Пафос - Ешкилев Владимир - Страница 43

43

… Ти дуже терпляча дівчинка, мала приколістка Фіонка. Дуже. Хто б міг сподіватись, що ти така терпляча до такого гнилого баклана, як я… Коли ми закінчимо нарешті (бо все на цьому світі нарешті закінчується) мудохкатися з цим твоїм фашистівським майндпойнтментом, я поведу тебе до найкращих станиславівських каварень. Спочатку ми завітаємо до «Мосяжного вітрильника» по вулиці Вільде, і ти питатимеш мене, що таке «мосяжний», а я розповім тобі про шляхетну фурнітурну латунь, про стару жовту мідь, якими прикрашали старовинні карети спадкові станиславівські ґранд-крафтмани Мейзман і Салтисян. А потім, либонь після пляшки «Прикарпатського бальзаму», перемішаної з пляшкою паленої «банкетної» і пакетом не менш паленого грейпфрутового соку, ми з тобою підемо на вулицю Марії Склодовської до «Мусянджового коляборанти», вип'ємо у тій пурєдній ресторації подвійної кави і подивимося нещадно покоцане затятою галицькою міллю, споряджене балалайкою і одягнене у касаваротку опудало північного ведмедя, котре подарував міському голові розчулений троїстими музиками, сувенірними пасками і красунями модельного агентства «Тайстра» мер Верхнього Тагілу. Ми довго будемо пити каву, а може навіть легенький закарпатський коньяк, слухати маразматичні, нафталінові, старосвітські романси у виконанні підтоптаної інтерактивної співачки Зіни Чумової, знайомитись з легендарними, бородатими і медитативними до вошей у волоссі, до лилуватого кольору очей зависайлами богемних загумінків, говорити про революційний рух у під'їздах, про помилки київських анархо-синдикалістів, про Лівий та Гіперлівий ренесанс, про безпринципну потвору Кон-Бендіта, про зраду червоних братів з угрупування ХАЗ, про тренди геополітики і серед того говоріння повторювати сто і тисячу разів, що все фіґня, окрім хрестоматійних бджіл, і хрестоматійні бджоли (якщо розібратись на рівні базису і продукуючих сил наявного у цьому зрізі реальності індустріально-аграрного суспільства) також виявляються повною фіґнею, якщо навіть гудуть. І я прочитаю тобі свій забздурений зимовий вірш, тихо-тихо:

А-56збитошно дерти словамиґрунта якого немагістози вагін зігфріднихбруднева груднева зиманадріз нафтосховищ запіксякірочкою асфальтугицлі розпсерили крилаі застебнули пальтаі тостувати почалиальбу ганьбу понтиальбомчиком віддрочилосьвсе що назвала ти

Але ні, цей вірш занадто вульгарний (а також занадто зимовий). Ти насвариш мене за цей вірш і ще двадцять два рази назвеш бакланом і невдахою. Ліпше я прочитаю тобі оцей, із присмаком питомо здорового нигілізму (він витверезить нас на виході з «Коляборанти», щоб ми змогли більш-менш зграбно дочалапати до наступного склепу з музичкою і зависайлами):

А-13це місце поразкицей присмерк військових частинця сумішказарм, фуфлодромів, концертних бамбетлівцей перерваний чинназавжди перехняблений тині весь мерехт картину багеті суспільної петлітут не той раздолбайхто занедбав гречаний засівтут не той мордехайхто найпершим сказав українамочеморди лісівжовтоокі потвори степіввам мурмоче чубинськогонаскрізь чубата країнаце бароко від тогоякому стакато на всеце той вихарк нірванищо ніби студент на гранітіце колода розквітласвого тата карла пасетелевізор цілуєі в дупі вирощує квіти…

…Крізь мрійливі тумани станиславівських каварень Траха досягає мурмотіння Фіони:

— …Не називай мене кашалотиком.

— Не буду, сонечко… Ти подивись, що ховалось за цим квадратом. Ні, ти тільки подивись. Прикол. Подарунок волохатого сейфа.

На екрані мерехтить текст:

ЛІНҐВАРНА БОМБАРозмишлізми для прилошеної шелупоні