Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань - Влад Марія Миколаївна - Страница 35

35

До Івана невільно купатися. На Йвана всі говшкають у ріку. Повна ріка людей. Дівки — як русалки з розпущеним чорним, русявим волоссям. Молодиці декотрі не самі собою. Парубки, чоловіки і змагаються наввипередки, лоскочуть дівок, а ті верещать та мало не топляться у бистрих габах. І всі голі, як ми, дітвора, поміж них... Усе це картини дитинства такі невинні і прекрасні, як найпишніші шедеври мистецтва! Сорому у цей, день не знали, бо про це не мали гадки. Прийшов Купайло — всі купаються.

Ой на Петра вода тепла,До Йвана студена...

Ще по Івані посвячують усі поля.

Але до Петра ще маємо час, а далі по Петрі ідуть громові свята. І мама каже:

— От запиши: Іллі, Палія, Маковія, Гавриїла — громові свята. Кінець липня — серпень. Вересень у горах уже з приморозками.

Особливо Ілля-Алей найстарший від грому, граду. Вся небесна артилерія у його руках.

Це свято 2. VIII. Кажуть ще: як на Іллі запряде кукурудза, то буде врожай.

А вже Палій (Пантелеймон) від блискавки. Ілля може громом побити маржину за кару, а Палій спалить сіна, копиці; це свято ще називають: копіца.

На Маковея святять мак. Але, починаючи з Іллі, то уже-восьмий місяць — копень.

Але аби не забути розказати про гірські лікувальні ростини, які так ревно збирають на Івана. Хоч би про той утаємничений матріган, що світами називається беладонною. У теперішніх довідниках лікарських трав про него сказано коротко: “Беладонна — дурман сонний, зілля сонне, зілля погане, матриган (підкреслення моє. — М. В.), німечник, німиця, німиця чорна, одур сонна, отровниця, отруйниця, рай-дерево, сонник, царичка, ягода вовча, ягодка бішена...” Я лиш собі міркую: може, тому мама мені й не показала, де воно у нас росте, що то заказано, як рай-дерево; а може, боїться, бо воно дуже отруйне. Але ж і “царичкою” називають — видно визнаний лік!

Далі у довіднику читаємо, що з коренів і листя витягують атропін. Рослина болезаспокійлива, проти-спазматична, вживають при бронхіальній астмі, кишечних захворюваннях, навіть при отруєнні морфієм. Сама ростина отруйна: заготовляючи її, не торкатися очей, носа, уст; мити руки опісля.

Це по книжці. А що по людських розповідях?

Вживають настоянку матригану проти дифтерії, коли від високої температури людина марить — від дурнєчки по-гуцульськи. Його можна рвати лише на Івана, мечучи довкола себе дрібні гроші, якби відкупного. Під час копання гуцули танцюють довкола матригану, обіймають, цілують його, примовляють всіляко. Викопаний корінь мочать у воді, тою водою умиваються на любощі, її дають у горілці тому, кого хочуть зчарувати. А як хочуть збавити чоловіка, дають йому цілу порцію випити.

Юра Соломійчук із Жаб’я лишив цікаві записи про матриган:

“Єк з кого хочут добре си насмієти, лиш дадут такому у горівці матригану. Але що робили, єк го копали, то вздрите на тім чоловікови. А роблять усяке: сорочку, гачі скидают, копаючи, витріщуютци, співают, плачют, плещутци... Все то саме буде той дієти, що вип’є. Одного разу я сам переконався на тім матригані. Один керманич дістав великий переполох. Старі люди говорє: дати би єму матригану, то би помогло, але аби не пошкодити, треба копати тихонько. Моя жінка пішла копати. Взяла свою товаришку, шо потребувала ліку для себе. Іду і я за ними, хочу видіти, єк мут копати. Та жінка, що для себе копає, робит це тихо, ні слова, нічьо, лиш собі загнулася та копає. А моя показує фіглі: плеще у долоні, співає, скаче — чисто дуріє. Принесли і окроме бабі, а окроме Павлюкови намочили того кореня. Рано баба п’є, бабі нічьо, лиш спит цілу добу. А тот керманич єк напив си, то було на шо си дивити! Огрібає землю, припічок, співає, плеще в долоні; усі ті фіглі повторив, що моя жінка показувала, єк брала матригану. Ми смієли си спершу, але мали гріх, бо так прийшло, шо він уже гине. Убрали-сми єго до смерти, добу так пролежів, а витак стало єму легко. І єк попустило, то дотепер чоловік дужий-здоровий жиє”.

Про чародійну силу матригану почуєте в Карпатах багато розповідей. Усі сходяться - подібні на цю, Соломійчукову.

Це про матриган. А інші трави? Берім коситень. У його виварі дівчата миють волосся, аби мати довгі коси.

Про оделен уже говорили, що це лік проти злої хвороби (епілепсії), проти смутку, скуси і від лісної, як від неї находить сум на чоловіка. Біж-дерево святять і мочать у горілці від болю зубів. Цікаве повір’я про дівенну: у її вивар] купають тяжко хворого; як має умерти, то умре зараз по купелі, а як має подужати, то відразу стає легше. Настойкою арніки мастять рани. Кривим зіллям (настойкою) знімають корчі, жіночі кровотечі, болі шлунка. Настойку омели п’ють проти жовтінниці. Підойму — проти дифтерії. Невістульки вживають за трійло на рибу. Вивар любистку дають тому, кого хочуть прилюбити собі.

А от що розказують про зрад-зілля (Agrimonia eupatoria). Покохаласи дівка із злим духом, котрий пока-завси її чоловіком. Вона не знала, шо се біда. Одного разу договорювалиси межи собов, єк він має її найти у тім місци, де вони сходилиси. Дівка каже: — Я буду косицев. Одна з-межи трьох. Пізнаєш мене — озьмеш. — Біда прийшла та й зирвала середну цвітку, забрала ту дівку. З того на зрад-зіллю середна косиця не цвіте.

Або про иву: “Се дерево прокляте, бо зголосилоси кілками из себе проколоти руки і ноги Ісусови”. А кедрового зілля боїться злий дух.

Гуцули часто вдаються до лікування чисто своїми методами. Як до чарів, примівок, так і до ліку вживають полу. Жіночої теплої поли дають при астмі та ще багатьох хворобах. Що ж говорять про саму полу (menstruatio)? Нібито у чоловіка була зразу также пола, як у жінки; Та як зачав чоловік робити по церквах, будинках, мав з того неприємність. Мати Божа випросила у Бога: “Най маю полу, а чоловік ні. Від того часу нема у чоловіка поли і він уже носить коротку сорочку, а жінка мусить носити довгу”.

Ще кумедніша розповідь: “Зразу суромота була під пахвов; там лишився порослий слід від неї. Та де люди йшли — ци то в церков, ци на храм, там зчіпалиси. Бог тому переклав суромоту у таке місце, аби її сховати, аби не мож було між усіма зчіпатиси. Люди зачєли встидатиси, скриватиси, заховуватиси. Від того і походить — заховувати, виховувати дітей, аби себе ґречно вели в життю...

Ми зайшли далеко...

Ще про свято Петра. Через тиждень по Івані, 12. VII, Петра, туго зв’язане обрядами і віруваннями з днем Івана Купала.

На Івана зіллє брала,На Петра си мила.А по Петрі в дві неділіВесілє робила.

То богацьке свято, бо дні великі, має коли робітник і слуга у богача наробитися. Бідні люблять великі ночі, а малі дні, бо тоді більше відпочинку, менше робиться. Богачі це не люблять.

“Не завше у середу Петра”.

“Женивси бідний на Петра — ніч була мала”.

“Єму пішло из Петрового дня” (важко).

“Днини є лиш до Петра, а по Петріх днини — жменя: зазорєло — і вже вечір”.

Ґаздівські ради вчать: найліпше брати бриндзу з полонини до Петра. Барани, бики перед Іллі треба відлучєти вид овец и коров. Котрі барани на заріз ци на продаж, то треба зачінати їх годувати до лою — давати добру, свіжу пашу.

До Петра пророб’єти траву лише на отаву, а по Петріх треба си брати до кішні трави. Скошене сіно у цвіту є доброу поживоу для маржини.

До Іллі треба ділити бджоли, по Іллях це уже недобре робити — пізно.

При сінокосах уважєти, аби сире сіно не метати у сіна (стоги). Буде сухе — зелене сіно для маржини, а не шкідливе сире, изпліснявіле, стухле.

Через свої кооперативи (о! уже були кооперативи) продавати афини і самим учітиси вироб’єти з них добрі напитки. Використовувати урожу малин на продаж, це дає добрий дохід.