Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань - Влад Марія Миколаївна - Страница 27

27

Охочих до того досить. Кожен хотів би перед вести (як і серед народних депутатів), бути вибірцею (вибраним у церкві другого дня свят), бо це велика честь. Вибори, поділ на табори, стягає до церкви на Збора велике число людей, яким цікаво, котрий колядницький табір зайде у їх кут села. Кожен табір веде вибірця. На вибірцю обирається церковний брат або якийсь упливовий і поважний ґазда із колядницької округи. Вибірця вибирає березу, скрипичника трембіташа і колядників. Він годить березу і музикантів. Відповідає за то, як запорядно ходять колядники та як зачесно справуються; він уважає, аби не було розпусти у колядниках. Вибірці дають із церкви скарбоньку — він відповідає за колядницькі гроші свого табору. Вибірця ходить з колядниками цілий час. Він пильнує за порядком, носить скарбоньку з грішми. Відтак разом із березою рахують коляду (гроші) і віддають у церкву. Як вибірця чесний, розумний, добре справується, то може все життя вести колядники.

Але найважливішою особою межи усіма є береза. Він мусить знати усі колєди і плєси напам’ять. Мусить уміти файно колядувати та й вести колєду. Він за неї відповідає. Має також тямувати, яку колєду у котрій хаті треба колядувати, аби то ся вдавало усім людям. Тай має на гадці, як у котрій хаті можна задовго бути, як зайти з ґаздами, забавити гостей, аби і ґазди і гості лишилися контетні (вдоволені). Навіть таке треба знати — як кому заколядувати під вікнами та як заплєсати оперед хати. А ще — подякувати ґазді та газ-дині. Важливо і відійти з колядниками від ґазди так, аби тим нікого не вразити і колядників не знеславити. На березі вся відповідальність. Він більше-менше уже знає, хто яку завелику коляду дасть, та й відповідно колядує. Де надіється “гойної колєди”, там він довго і файних коляд колєдує. А де знає, що дадуть коляду не таку велику (йдеться про плату), то там і він менше сил докладає: квапиться, перетинає коляди. Дехто сердиться: “Ці так колядували, якби ціпом махали. Як-небудь”. Колядники на то про себе відказують: “Яка плата, така й робота”, та й ідуть далі колядувати і набуватися там, де їх ліпше, сердешніше приймають. А буває, що ґазди скупі, не пускають їх, аби не платити, вдають, що їх нема дома.

Ци дома, дома наш пан господар?Ой дай Боже!Ой ми то знаєм, що ґазда дома.Сидит він собі по конец стола.Ой сидит, сидит, книжку читає,Книжку читає, пісню співає.Прийшли до него від Бога гості,Від Бога гості та й колєднички;Прийшли ‘го знати, єго витати,Єго витати, пісню співати,Пісню співати, колєдувати.Надворі мороз, співати не мож,Ой ґаздо ладний, просимо встатиІ нас до хати зараз впускати!

Де ґазда живе у злагоді з ґаздинею, дітьми, у гаразді, йому колядується найліпшої:

Ид цему двору, ид веселому —Гей дай Боже! —Прийшли гостеве у рік до тебе,Ци дома, дома наш пан господар?Ой бо ми знаєм, що він є дома.В нашого пана побита брама,Брама побита, срібні ворота,Срібні ворота, біле задвір’є,Біле задвір’є, білі овечки,Білі овечки та й коровочки,Та й коровочки, сірі волики.Ой-бо ми знаєм, що ґазда дома,Він сидит собі по конец стола,По конец стола єворового!Ой тоти столи красно покриті,Красно покриті — єлчі скатерті,На тих скатертях круті колачі,Круті колачі, пиво варене,Пиво варене, вино зелене.Вставай, газдочку, отворєй двері,Уставай з лавки, розмикай замки,Пускай до хати, ни дай стояти,Надворі мороз, стояти не мож.

Видно, були колись достатки. Та й колядників десь ходило побагато. Невже по стільки, як у коляді?

У лісі, в лісі та й на дубові —Ой дай Боже! —Блудило блудців сімсот молодців,Приблудили вни до цеї хати,Ци спиш, ци чуєш? Пускай до хати,Пускай до хати пісню співати.Ой устань, устань, засвіти свічки,При світлі свічі; розмикай замки,Розмикай замки, застеляй лавки,Застеляй лавки, вбериси в шати,Вбериси в шати пусти до хати!Застели-стели тисові столи,Наклади на ні увсеї дари,А сам виходи та нас запроси,Запроси в хату, будем співатиЙ старі дідове все споминати.

У нас і тепер її колядують цієї розтіцької коляди. І оцеї також:

Ой сидит собі наш пан господар —Ой дай Боже! —По конец стола єворового.Ой на тім столі чисті скатерти,На тих скатертях круті колачі.Де вни кручені? В тура на розі.Де вни печені? У печі Божій.Ой на тім ґазді шовкові шати,На нім сорочка, єк бів, біленька,Єк бів, біленька, єк лист, тоненька,На нім чобітки саф’яновії,На нім шєпочка соболевая.

Коляда давня. А яке вбрання! Чи не із княжої доби оті шати, саф’ян (його, правда, здавен вірмени виробляли у Кутах), тури, соболі? Шати — одежа явно княжого статку. От вам і гуцули в диравих постолах та пірваних гачах на вучкурі...

Де найбільше див, так це навіть не в чародійництві, а в гуцульських колядах. Чого там тільки нема! Аж волос дибом стає, мороз по шкірі пробігає як вслухаєшся. Все життя, бозна від яких віків-правіків, — у них. Ви ще їх почуєте. Але мусимо подивитися, що там далі діють колядники... Ага, їх запросили до хати. За строгим звичаєм береза заходить перший. Так само і за стіл сідає. Доки не встане із-за стола, доти не можна і колядникам вставати. Він просить ґазду: “Ци можна плєсакам наплєсати у хаті із дзвінками коло гостей та й коло домашних?” І дозволяє плясати “на колопні”. Хоч скрипичника, трембіташа і решту вибирає вибірця, але мусить узгодити з березою. Береза носить церковний хрест та й дзвінок у руках. І ключ від скарбоньки.

Як добрий скрипичник, то коляда йде легко. У людей є охіть до усього: до колядування, співанок, до плясу. А як трапиться пустий, то колядники втомлюються, швидко хрипнуть, що наприкінці лишень шепчуть, а не голосно співають. Аби який був добрий береза, з пустим музикою не годен колядувати.

Голос трембіти — найчутніший у горах. У кожнім таборі мусить бути трембіта. Вона дає знати людям, де обертаються колядники. Уночі корнєє (будить) ґазд, аби вставали та пускали до хати. Трембіта грає до плєсу надворі, до підвіконної коляди, до умерської коляди, до круглєка (танцю з приспівками). Трембіташ подає голос у часі приходу до ґазди і при відході. І сусід знає, що вже йдуть до нього. Давно у горах файно уміли трембітати. Тепер трембіта перейшла на сцену, та по горах рідше її чути.