Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир - Страница 69

— Ти уявляєш собі все ідеально і дуже наївно. Знищать нас, безперечно, знищать, як зробили б це ми, коли б перемогли. Нам не лишається нічого іншого, як утекти, зникнути. На Кварті досить місця, щоб сховатись.

— А що ми зробимо втрьох на незнайомій планеті, повній небезпек? З одного боку нам загрожуватиме голодна смерть, з другого — перспектива бути розтерзаними чи розчавленими, — не забувай про дванадцятиногого ящера та про квартян! І найбільша небезпека — це те, що нас можуть виявити і спіймати. Чи ти гадаєш, що нас не будуть переслідувати?

— А ти вважаєш за краще власноручно накинути собі зашморг на шию? Тільки втеча дає нам надію на порятунок! Але ми не повинні піти з голими руками. Захопимо з собою “Стрілу” чи “Ластівку”, зброю і апарати. А з квартянами згодом можемо так потоваришувати, що вони стануть нашими спільниками. Потім порахуємось і з товаришочками. Можливо, що таким чином навіть швидше здійсниться наша давнішня мрія.

— Ну, гаразд, а як ти тепер сподіваєшся потрапити вниз? Нас змінять не скоро, а до того часу Мадараш може виявити повідомлення, адже він час од часу оглядає астрогравіметр. Зіпсувати прилад — не варто. Мадараш замінить його іншим.

— Я завжди казав, що тобі бракує кмітливості. Рішення дуже просте: запропонуємо керувати “Променем” з планети. Адже це не становить ніяких труднощів…

Мадараш з цією пропозицією не погодився.

— Автоматичні апарати можуть зіпсуватись, і ми лишимось без зв’язку з Землею. Цього допустити не можна. А потім, як ми дізнаємось, чи вдалось Заяцу розв’язати проблему гравітаційного поля?

У Мак-Гарді раптом щось обірвалось і похолонуло в грудях. Він швидко перевів розмову на іншу тему.

Другого дня Мак-Гарді заявив Мадарашеві, що через сильний головний біль не може виконувати своїх обов’язків і просить перевести його на планету. Негайно після цього ж у Крауса з’явились шлункові спазми.

Мадараш був наляканий:

— Може, ви внизу заразились якимось мікробом чи вірусом з повітря? Свозилова, мабуть, була неправа, коли запевняла, що вони не шкідливі для нашого організму… Я зараз попрошу, щоб по вас прилетіли…

Розділ X

ДОЛИНА ВОГНІВ

Період дощів надовго прив’язав учених до підземного житла, однак ніхто не сидів склавши руки. Група Навратіла наполегливо працювала над проектом нової атомної електростанції та ливарні, група Чан-су кінчала плани житлових будинків, а група Надії Молодінової будувала в підземеллі сучасну кухню. То, власне, була велика лабораторія, в якій за допомогою атомної енергії видозмінювались елементи, а з них потім виготовлялись штучні страви, — не пілюлі, як міг би хтось судити з назви, а бездоганні продукти, що своїм зовнішнім виглядом, смаком та споживністю були рівноцінні природним. Без такого забезпечення подорож до іншої сонячної системи взагалі не можна було б здійснити, бо запаси харчів забрали б більшу частину обсягу міжзоряного корабля.

Житлові будинки, атомну електростанцію і металургійний завод вирішили побудувати на Накритому столі. Плоскогір’я було добре захищене від вітрів і лежало так високо над річкою, що його не затопило б навіть у найбільшу повінь. Геологічні дослідження ствердили правильність рішення: під порівняно тонким шаром землі залягала тверда гранітна основа — найпридатніший грунт для великих будов.

Вчені працювали багато, але не забували и про розваги. Як колись на “Промені”, у “вітальні” в надрах гори щовечора лунали музика, жарти, сміх. З “хворими” Краусом та Мак-Гарді з “Променя” привезли рояль та інші інструменти, які в цілому склали непоганий оркестр. “Хворі” не відставали від інших: після ретельних досліджень Вроц-лавський виявив у них лише деяке розладнання нервової системи і приписав їм більше спати.

Тільки через два місяці дощ почав слабшати, а імлисті хмари розірвались. Над Накритим столом знову засміялись сонця, та ще й усі три зразу, немов бажаючи надолужити те, що втратили.

За час дощів Надія перетворилась на величезну ріку. Рівень брудної води майже сягав плоскогір’я.

— Дощі скінчились вчасно, — сказала з полегкістю Молодінова. — Ще б кілька днів — і мали б ми тут Венецію!

— Красненько дякую! — бурчав Фратєв. — На гондолі не люблю плавати. Погляньте, Надіє, що викомарює ваша Надія! — показав він на стовбури дерев, які ніс бурхливий потік.

— Що ж тут особливого? — озвалася Молодінова. — Під час усякої поводі… Ні, ні, постривайте, ви праві!.. Річка змінила напрям течії, вона тече тепер до моря, а не навпаки, як раніше… Дивно!..

— Хай я буду королем квартян, якщо ми таки не збагнемо, що має на думці оця загадкова сусідка! Чи не вивчити нам її ще до того, як вирушимо в Долину вогнів на бесіду з квартянами?

— Важко сказати, що для нас зараз важливіше! — задумливо сказала Молодінова. — І річка, і загадкові мешканці Кварти можуть однаково відчутно втрутитися в наше життя… А втім, є вихід: будемо досліджувати Надію та Долину вогнів одночасно.

— Немарно ми вас обрали начальником експедиції! Адже це — ідея! — вигукнув Фратєв. — Дивуюсь, як люди раніше могли думати, що жінка в рішучості та мудрості поступається перед мужчиною…

— Ви знову жартуєте?! — засміялася Молодінова. — Коли б я вас не знала, то подумала б, що ви глузуєте з мене.

— Зголошуюсь на дослідження Надії, — вступив до розмови Мак-Гарді. — Я себе почуваю добре: голова вже не болить, а прогулянка незнайомим краєм мені тільки на користь.

— Я теж зовсім здоровий, — приєднався до нього Краус. — Для дослідження можемо використати “Ластівку”. На поплавках вона сидить добре, а при небезпеці ми швидко піднімемось в повітря. Пілотом можу бути я, Мак-Гарді — другим пілотом, а спостерігачем — Грубер. Все одно Долина вогнів його не вабить. Гадаю, з нього цілком досить першої зустрічі з квартянином.

— Чи не хочете ви цим сказати, Краус, що я боягуз? — почервонів Грубер. — Ріка Надія ховає в собі, можливо, більше підступності, аніж усі квартяни, разом узяті. Тільки через це погоджуюсь вирушити на її дослідження і я.

— Як пояснити те, що квартянські рослини так швидко ростуть? — задумливо сказала Алена, витираючи пітний лоб носовою хусточкою. — Гадаю, що ця таємниця криється в особливості хлорофілу, який нам досі не вдається дослідити хімічно.

— До всіх атомів, навіть до розщеплених! — цей хлорофіл впливає мені на нерви! — гарячився Фратєв. — Якщо ми його якось не здихаємось, заростемо коли-небудь зовсім. Це просто нестерпно — після кожного дощу вирубуватися з джунглів! Погляньте, які в мене пухирі на долонях! А що, коли б у нас не було випромінювачів, які виконують дев’ять десятих роботи?

— Ми тепер лаємо рослини за швидкий ріст, але хто знає, може, ця їх дивна здатність принесе мам пізніше користь? — заспокоював його Навратіл. — Коли ми привеземо ці рослини на Землю, вони можуть стати основою нового виду землеробства.

Вчені були такі втомлені прорубуванням просіки в лісі, який раптом виріс перед входом у підземелля та на аеродромі, що поснули враз, тільки-но лягли. І спали так міцно, то вартовий ніяк не міг збудити їх перед світанком.

— Дали б хоч ще хвилинку поспати! — бурчав сонний Фратєв. — Мені саме снилось, що я був на Землі і гуляв вулицями Софії…

— Докажете ваш сон по дорозі, — сказав йому Навратіл. — Ми повинні поспішати, щоб удосв. та вирушити. Не боїтесь подорожі через горб?

— Я і страх?! Хто поєднає ці два терміни, тому співчуваю заздалегідь! — засміявся Фратєв. — Балон і ракети в порядку, що ж може зі мною трапитись?.. Як надворі?

— Поки що тиша. Штиль. Однак треба поспішати. Боюсь, що на світанку здійметься вітер.

Всі зібрались на аеродромі. Туди винесли и вантаж. Посідали в коло, і Молодінова ще раз повторила план обох експедицій.

— Не забувайте про радіозв’язок, — звернулась вона до Крауса. — І ми подаватимемо звістку не менш одного разу на годину.