Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир - Страница 67

— Гаууііі, — пролунало в нічній темряві.

Постать повільно підняла руки, а з ними й фрак, підігнула ноги і одірвалась од скелі. Як примара, піднялась у повітря. Фрак перетворився на крила, якими вона кілька разів махнула. Через мить її вже не стало видно.

— Повернемось? — заїкаючись запитав Мак-Гарді.

Грубер схопився перший і побіг униз зі скелі. Вже біля підніжжя гори він спіткнувся і з зойком упав на землю. Мимо нього, не зупиняючись, промчали Краус і Мак-Гарді.

— Допоможіть, я зламав ногу! — заволав услід їм Грубер. Однак його супутники навіть не озирнулись. Мак-Гарді забіг просто в трясовину. Краус за ним. Земля під ними розверзлась; вони одчайдушно махали руками і марно шукали опори, за яку можна було б ухопитись.

Мак-Гарді почав кликати на допомогу. А Грубер тим часом рачки доповз до трясовини.

— Собаки, вас слід було б лишити гинути, як ви хотіли це зробити зі мною! — Хапаючи ротом повітря, він з великим напруженням підвівся, стогнучи від болю, зламав з куща довгу гілку, присунувся ближче і простягнув її Мак-Гарді. Той судорожно схопився, підтягнувся до берега. Вирвав гілку у Грубера з рук і, тримаючись за кущ, підсунув її до Крауса. Як тільки той вирвався з трясовини, обидва знову кинулися навтьоки.

Грубер схопив камінь і шпурнув його їм навздогін, потім ще і ще…

Мак-Гарді скочив у джунглі, як людина, що зовсім втратила розум.

Десь у кроні дерев почувся глухий удар, і одразу ж по тому він відчув сильний біль у спині. Потім — знову удар. Повз його голову пролетів круглий предмет, — камінь, пошпурений Грубером.

— По нас стріляють! — закричав Мак-Гарді до Крауса, ховаючись за товстий стовбур. Зірвавши з плеча гвинтівку, він натиснув на спуск. Джунглями прокотилась голосна стрілянина.

— Захищайся, не стій як стовп! — кричав Мак-Гарді.

— Я загубив рушницю… Швидше тікаймо! Зупинилися тільки біля підземного лабіринта. Сіли на землю і довго не могли перевести духу.

— Що ж тепер? — запитав Мак-Гарді. — Це була твоя ідея!

— Не скигли. Ходімо краще до річки та виперемо одяг, бо ми скидаємось на опудала.

— А що з Грубером?

— Хай зглянеться на нього господь бог, — може, якось доповзе. Адже од зламаної ноги не вмирають…

Грубер справді незабаром приповз. На кожному плечі він тягнув по рушниці.

— Найкраще було б вас постріляти, боягузи! — хрипів він. — Ну, я ще з вами розрахуюсь… Що ж ми скажемо Молодіновій?

— Що, що! Що ти побачив літаючого квартянина, побіг за ним по схилу і зламав собі ногу. Що ж іще?

Світає.

Літаки й люди, які снують навколо них, ще тонуть в зеленкуватій півтемряві, а кам’яна стіна над Накритим столом вже освітлена сонцем. Оранжеве сяйво перетворює хаос уламків скель на золотий водоспад.

Крізь важку імлу над обрієм продирається друге сонце. Маленькі хмарки диму над вулканом виблискують, як осяйний фонтан.

В потоці світла прокидається і схил на протилежному березі річки. Однак що з ним сталося за ніч? Ще вчора своїм жовто-зеленим кольором він непомітно доповнював характер місцевості, а сьогодні буяє найбарвистішими кольорами, як палітра художника.

— От була б картина! — зітхнув Мадараш. — Шкода, що саме сьогодні ми так поспішаємо. Найдосконаліший фотоапарат не може схопити красу природи так живо й вірно, як це уміє зробити рука митця. Я хоч і не художник, але цей мотив мене захопив би! — посміхнувся він.

— Ще вистачить часу й на картини! — засміявся Навратіл. — Ну, дітки, програма у нас величезна, а час дорогий. До праці!

— “Стріла” — старт! — вигукнула Молодінова. Позаду ракетного літака вирвалося яскраве полум’я.

Над посадочною площадкою заклубочив пил. Через кілька секунд “Стріла” сліпуче заблищала в сонячному сяйві і пішла круто догори, в стратосферу.

— “Ластівка” — старт! — знову почувся голос Молодінової, цього разу вже в кабіні управління літака. Другий літак промчав аеродромом і піднявся з повітря.

Чан-су притиснув лоб до вікна і уважно спостерігав місцевість під “Ластівкою”. Гірські ущелини і джунглі поступилися місцем морю. Обидва сонця малювали на його поверхні мерехтливі строкаті смуги, які увесь час бігли за літаком.

Незабаром на обрії з’явився другий континент.

— Ракетний літак ніяк не може бути зручним засобом для вивчення! — порушив мовчанку академік Навратіл. — Ми мчимо так швидко, що про місцевість під нами я не можу дістати кращого уявлення, аніж з карти, яку зробили колеги на “Промені”.

— Повільніше летіти вже не можу, товаришу Навратіл, — виправдувався Фратєв. — “Ластівка” має надто малу поверхню площин і впаде на землю, як стигла слива.

— Я зовсім не дорікаю вам, друже, — посміхнувся Навратіл. — І навіть не раджу спускатися нижче. Єдине, що можна тепер зробити, — повернути назад по дузі і вилетіти точно до Надії. Кінокамери працюють добре? — звернувся він до Молодінової.

— Все гаразд. Однак вони багато нам не допоможуть. Погляньте… — показала вона на континент. — В улоговинах все ще повзе імла. Я зараз увімкну радіолокатор.

— Не боїтесь, що квартяни обстріляють наш літак? — запитав Чан-су, не відриваючи голови від вікна.

Молодінова махнула рукою:

— Для цього я повинна була б зватися Грубером. Взагалі цей Грубер мені останнім часом чомусь не подобається.

— Ви несправедливі до нього. Я не з числа боягузів, ви ж мене знаєте. Однак невідомо, як би я почував себе, коли б серед ночі зустрівся з літаючою людиною… — озвався Фратєв.

— Я не маю на увазі нічну пригоду, коли він звихнув ногу. Але його ставлення до незнайомих мешканців Кварти мені здається дивним. Не сподівалась, щоб ще й досі хтось мав такі войовничі наміри…

Фратєв замість відповіді стиснув сильніше важіль управління і потягнув його на себе. Літак почав швидко підніматись.

Молодінова, Чан-су і Навратіл подивились на пілота.

— Гори ще далеко. Та вони до того ж не досягають висоти нашого польоту! — здивувалась Молодінова.

— Тоді погляньте вниз. Хай я буду атомом для розщеплення, якщо ота зграя внизу, яка виринула з імли, не літаючі квартяни!

Молодінова і Навратіл швидко притулили до очей біноклі і напружено спостерігали рухомі темні цятки.

— Квартяни вислали патрулі, — міркував Навратіл. — Технікою, безумовно, вони володіють досконало. Дивіться, як геніально розв’язано питання про літак для однієї особи. Друже, поверніть праворуч і покружляйте над долиною, щоб ми могли їх краще розглядіти! — попросив він Фратєва і знову підніс до очей бінокль.

Крилаті створіння ще з хвилину політали над долиною, а потім, як за командою, розтанули в імлі.

Розділ IX

АСТРОГРАВІМЕТР ГОВОРИТЬ!

— Ура, “Стріла” вже наближається, — вигукнув інженер Балдік, наймолодший член екіпажу “Променя”.

Іншим разом його неприхована радість викликала б подив, бо інженер поводився завжди тихо й стримано, але сьогодні все було природно: четверо астронавтів на “Промені” з однаковим нетерпінням чекали на мить, коли нарешті після довгорічного польоту стануть на твердий грунт.

Допоміжний літак підплив до велетня і притиснувся до нього. Вчені в скафандрах швидко перейшли у материнський корабель і поспішили до кабіни управління. На порозі вони зустріли Цагена.

— Ой, як нам тут було тоскно! — сказав він, потискаючи їм руки. — Сідайте, друзі, та розповідайте. Що нового на Кварті? Як вам там подобається? А що квартяни?

Краус знизав плечима і засміявся:

— Не знаю. Ми вже дві години як звідти. Ну, що ж, ми з квартянами руки одне одному ще не подали.

— А як почуває себе Грубер? Уже отямився від переляку? — запитав Шайнер.

— Вроцлавський знову поставив його на ноги, — відповів Мак-Гарді. — Нога вже ніби загоїлась. А серденько теж заспокоїлось.

— Товариші, не продовжуйте собі даремно ув’язнення на “Промені”! — посміхнувся Мадараш. — Ніхто з нас не зможе вам описати Кварту так живо, як ви побачите її на власні очі. Краще навантажуйте необхідне спорядження та вирушайте в дорогу.