Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич - Страница 53

Тут були розташовані склади і майстерні Сивого Капітана, тут зберігалися запаси рідкого водню-дейтерію й повітря, прісної води і продовольства. Тут Ернан Раміро, його команда і сам велетенський «Люцифер» мали змогу переховуватися стільки, скільки було потрібно.

Все це згодом розповів Олесеві Валенто Клаудо, коли Капітан наказав команді відпочивати після важкого переходу з озера Фонтіверос принаймні дві доби. Отже, часу на розмови вистачало. І під час тієї розмови юнак довідався ще про одну чудесну річ, що вразила його своєю неймовірністю. Було це так.

Якось Валенто Клаудо розповів Олесеві про великі запаси, зроблені Капітаном у печері-базі, про наявність у ній удосконалених машин, які дозволяли не лише ремонтувати «Люцифер», а й виробляти для нього запасні частини. Слухаючи розповідь, юнак здивувався: адже все це коштувало великих грошей, усе це треба було десь придбати! Де ж Капітан міг узяти кошти? Він же не багач якийсь, та й дорогоцінних скарбів у нього не було…

— Хіба ж не так, Валенто? — спитав він. Валенто Клаудо у відповідь значуще посміхнувся.

— Капітанові не потрібні звичайні скарби. Він має дещо більше, ніж будь-які скарби. І коли б він захотів, то міг би стати найбагатшою людиною в світі.

Олесь недовірливо подивився на нього: чи не жартує Валенто? Але в тоні Клаудо не було й натяку на жарт.

— Тобі це здається дивним, бо ти й досі ще не уявляєш собі, що то за людина Капітан! Я так тобі скажу: у нього в голові вмістилося все, що знає світ, а ще більше такого, чого світ не знає. Якщо Капітан чогось захоче, то так воно й буде. Якщо він вирішив досягти чогось, то його не зможе спинити ніщо! Бо в його руках не тільки найвища сила — знання, а ще й уміння використати ці знання. Тому я й кажу тобі: Капітан може все!

В словах Валенто Клаудо звучало щире й глибоке переконання. Олесь відчував це. Але щось у тій мові було таке, що викликало підсвідомий опір в душі юнака. Звичайно, Олесь і сам вважав Ернана Раміро за надзвичайну людину, рисами і властивосями якої він захоплювався. Великий талант винахідника, тверда воля і рішучість, завдяки яким Сивий Капітан сміливо йшов до накресленої мети і перемагав найбільші труднощі, сувора стриманість, під якою ховалася чуйна душа і м’яке, співчутливе серце, відрізняли від інших цю благородну горду людину, що зазнала в своєму житті так багато тяжкого і трагічного. І це не могло не викликати поваги і глибокої симпатії до Сивого Капітана. Все це так.

Але те, що говорив Валенто Клаудо, було уже чимось іншим. У ньому відчувалося якесь беззастережне схиляння перед Капітаном, покірне визнання в постаті Ернана Раміро дивної надлюдської сили, чи не всемогутності. І так ставляться до Сивого Капітана всі, хто його оточує на "Люцифері"; для них кожне його слово — незаперечний закон. І Капітан звик до такого ставлення, звик до сліпого підкорення людей його волі. А що говорив про це Фредо Вікторе?.. Ех, як усе це складно, як важко в усьому розібратися…

Мабуть, на обличчі Олеся досить красномовно позначилися сумніви й вагання, що охопили його. Бо Валенто Клаудо уважніше подивився на хлопця:

— Так от, я поясню, в чому тут річ. Капітан усе тобі розповідає, не робить ніяких секретів від тебе, то я думаю, що можу розповісти про це також. Ти знаєш, що Капітан уміє перетворювати одні речовини на інші?

— Аякже: адже в центральній установці «Люцифера» атоми водню сполучаються і перетворюються на гелій. Ще й величезна енергія при цьому виділяється, — ствердив упевнено Олесь. — І що з того? При чому тут багатство?

— Але ж Капітан уміє й далі сполучати речовини. Не тільки з водню робити гелій, а ще з того гелію добувати важчі й важчі елементи. Для цього потрібно дуже багато енергії, проте її в нього скільки завгодно. Що, й досі не розумієш? Ех, ти! Отак, перетворюючи одну речовину на іншу, Капітан може доходити й до створення золота!

— Що? Золота? — вихопилося у вкрай здивованого юнака. — Як стародавні алхіміки — робити штучне золото!

— Не знаю, чи так, як стародавні алхіміки, — широко посміхнувся Валенто, — можливо, вони й робили якесь штучне золото. А Капітан може створювати золото з інших речовин. І не штучне, а цілком справжнє. І, до речі, стільки, скільки йому треба. А ти кажеш кошти, скарби!.. Все це для Капітана дрібниці, які його мало цікавлять…

Так перед Олесем відкрилася ще одна таємниця, яка пояснювала дуже багато. Валенто Клаудо розповів йому далі, як Ернанові Раміро доводилося перемагати найрізноманітніші труднощі в період побудови «Люцифера». Спочатку, коли він щасливо врятувався з фалангістської катівні, з концтабору, і розшукав записи і креслення, сховані його дружиною Хуанітою, йому здавалося неможливим продовжувати роботу по створенню «Люцифера». Адже в Ернана Раміро не було ніяких коштів, крім невеличкої суми грошей, яку заховала разом з паперами завбачлива Хуаніта. Та й працювати він не мав де, бо ж позбавлений був можливості повернутися до наукової лабораторії, де його негайно схопили б поліцейські шпиги. Не міг він влаштувати десь і власної лабораторії, бо це також привернуло б увагу всюдисущих фалангістських агентів і так само закінчилося б провалом.

Тому Ернан Раміро вирішив покинути Іберію. Він потай перейшов кордон з одним лише чемоданом, у якому лежали дорогоцінні папери. Понад рік він прожив у невеличкому містечку в сусідній країні, будуючи першу діючу модель своєї машини для видобування термоядерної енергії. Місцеві жителі не звертали на нього уваги, бо ставилися до невідомого чужинця як до дивака, що вперто працює над чимсь схожим на вічний двигун. Ернан Раміро охоче підтримував такі думки про себе, так було безпечніше і спокійніше. А коли перша модель була збудована, Раміро використав її для дальшого сполучення атомів, створення дедалі важчих елементів. Він поставив собі за мету спочатку створити золото, яке дало б йому можливість розгорнути ширшу роботу, що потребувала, зрозуміло, великих коштів.

І він досяг своєї сміливої мети, цей невтомний і пристрасний дослідник, який умів переборювати труднощі і наполегливо йти по наміченому шляху! Після того, як його установка почала давати Ернанові Раміро золото в необмеженій, по суті, кількості, все пішло незрівнянно легше. Можна було вже будувати «Люцифер», замовляючи окремі його частини і вузли на різних підприємствах. Справа полягала тільки в тому, щоб власники підприємств не догадалися, для чого замовлені частини і яке призначення вузлів. Та власники підприємств, як і завжди це буває, були зацікавлені лише в самих замовленнях, що приносили їм прибутки: вони охоче взялися б за виготовлення навіть безглуздих деталей для якогось вічного двигуна, аби замовник акуратно сплачував їм гроші…

Частини і вузли майбутнього «Люцифера» прибували до Ернана Раміро з різних підприємств. А він сам уже, за допомогою кількох механіків, які теж не знали, що вони роблять і з якою метою, поступово складав дивну, чудернацьку, з їх погляду, машину. Лише згодом Ернан Раміро запросив до себе трьох своїх колишніх помічників-механіків, що свого часу працювали з ним у лабораторії. То були надійні люди, патріоти, які брали участь в опорі фалангістам. Серед них був і Валенто Клаудо…

З цими випробуваними, відданими йому людьми Ернан Раміро закінчив складання «Люцифера». І тоді він покинув чужоземну країну на своєму велетенському автомобілі так само таємно, як і прибув до неї. Ніхто, звичайно, не знав про повернення Ернана Раміро і в самій Іберії. Фалангістська влада вважала, що він давно загинув, як сповіщали поліцейські рапорти. А сам Раміро вирішив до певного часу не відкривати таємниці, взявши собі ім’я Сивого Капітана.

Ернан Раміро привів «Люцифер» до великої печери на березі моря, тієї самої, де зараз вони розмовляють. І сюди ж поступово були привезені всі потрібні запаси. Минув деякий час, і внаслідок наполегливої, самовідданої праці самого Капітана та його помічників ця печера перетворилася на потайну базу, до якої можна було потрапити тільки під водою. І ніхто, а тим більше фалангістський уряд з його поліцією і жандармерією, не міг навіть припускати, що таємничий «Люцифер» має схованку під цими скелястими берегами, та ще й таку, з якої можна вийти і в море, і до лісового озера в Фонтіверосі.