Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич - Страница 80

Розділ двадцять перший

1. МИ ЛЕТИМО, МАРТО!

Все, що відбувалося цієї бурхливої, сповненої неймовірних подій ночі, як і наступного світанку, важко було звести докупи, уявити собі як щось реальне. Наче тривав якийсь довгий складний сон, у якому напливали химерні видіння, несподівані й вражаючі. Кожне з них було незаперечним фактом, бодай той факт і викликав граничний подив, приголомшував. Але разом усього цього було надто багато, — немов час украй ущільнився, і через те одна ніч вмістила в собі стільки подій, що свідомість відмовлялася сприйняти їх як реальність

Олесь, правду кажучи, і не намагався тоді розмислювати над тим, що діялося навколо нього і з ним самим. Не тільки тому, що на не в нього не лишалося часу, а й тому, що кожного разу та чи інша подія наче втягувала його в себе, робила безпосереднім учасником, вражала, пригнічувала або навпаки, захоплювала

Схвильована розповідь Марти про нічну зустріч Сивого Капітана і Фредо Вікторе, яка остаточно з’ясувала погордливу й самонадіяну позицію Ернана Раміро, що відмовився від будь-якої спілки з патріотами-республіканцями і вирішив діяти самостійно; рішуче й жорстоко…

Наказ Капітана про усунення Олеся й Марти з «Люцифера», хоч нібито й тимчасово… це говорило про те, що Ернан Раміро добре усвідомлював собі ту небезпеку, на яку він наражав і себе, і своїх помічників, виходячи на одчайдушний бій з фалангістами. Він не хотів рискувати життям юнака і дівчини, непричетних до його задумів і дій, це так. Але це ж саме свідчило й про те, що Раміро був внутрішньо не такий впевнений у своїй нездоланності, як показував у своїх промовах…

Гнітюча подорож з Валенто Клаудо до самотньої ферми Кристобаля Гомеца, де вони з Мартою мусили лишитися, і несподівана, вражаюча зміна у відношенні цього чоловіка до свого давнього друга Валенто… Як вплинуло це на Валенто Клаудо, що, напевно, з тяжким внутрішнім болем відчув, як починають відвертатися від нього ті, кого він любив і поважав, з ким був зв’язаний дружбою ціле життя!

Жахлива об’ява поліції про страту Педро Дорільї, яку Валенто читав уголос при місячному світлі, про страту, що мала відбутися наступного ранку, ридання Марти… і раптове рішення Валенто Клаудо негайно повертатися, бігти до «Люцифера», щоб розповісти про це Капітанові, його впевненість у тому, що ще можна встигнути врятувати Педро Дорілью, хоч це й звучало неправдоподібно, просто неймовірно.

Повернення на «Люцифер», коротка доповідь Валенто Клаудо похмурому Капітанові, яку він робив, задихаючись після нестримного, відчайдушного бігу кам’янистими стежками, ледве освітленими останнім промінням призахідного місяця… Суворий і рішучим вираз обличчя Капітана, коли він мовчки слухав Валенто Клаудо, не зводячи з нього пильного погляду примружених сірих очей, і коротка, владна команда Ернана Раміро, його рішення, якого так напружено чекала Марта, чекала з гарячими сльозами на очах…

А тоді… Тоді сталося неймовірне!

"Люцифер" вирушив, але зовсім не так, як звичайно, м’яко і майже непомітно. Ні, цього разу підлога затремтіла значно дужче, весь корпус машини наче напружився в зусиллі. «Люцифер» гойднувся. Олесь відчув, немов його тіло враз стало важчим. Ще гойдання, і дивне враження, як то буває в ліфті, який стрімко починає підійматися вгору, дедалі прискорюючи швидкість.

Відчутна вібрація підлоги тривала. Проте дрібно й напружено тремтіла не лише підлога, а й весь величезний корпус «Люцифера», ніби він із зусиллям долав якийсь опір. Такого Олесь ще ніколи не відчував навіть і тоді, коли «Люцифер», збираючи всі рештки своєї механічної сили, плив підземним каналом. Може, то Капітан вирішив одразу набрати якнайбільшу швидкість, адже в нього дуже мало часу, і тому включив механізми на повну потужність?

Олесь підійшов до ілюмінатора, зазирнув у нього і скрикнув від здивування, схопившись руками за його краї.

— Що з тобою, Алексо? — злякалася Марта, яка, мабуть, не помічала нічого з тих явищ, які привернули увагу Олеся. Адже нею володіла зараз одна думка, одна турбота: про долю її батька, над яким нависла страшна загроза смерті. Вона сподівалася ще, вона гаряче хотіла вірити, що Капітан здійснить свою обіцянку, врятує батька, але як, яким чином він зможе зробити це? Залишалося так мало часу… Як дістатися до нього, як зламати опір охорони, хоч би Капітан і дуже хотів зробити це?..

— Що сталося, Алексо? — повторила вона занепокоєно. — Щось не так, якась затримка? — Цього дівчина боялася більше за все.

— Іди сюди. Поглянь сама! — коротко відізвався Олесь, не обертаючись. Він не міг відірватися од видовища, яке відкривалося перед його очима в ілюмінаторі.

Марта недовірливо наблизилася, глянула — і так само скрикнула, вражена.

У світанковій імлі далеко-далеко під ними пливли поля, горби, гаї. Де-не-де блимали поодинокі жовтаві вогники: то, мабуть, на фермах прокидалися селяни для нового трудового дня. Світлою змійкою звивалася примхлива річка. Як округлі блюдця, повні сріблястого молока, виблискували ставки. Вони повільно пропливли внизу й зникли позаду. Звідкись збоку виникла тонесенька, мов акуратно викреслена на рельєфній карті лінія залізниці. Вона раптом розгалузилася на багато інших лінієчок, серед яких яскраво горіли вогники: очевидно, то була станція. А за нею темною плямою вгадувався великий ліс, що скидався на пухнастий килим, який турботливо вкривав тиху, сплячу землю.

Зі сходу небо помітно світлішало, на його фоні вже вирізьблювалися легкі хмаринки, а позаду, на заході, догоряли останні зірки, особливо яскраві тепер, коли переможний світанок уже готувався змести їх з небосхилу.

— Ми летимо! — захоплено сплеснула руками Марта.

— Летимо! — відгукнувся в тон їй Олесь.

Так ось що мав на увазі Валенто Клаудо, коли говорив їм ще біля ферми Кристобаля Гомеца, що «Люцифер» може встигнути на допомогу Педро Дорільї, що є ще час і вони не знають, на що здатний могутній "Люцифер"!

Капітан поспішав. Він зважив, мабуть, що звичайним шляхом «Люцифер» не зможе подолати велику відстань до Сан-Сальвадора за той обмежений час, який ще лишався до наміченої страти. Та й по дорозі могли трапитися якісь затримки, адже всюди можна було чекати на підступні засади ворогів. І тому він обрав інший, швидкий і несподіваний для тих ворогів шлях, — повітряний. Капітан одразу підняв «Люцифер» у повітря: тим і пояснювалася напружена дія механізмів.

"Підняв у повітря"… Це легко сказати, але як же трудно усвідомити той несподіваний факт, що «Люцифер» здатний не тільки їхати по землі й проминати над нею, не торкаючись її колесами, не тільки плавати по воді й під водою, а ще й вільно літати в повітрі! Літати без крил… Тут Олесь раптом спинився і, наскільки було можливо, зазирнув в ілюмінатор ліворуч і праворуч: а може, у «Люцифера» й крила з’явилися?.. Ні, крил таки не було. Як же «Люцифер», хоч і сповнений технічних таємниць, може літати?

Олесь на мить замислився і майже відразу знайшов відповідь на це питання. Він згадав, що Ернан Раміро свого часу розповідав йому про антигравітони, як за допомогою генератора антигравітонів «Люцифер» може перемагати земне тяжіння й линути над землею. Дуже просто: якщо «Люцифер» може відриватися за допомогою антигравітонів від землі бодай на метр, — а це Олесь бачив на власні очі! — то чому, посиливши дію генератора, він не міг би злітати й вище? Чому він не міг би просто летіти в повітрі, високо над землею, адже це по суті одне й те ж?

"Дуже просто"… Згадавши про ці легковажні слова, які ледве не вихопилися у нього вголос, Олесь відчув ніяковість. Та де ж там «просто»? Навпаки, надзвичайно складно, так складно, що ніхто, крім Ернана Раміро, досі й гадки не мав про таке! А він, Сивий Капітан, не тільки відкрив це, але й здійснив, втілив у своєму справді чудесному "Люцифері".

Повернувшись до Марти, Олесь мовив:

— Ну, тепер ти сама бачиш, що Валенто Клаудо мав рацію: ми встигнемо. І Капітан таки виконає свою обіцянку! Ти бачиш, Марто, він справді все може. Хіба не так? Він допоможе твоєму батькові, він врятує його, я певен цього!