Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир - Страница 89

— Ці піраміди справді таємничі, — сказав Ватсон. — Але щодо великого параболічного дзеркала, то я, здається, зрозумів, у чому суть. Б’юсь об заклад, що цим пристроєм квартяни збирають сонячну енергію.

Тільки тепер Навратіл звернув увагу на те, що вхід до великої півкулі відкритий. На їхній заклик ніхто не озвався, і троє вчених обережно просунулись у отвір.

— Квартяни, мабуть, невисокі на зріст, бо не лазять же вони до свого будинку на колінах? — міркував уголос Ватсон.

— Чорти його знають, що це за істоти, — пошепки погодився Навратіл. — Чи звернули ви увагу на те, що жодна з їхніх будов не має вікон?

Ватсон замість відповіді зойкнув і відсахнувся. Всі ніби остовпіли.

— Що там таке? — запитав нарешті Навратіл.

— Перед нами лежить якась людина. Мабуть, мертва. Відчуваєте специфічний солодкуватий сморід?

— Це Грубер! — вигукнув Навратіл.

— Як він сюди потрапив? Хто його забив?.. На тілі немає жодної рани… — розгублено вимовив Ватсон, оглянувши труп.

— Його забито електричним струмом. Погляньте, як судорожно він скоцюрблений, — прошепотів Мадараш.

Всі троє злякано оглядали стіни коридора.

— Далі без апаратів — ні кроку! А Грубера треба поховати, — сказав Навратіл.

Труп винесли на подвір’я, оглянули ще раз. Грубер справді був забитий електричним струмом. Процес розкладу протікав дуже повільно, бо в коридорі зберігалась незмінна, досить низька температура.

Вчені постояли з хвилину мовчки над могилою нещасного безумця, а потім попрямували до вертольота.

— Надінемо скафандри. Вони захистять нас від найрізноманітніших видів випромінювання і від електричного струму. Водночас матимемо змогу постійно підтримувати радіозв’язок. Будову з конструкціями я досліджу сам, щоб не всі наражались на небезпеку, — сказав Навратіл. — А ви тим часом огляньте селище.

Вчені розійшлися в різні боки.

Северсон і Алена з навушниками на головах напружено чекали на перші повідомлення.

— Нам пощастило проникнути в одну з пірамід, — почувся нарешті голос Мадараша. — Будинок не без вікон, як ми спочатку гадали. В кількох місцях стіни пропускають ультрафіолетові та інфрачервоні промені. З цього можна зробити висновок, що квартяни бачать ці промені простим оком, — тобто що їхні зорові органи побудовані зовсім інакше, ніж наше око. Приміщення без меблів, і здається, що в ньому вже давно ніхто не живе…

— Говорить Навратіл… Надзвичайно! Будова з спіралями, власне кажучи, є дуже досконалою атомною електростанцією. Досі мені не вдалось з’ясувати, за яким принципом вона працює. Я встановив тільки, що в приміщення надходить вода і розкладається з допомогою сонячної енергії на водень і кисень. Обидва гази йдуть до атомного котла, розташованого посеред сферичного залу. Лишається загадкою, чому простір навколо реактора позбавлений сили тяжіння…

— Незрозуміло! — продовжував Навратіл за хвилину. — Атомний котел створено з антиречовини, з від’ємної речовини. Як це можливо?.. Антиречовина і речовина при зіткненні вибухають і перетворюються на випромінювання… Цілком імовірно, що вони тут ізольовані якимись невідомими променями або штучно створеним, речовинним полем… Але звідки тут взагалі взялась антиречовина?.. Високорозвинені квартяни володіють, мабуть, атомною енергією краще за нас, однак ми досі, крім цих будов, не помітили ніякої промисловості… Може, вона в них міститься під землею?.. Щойно я виявив струм високої напруги, що його надсилає котел в кількох напрямах до розташованих на стінах збирачів. Один з цих променів, мабуть, і забив Грубера, бо в просторі між котлом і стіною вільно плаває його кишеньковий ліхтарик. Але як він потрапив назад до коридора — не уявляю…

— Яку потужність має електростанція? — запитав Навратіла Северсон.

— Значно більшу, ніж може виміряти мій прилад, а він показує понад шістсот тисяч кіловат… Розумію, на що ви натякаєте. Ви праві. Ця електростанція може дати енергію не менш як трьом металургійним заводам.

— Я — Ватсон… В будові немає жодної живої істоти, зате повно прозорих моделей тварин і крилатих примітивних квартян. Почуваю себе тут, як у музеї… Всередині міститься великий рельєфний глобус Кварти. Зроблений він дуже старанно. Це селище на ньому позначено також… А біля моря Данте ще якась рельєфна позначка, схожа на лілію. Там, мабуть, розташоване ще одне селище. Більш нічого особливого на глобусі немає.

…Ватсон торкнувся великої кулі, що вільно плавала у просторі, щоб дізнатись, чи зрушить вона з місця, його рука занурилась у глобус з такою легкістю, наче той був створений з рідкої грязюки.

Вчений одсмикнув руку і почав уважно її оглядати. Рука була чиста, без найменших слідів незвичайної речовини. Поверхня глобуса в тому місці, куди занурилась рука, теж не мала на собі ніякого сліду пошкодження.

Ватсон повторив дослід. Цього разу він занурив усю руку, аж по плече, втратив при цьому рівновагу і всім своїм тілом пролетів через глобус, ні на що не наштовхнувшись.

— Я — Ватсон… Таємниця за таємницею! Глобус зроблено… з всепроникної речовини…

— Нісенітниця! — різко відказав Навратіл… Це суперечить основному, найголовнішому закону, який ми знаємо.

— В такому разі йдіть погляньте самі!

За хвилину біля чудного глобуса зібрались усі троє. Ватсон повторив свій дослід. Мадараш старанно досліджував кулю найрізноманітнішими приладами.

— Цікаво! — сказав він задумливо. — Жоден з апаратів не реагує на речовину кулі!..

— Дослідіть ще раз, чудес на світі не існує! — вимагав Навратіл.

— Все ясно! — раптом вигукнув Мадараш, показуючи на один з приладів. — Глобус виготовлено з нейтронів, виключно з нейтронів.

— Гм… — похитав головою Навратіл. — Справді, матерію робить непроникною речовинне поле атомів; коли б між ними не існувало сил взаємодії, ми пересувалися б у кожному твердому тілі, немов у лісі, в якому дерева стоять одне від одного не менш як за вісімдесят кілометрів… Це шкільна істина — всепроникна речовина може бути створена тільки з нейтронів, які не взаємодіють між собою… Але таємниця цим не розкрита… Незбагненного тут більш ніж досить. Як удалося квартянам утворити цю нейтронну речовину? Навіщо вони зробили з неї глобус?

— Можливо, вони дадуть на це відповідь самі, коли ми зустрінемося з ними, — сказав Ватсон. — А зараз краще ходімо звідси. Кожної хвилини квартяни можуть повернутись, і як вони зустрінуть нас — не знаю…

Але минала година за годиною, а ніхто не з’являвся. Вчені заходились досліджувати дивні конструкції та музей більш старанно.

Висновок був одностайний: селище залишено цими днями; квартяни перебувають зараз десь у іншому місці, — може, у селищі біля моря Данте. Атомна електростанція працює автоматично. Подача пального здійснюється з допомогою сонячної енергії. Її збирають великі параболоїди на пірамідах.

— Атомну електростанцію ми не можемо використати доти, доки не дістанемо на це згоду квартян, — сказав Навратіл. — Негайно, завтра ж, вирушимо до них, у селище біля моря Данте.