Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир - Страница 82

— Це не повинно нас дивувати, — зітхнула Молодінова. — Апарати при всій своїй досконалості змушені вести спостереження з дуже великої відстані і тільки на одній півкуі. Нічого не вдієш, — звернулась вона до Северсо-на, — доведеться-таки вам з Аленою вирушити в дорогу, щоб встановити автоматичні метеостанції по всій планеті.

— План подорожі в мене вже готовий, можемо вилітати хоч зараз, — сказала Свозилова, розгортаючи на столі велику карту обох півкуль планети. — Оце й є маршрут польоту, — пройшлась вона пальцем по червоній лінії, яка складною кривою перетинала всі континенти. — Отак можна в найкоротший строк оглянути більшу частину Кварти.

— Добре продумано! — похвалив Навратіл. — Але не забувайте, що ми виготовили карту на “Промені”, вона дуже неточна. Місця посадок, які ви так старанно позначили червоними цяточками, вам, мабуть, доведеться часто міняти. Проте інакше й бути не може, коли людина вирушає в незнані краї. Зайвим буде, звісно, й нагадувати, що обережність ніколи не завадить.

— А коли будете давати назву незнайомим морям, гірським пасмам чи островам, не забудьте й про мене! — засміявся Фратєв. — Так, приміром, острів у Срібному океані мені надзвичайно сподобався б.

— Я б вашим іменем назвала оцю затоку в центрі Нової Європи. В неї такий самісінький, як і у вас, вічно неспокійний характер! — пожартувала Алена.

Вранці шістнадцятого травня Северсон у супроводі Алени Свозилової вирушив у подорож навколо незнаної планети. “Стріла” одразу ж покинула ріку Надію і закружляла над Протокою зустрічі, де експедиція вперше приземлилась на Кварті.

Небо на північному заході було затягнуте важкими хмарами. Ліниво повзли вони над обрієм, і в їхній темній навалі час од часу виблискувало багряне полум’я вулканічних вибухів.

— Два місяці тому тут з’явились перші кратери вулканів, а сьогодні над узбережжям уже височать могутні пасма гір! — Алена поклала бінокль і посміхнулась. — Якщо так швидко змінюється вся поверхня Кварти, свою карту ми можемо здати до музею.

Літак залишив протоку і опинився над великим півостровом сусіднього континенту, який на карті був позначений як Геозія — на честь рідної Землі.

Густі прибережні джунглі незабаром змінила мертва пустеля з білісіньким піском. З обох боків її обступала горбиста рівнина, яка поступово переходила в безмежний степ.

— Печальний край… Ще щастя, що його за мене спостерігають кінокамери, — стомлено сказала Алена і поринула у вивчення карти.

— Здається, на обрії з’явились ліси, — відірвав Северсон від думок свою супутницю. Вона піднесла до очей бінокль і кивнула:

— Твоя правда. Долиною тече якась річка, а за нею починаються джунглі… А постривай-но… Поверни трохи ліворуч, я щось помітила… — вигукнула вона здивовано.

“Стріла” нахилилась на лізе крило і попрямувала до великого коліна невідомої ріки.

— Це надзвичайно! Поглянь, будови! — Алена подала Северсонові бінокль.

— Сядемо на річку? — запитав він. — Ти розумієш, що це означає?! Ми виявили житла цивілізованих квартян. Я навіть побачив одного недалеко від чудних спіральних конструкцій…

Алена вихопила в нього бінокль:

— Двоє! Я бачу двох! — вигукнула вона радісно. — Піднімись вище, вони бояться нас і сховаються у пірамідах, чи що воно там у них.

— Може, сісти все-таки на річку? — повторив своє запитання Северсон. — Ти не боїшся, що нас обстріляють, як ворожий літак?

— Ти гадаєш? — злякано глянула на нього Алена. — Про це я досі не думала… Хвилинку, я пораджусь з Навратілом…

Навратіл сприйняв повідомлення про невідоме селище радісно. Але він був проти приземлення:

— Ви не знаєте ні квартян, ні глибини річки. Самі туди не спускайтесь. Вирушимо до них після вашого повернення. Може, виявите дорогою і великі сучасні міста.

“Стріла” знову піднялась у височінь і попрямувала на південь, до високого гірського пасма.

Алена дбайливо нанесла на карту перше селище квартян, потім витягла з кінокамери автоматично проявлені знімки і почала мрійно розглядати чудні будови з складними конструкціями.

— Знаєш, з чого я найбільше тішуся? — сказала вона за хвилину. — 3 того, що наші сусіди дуже схожі на нас, людей… Навіть під лупою вони на цих знімках дуже маленькі, але все одно можна добре розрізнити, що вони мають голову, дві ноги й дві руки, як і ми…

Алена й гадки не мала, що то були зовсім не квартяни, а Краус та Мак-Гарді.

Розділ XVI

У ТАЄМНИЧОМУ СЕЛИЩІ

Понад два тижні злочинці жили в літаку, який стояв на якорі в ущелині під каскадом застиглої лави. Аби згайнувати час, вигадували найрізноманітніші ігри, розважались стрільбою в ящерів та скигливих довгоногих птахів у сусідньому болоті. Вони безтурботно відкривали одну по одній банки з консервами, не обмежуючи себе аж ніяк.

Однак незабаром Краус помітив, що їхні запаси швидко вичерпуються.

— Визьміться за розум, молоді люди, та йдіть на розшуки місцевих джерел харчування! — сказав він рішуче. — Ми вже набайдикувались по самісіньку зав’язку. Спочатку поцікавимось плодами. З бананів суджу, що, безперечно, ми знайдемо ще якісь придатні для їжі сорти. Потім випробуємо м’ясо тутешніх птахів…

— Фе! — перебив його Мак-Гарді. — Такого страховища я б і в рот не взяв!

— …А краще помер би з голоду! — іронічно закінчив Краус. — Може, ще радітимеш, коли тобі лишиться хоч це.

Вирішили спочатку зазирнути глибше в гори.

На превелику радість, біля підніжжя першої ж височезної стрімкоспадної гори вони виявили маленьке озеро, облямоване буйною рослинністю, йдучи понад струмком, Що в’юнився через праліс, вони опинилися скоро в мальовничій долині, яка розступалась у неозору рівнину.

— Справжній рай! Нічого кращого ми не могли б навіть і бажати! — вихваляв місцевість Грубер. — І ящерів ніби немає!

Повертаючись з цієї екскурсії, вони назбирали повні сумки найдивовижніших плодів. Пророблений Мак-Гарді хімічний аналіз показав, що з усієї кількості видів принаймні п’ять можна вважати нешкідливими для людини. Вони містили в собі майже ті ж самі речовини, що і їстівні плоди Землі.

Аналіз аналізом, проте нікому не хотілось починати небезпечний експеримент.

— Хай спробує Краус, адже він має досвід з бананами! — єхидно запропонував Грубер.

— Я ж не ти! — зміряв його Краус зневажливим поглядом. — Але хтось повинен почати, бо інакше сидітимемо отак до вечора. Хай вирішить жеребок!

Кидали, кидали жеребок, аж поки посварились. Кожен твердив, що його обдурили.

— Боягузи! — презирливо махнув рукою Краус і обережно відкусив шматочок сизо-блакитної ягоди. — Солодка і дуже приємна! — кинув він спокійно і швидко проков-ткнув її всю.

Мак-Гарді з Грубером напружено чекали, що йому буде, але експеримент минув добре. Втікачі з апетитом поласували чудовими фруктами.

Ще того ж дня перемістили “Ластівку” до виявленого маленького озерця та припнули її тросами до стовбурів могутніх дерев, які своїми розлогими кронами чудово захищали літак від цікавих поглядів небажаних відвідувачів з повітря.

Другого дня було встановлено, що м’ясо красивих, схожих на фламінго птахів, яких на озері було повнісінько, теж можна їсти, його трохи неприємний запах Мак-Гарді заглушив сильними спеціями і запропонував своїм товаришам на обід пахучу печеню. Вперше по багатьох роках вони вп’ялись зубами в справжнє свіже м’ясо.

— Нам страшенно щастить! — радів Грубер. — Кращого місця ми не знайшли б, мабуть, і на Землі. Мені здається, що ми справді немов у раю, — смажені індики майже залітають нам у рот. А як чудесно ми тут сховані! З трьох боків нас закривають неприступні гори, а з четвертого — праліс. Квартян і своїх товаришочків можемо не боятись. Хоча б сто разів пролітали над головою — не помітять нас. Хай собі там морочаться з будівництвом, нам це не болить, — ми маємо зараз відпустку…