти можеш не йти до них Ти сидiтимеш, дивитимешся на них, слухатимеш — i нiхто тебе не бачитиме. Хочеш? А я сама представлю їм Машину. Хочеш?

— Навiщо це, Сузанно!! Невже ти можеш гадати, що..

— Ну, просто так! Ну, менi хочеться, щоб ти ще не йшов. Я тобi не цiкава. Так, може, цiкаво подивитись i послухати цiкавих людей Ти ж не можеш сказати, що вони нецiкавi? Нi?

Макс легенько знизує плечима. Що вона має думку все ж таки переконати його через своїх приятелiв, чи що?

— Добре, коли тобi так хочеться… Але машину я прошу менi повернути.

— О, розумiється! Будь спокiйний, нiхто не зробить на неї замаху. Тiльки хвилиночку почекай, я передягнусь.

Вона раптом перехиляється до нього, витягує уста й шепоче.

— Це ж тiльки для тебе робилася ця сукня, милий! Милий, жорстокий, дурненький

Коли за русалкою, хилитнувшись, закривається завiса з лiан, Макс сiдає на камiнь i спирає голову на руки Власне, що дивного в такому вiдношеннi Сузанни? Хiба вiн не повинен був знати це заранi? Чого ж їй радiти, плакати вiд радостi, як плакала панi Надель?

Шелестять, гойдаються лiани З-за них з'являється повна рука, потiм окате, свiже, з малиновими чiткими устами, лице й уся постать I знову Максовi здається, що в одежi вона поважнiша, жiночнiша. Волосся тугим джгутом обмотане круг голови, як вiнком Бiла сукня коштовно-простенька.

— Ну, ходiм!

У коридорi, злегка повернувши голову назад себе, холодно-ввiчливо, як говорять тiльки з прислугою, кидає:

— Прошу занести до дверей храму й почекати там на мене.

Льокай бере коробку й несе її в однi дверi, а Сузанна з Максом позаду йде в другi За тими дверима, виявляється, кабiнет Сузанни. В кутку його невеличкi сходи вгору. Сузанна сильно й пружинисто бере крутi схiдцi, показуючи Максовi голi мiцнi литки. Пiд самою стелею кабiнету на галерейцi в кутку невеличкi дверцi. Сузанна робить Максовi знак мовчати, легенько вiдчиняє їх i проходить уперед. Макс обережно йде за нею й увiходить у невеличку ложу, як у театрi. В нiй приємна пiвтьма, маленька канапа, два фотелi. Крiзь задраповане зеленим плющем вiкно знизу храму доходить цiлком виразний гомiн голосiв Сузанна мовчки показує Максовi на фотелi, киває головою, потiм раптом обнiмає обома руками його голову й сильно до болю надушує своїми губами на уста його. I, сильно вiдiпхнувши, безшумно виходить, зачинивши за собою дверцi на галерейку.

У Макса на губах горить гаряча вогка м'якiсть її вуст i на кiнчику одного вуха лишилось тепло пальцiв.

Вiн зiтхає, стрiпує чубом i обережно сiдає в один iз фотелiв.

I зараз же йому стає видно все товариство й той увесь куточок храму, де воно розташувалось. Бiлi, фiалковi, нiжно-зеле нi, сiро-синюватi фарби вбрання, облич, волосся зливаються в одну химерну омнеїстичну картину.

Вона повiльно, лiниво рухається то в одному мiсцi, то в другому.

Напiвлежать, сидять, стоять. У храмi нiжно-жовтий матовий присмерк. Десь далеко обгорнена шовком музика.

Знайомих облич мало. Ага, он та, що танцювала бiскаю, як її звуть? — забув. I той, що падав на колiна перед Мертенсом, свiтовий «генiй» голосових м'язiв. О, i «лев» тут, лiдер партiї Об'єднаного Банку, або iпо-офiцiиному «Республiкансько-демократичного Союзу». I цей уже в творцi краси попав.

Ну, розумiється, глист також тут. Мертенс не дурна голова — знав, кого призначити шефом пресового бюро в справi Сонячної машини. О, цей творець творить тепер легенди!

Раптом голови всiх повертаються в один бiк, пiд ложу Макса.

— А-а! Яка радiсть! Так швидко? А це що з вами?

— З-пiд Максових нiг з'являється бронзова голова з вiнком волосся навкруги, згори голова здається дуже круглою. За нею льокай несе коробку, криво держачи її за розв'язаний ремiнь. (Мабуть, дурень, порвав!) Поставивши на стiлець, льокай зараз же зникає. Сузанна гарним жестом пiдносить руку над головою.

— Панове! Хвилинку уваги. Я вiдiрвалась од своєї важної справи, щоб показати одну дуже цiкаву рiч. Часу в мене дуже мало, а рiч цю я мушу зараз же вiдiслати. А менi страшно цiкаво знати думку вашу про цю рiч. Ми говорили не раз про неї, але сьогоднi я хочу зiбрати невеличку анкету. Представник кожної галузi знаття чи мистецтва повинен коротко, стисло, точно сформулювати свою думку. Панове, я бачу по вас, що ви вже вгадали, про що йде мова. Так, мої панове, в цiй коробцi… Сонячна машина. Тихiше, тихiше, ради бога! Мене вб'ють, як ви її розiб'єте.

Всi плями збираються в одну, густоперемiшану, рiзнокольорову, рухливу, кричущу купу.

— Сонячна машина! Сонячна машина!

— Панове, обережно, полiцiя йде! Ха-ха ха!

— Та покажiть же її! Ура!

— Панове, заспокойтесь. Найспритнiший iз мужчин повинен обережно вийняти апарат iз коробки. Хто з вас панове, найспритнiший?

Смiх переплiтається з вигуками iмен. Усi руки мужчин тягнуться до коробки, вiдпихаючи одна одну.

Тодi Сузанна так, як Макс, укладає руки в середину скриньки й серед гомону, галасу, вигукiв помалу витягає Сонячну Машину. Рiзнокольорова купа плям закриває вiд Макса i Машину, i Сузанну У храмi качається збентежений, одбитий високою пiвкруглою стелею клубок голосiв, з якого можна вхопити тiльки деякi кiнчики фраз. Рука Сузанни знову здiймається догори й нетерпляче крутить пальцями.

— Панове!. Панове!.. Я прошу уваги! Я не маю часу. Демонструвати Машину я не дозволю. В моєму домi цього н i — коли не буде. Отже, прошу всякi заходи з цього приводу залишити. Прошу, панове, сiсти. Машину ми поставимо на стiл, щоб усiм видно було. I негайно анкету.

Купа розрiджується, розливається на всi боки вiд Машини. Глист i якийсь куций панок iз фiалковим волоссям iз смiхом ставлять Машину на стiл. Фiалковий панок комiчно присiдає перед нею, робить по-магометанському знаки поштивостi й вiдходить набiк.

— Панове, а подивiться, чи на нiй є штемпель «Made in India»?!

— О, вони не такi наївнi, не турбуйтесь!

— Я протестую, при чому тут Iндiя? З якої речi патент на таку генiальну дурiсть вiддавати чужинцям? Це — непатрiотично.

Сузанна вiдходить од поважного добродiя, коректно-строгого наукового вигляду, i махає рукою.

— Панове! Тихо! Пан професор Лiбгольд такий ласкавий, що згодився перший сказати свою думку про цю Машину. Розумiється, перше слово повинно належати науцi.