Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич - Страница 50

— Іди знов до циферблата, Олесю. І, як і раніше, підтримуй подачу водню краном додаткового резервуара. Ми йдемо під водою наосліп. Стеж за покажчиком.

Десь позаду ще кілька разів пролунали вибухи. Але вони були надто далекі і вже не лякали. «Люцифер», очевидно, віддалявся від небезпеки. А втім, переслідувачі також можуть пересунутися з своїми бомбами в цей бік озера. Зрештою, воно ж не таке велике, щоб можна було довго ховатися… Що думає Капітан? Ну, можна допливти до протилежного берега. А потім?

Мовчки; схилившись над картою, що лежала на пульті, — Олесь і не помітив, коли та карта опинилася на ньому, — Ернан Раміро керував «Люцифером». Час від часу, коли центральна машина давала помітні перебої, наче захлиналася, Капітан морщив лоба, немов відчував від того фізичний біль. Та ось він полегшено зітхнув і випростався.

— Гаразд, — мовив він. — Якщо все піде добре, то можна вважати, що небезпека минула. Справа тепер у запасах повітря. Це найголовніше, що загрожує нам. Поновити запаси його немає де… поки не вийдемо на поверхню. Але цього довго ще чекати.

"Значить, ми будемо під водою, поки вороги не стомляться і не перестануть чекати нас! — подумав Олесь. — Можливо, Капітан хоче навіть створити у них враження, що «Люцифер» загинув?.. Тоді вони дадуть нам спокій…"

Сивий Капітан тим часом присунув до себе мікрофон.

— Валенто! Валенто! — заговорив він. — Як чуєте мене?

— Нормально, Капітане, — пролунала з репродуктора відповідь.

— Нікого не поранило під час вибухів?

— Ні, Капітане, з людьми все гаразд.

— А з машиною? З механізмами?

— Точно встановити важко, Капітане. Думаю, що пошкоджене, якщо не відірване зовсім, праве заднє колесо. Бо в тому місці корпусу з’явилася досить велика теча. Алонсо зараз забиває її. Крім того, пробито резервуар з мастилом, яке через отвір вийшло назовні…

— Один резервуар чи обидва?

— Один, Капітане. Правий.

— А що з стисненим повітрям? Прилад показує зменшення тиску.

— Ще не перевіряв, Капітане. Зараз візьмуся. Можливо, теж пошкоджено балони, бо вони містяться з того ж боку.

— Негайно перевірте, Валенто. Треба знати, скільки ми маємо часу на підводне плавання.

— Єсть, Капітане!

Ернан Раміро знову нахилився над картою. Олесь зазирнув і собі через його плече.

То була якась своєрідна карта, нарисована від руки. Тонкі лінії створювали на ній неправильної форми концентричні кола. В одному місці кола обривалися, і звідти йшли дві паралельні звивисті лінії, які то наближалися одна до одної, то віддалялися. Власне, і картою цей своєрідний рисунок не можна було назвати.

Капітан зосереджено вивчав лінії рисунка, раз у раз поглядаючи на показання приладів. Раптом його руки міцніше стиснули штурвал. Здавалося, що Ернан Раміро весь напружився. Ось він повернув маленький вимикач біля пульта — і враз екран перед ним залило яскравим зеленуватим світлом. Якісь неясні контури позначилися на ньому; вони нагадували округлі скелі чи горби…

— Пішли тепер униз, — мовив Капітан крізь стиснуті зуби. Він уважно вглядався в екран. Олесь розгублено подивився на нього: куди вниз?..

— Можеш залишити прилад, Олесю, — наказав Ернан Раміро. — Зараз машина працюватиме рівніше, бо витрата водню зменшилася. Відпочинь, подивися на екран. Тут знайдеться дещо цікаве для тебе.

З неприхованим подивом юнак наближався до екрана. Він уже бачив, що між неясними контурами скель щось рухалося, — швидке і вертляве. Темні округлі тіні пропливали по екрану, одні повільно, інші, навпаки, наче кудись поспішали. Зненацька щось майнуло перед очима. Що це? В’юнке, сріблясте… Ну, ясно, можна ж було одразу зрозуміти!

— Риба! — викрикнув Олесь.

— Так, риба, трохи здивована нашою появою в їхньому царстві, — відповів Сивий Капітан. — Я ввімкнув прожектор, і тепер ми з тобою бачитимемо те, що відбувається навколо «Люцифера». Світло мені зараз потрібне, бо далі пливти наосліп не можна. Доведеться зробити кілька поворотів, а деякі з них ще й круті…

— То виходить, що це вже не озеро, а щось інше? — розкрив рота від здивування Олесь.

— Так, — відповів Сивий Капітан спокійно, ніби ні йому, ні "Люциферові" не загрожувала ніяка небезпека. — Ми вийшли з озера і пливемо зараз великим підземним каналом, яким природа з’єднала озеро Фонтіверос з морем!

2. ПОВІТРЯ! ПОВІТРЯ!

З того часу, як Ернан Раміро вимовив ці знаменні слова, минуло вже три години. А як багато за цей час змінилося!

Насамперед уже через кілька хвилин після розмови Капітана з Валенто знов спалахнула сигнальна лампочка, яка привертала увагу до телефону. І коли Ернан Раміро увімкнув репродуктор, з нього залунав стривожений голос Клаудо:

— Я перевірив балони з стисненим повітрям, Капітане…

— І з’ясували, що вони пошкоджені?

— Так, Капітане. Два балони з чотирьох вийшли з ладу, в них не залишилося повітря. Це той самий вибух глибинної бомби, що пошкодив і колесо, і резервуар з маслом.

Настала довга пауза. Лише після неї Капітан наказав уже без тіні вагання:

— Переведіть автомат подачі повітря на найповільніший режим. Будемо заощаджувати повітря, скільки зможемо; перед нами ще довгий шлях.

— Єсть, Капітане.

— І повідомте всіх, що становище вимагає уваги. Якнайменше рухів, Валенто! Оголошується голодний повітряний режим!

— Єсть, Капітане!

Олесь слухав цю розмову, і мимоволі йому ставало моторошно. Страшно було уявити собі, що «Люцифер» з усією командою не має зараз ніякої можливості вибратися назовні… Вони були не тільки під водою, а ще й під землею, під грубезними скелястими шарами грунту, які утворювали цей таємничий канал.

Тепер Ернан Раміро впевнено вів пошкоджений «Люцифер» за картою. Але Олесь розумів, якого самовладання вимагала від Капітана ця впевненість! Адже канал раз у раз робив повороти, і це вимагало надзвичайної майстерності, щоб великий і малоповороткий у воді «Люцифер» виконував усі потрібні маневри, проходячи подеколи впритул біля скелястих стін каналу…

"А автоматичне керування машиною? — подумав раптом Олесь. — Те саме керування, яке так чудово працювало тоді, під час поїздки звивистою дорогою в пустелі Хоравенте? Чому не застосувати його і тепер, адже це дуже полегшило б справу?.."

І відразу здогадався сам, не запитуючи Сивого Капітана, який з зосередженим, напруженим обличчям вдивлявся в екран і стежив за вузькими поворотами каналу.

Все пояснювалося тим самим пошкодженням, якого завдала "Люциферові" підступно поставлена поліцією міна. Машині весь час бракувало водню, його не вистачало для нормальної роботи всіх складних і численних механізмів. Насамперед не працював електромагнітний генератор, лишаючи «Люцифер» беззахисним перед кулями й снарядами. Далі, мабуть, не діяла і складна система автоматичного керування машиною, яка теж вимагала великої кількості енергії. Тому Капітан і змушений був вести «Люцифер» за допомогою штурвала, — іншого виходу не лишалося…

А коли було пройдено вузьку, найнебезпечнішу частину каналу з тими частими поворотами і «Люцифер» вийшов на відносно широкий шлях під водою, — Сивий Капітан коротко розповів юнакові про те, як було відкрито цей канал, своєрідний витвір невичерпної на вигадки природи.

У концентраційному фалангістському таборі ув’язнений № 467 517, який мав колись ім’я Ернана Раміро, познайомився з іншим ув’язненим, старим професором геології. Вся провина того професора перед урядом генерала Фернандеса полягала в тому, що його єдиний син брав участь у русі патріотів і був розстріляний. Фалангістам того було замало, й вони кинули до табору батька розстріляного патріота, незважаючи на його похилий вік. Старий професор уже не міг працювати на каменоломнях, він покірно конав на сирих дощатих нарах. І, мабуть, давно вже помер би, коли б інші ув’язнені не доглядали за ним.

Якось увечері професор, якому Ернан Раміро приніс його порцію злиденної табірної їжі, розповів про дивне явище, що спостерігалося в лісі Фонтіверос, — про зміни рівня води в лісовому озері. Про це явище знали, звісно, місцеві жителі, але вони давно звикли до нього і не звертали уваги на те, що зацікавило професора. А його найбільше вразило те, що загадкове озеро змінювало свій рівень періодично. Це означало, що зміни рівня не залежать від дощів або інших місцевих причин. Професор дослідив періодичність змін рівня і встановив, що вони збігаються з часом припливів і відпливів у морі. Виходило, що велике озеро Фонтіверос, розташоване принаймні за двісті кілометрів од моря, якось було зв’язане з морем. Але як саме?