Пафос - Ешкилев Владимир - Страница 54

18

Увечері 1 травня 1650 року Залу Лицарських Посвят родового палацу Казуманів освітлювало вісім тисяч свічок. Семикутні знаки Walpurgisnacht [59] , сплетені з ґнота місцевими відьмами і просочені олією та сіркою, горіли повільним синюватим полум'ям. Його оточували золотаві відблиски від оніксових колон, тлустих путі, деревовидних канделябрів, стародавньої зброї, відполірованих до дзеркального блиску кірас, Гардин з важкої індійської парчі, відрестав-рованих атласом і генуезькою ниткою там, де особливо ревно попрацювала міль. Кубічний вівтар був накритий чорним оксамитом з орлами — символами присутності на Ритуалі носіїв переднайвищого Дев'ятого Градуса.

На вівтарі лежали Хрест і Лілія.

Навколо вівтаря потрійним колом розташувались двадцять дві постаті містаґоґів та містафанів: дорослі у важких, гаптованих золотом і коштовностями, плащах кольору маренго з конічними каптурами і напівоголені підлітки з намащеними лискучими тілами, у пірамідальних напудрених перуках. Серед парчевих завіс застигли помічники Магістра і палацові охоронці з нагостреними до блакитного сяйва алебардами. Всі вікна і двері було ретельно зачинено і запечатано освяченими печатками. Найвідданіші Казума-нові посіпаки нишпорили навколо палацу, відганяючи підозрілих, серед яких, за передбаченням Магістра Ґермаго, могли виявитись вороже налаштовані відьми, підпилі сільські ворожбити, заздрісні окультисти, перевдягнені єзуїти, або ж (й такого не виключав передбачливий і досвідчений Верховний Містаґоґ) демонічні привиди та істоти, притягнуті до палацу невгасимою енергетичною спрагою. Для остаточної переконаності у містичній безпеці. Ґермаго протягом трьох годин начакловував Кабалічну Дамбу, спрямовану проти потужних і завзятих архидемонів Півночі, що, як відомо навіть географам, мешкають у крижаних печерах Уральських гір і мають фантастично чуйні рецептори.

Нарешті згас і зійшов димом найменший із семикутних знаків. Містафанка, одягнена Жрицею, сплеснула долонями, і до вівтаря наблизився перший з каптуроносців. Він прочитав Ключове закляття Маати і відкинув каптур. Присутні побачили сивіючі скроні і видовжене бліде обличчя Ґермаго. Магістр був схвильований і напружений: у запалих очах палав вогонь майбутньої перемоги.

Одна з жінок у маренґо (у світі знана як панна Катажина Барлоцька, наречена хорунжого Чарити) схилила голову до сусідньої закаптурованої особи (панни Роксани, дочки і спадкоємиці бунчужного воєводи Мешкула) і прошепотіла:

— Він дивовижний чоловік.

— На нього вже поклала око удова Калиновського, — відповіла Роксана.

— Та стара сова?

— За тою совою сімдесят ординарних маєтків і три чверті маєстатних прибутків у Пнівському каштелянстві.

Панна Барлоцька розчаровано зітхнула і спрямувала увагу на те, і^,о діялось побіля вівтаря. А там Магістр підняв руки з долонями, обернутими до святинь на оксамитовому антемінсі, і прорік гучним голосом:

— Я, Майстер Перфектного Правосуддя, свідчу перед Силами та Ієрархіями буття: рівнина Закону заколихана, піднімаються Гори Жаху, Плоскогір'я Хаосу. Світ закінчиться дивною громовицею, що насунеться з Півночі, стираючи згріховані осередки людські й числа тих осередків. Бачу це, і обрані бачать моїми очима!

З протилежного кінця зали виступила інша містерійна постать і відкинула каптур. Відкрились посріблена баштоподібна перука з вплетеними діамантами і потиньковане до вапняної сніжності обличчя молодої жінки. Присутні аристократи впізнали офіційну коханку Казумана Домініку Паланецьку, шляхтянку герба Абданк. Катажина Барлоцька поцінувала приблизну вартість діамантів на її перуці, і очі її зволожилися.

— Я — Вірго, — оголосила чарівна Домініка голосом акторки, звиклої грати привидів і воскреслих упирів, — найкраща подруга й охоронниця Хімічної Нареченої! Я владарюю над містичною Лілією і свідчу про непорочність Нареченої! Я шукаю трьох Капітанів!

— Матір Божа! Як вона виє, ця дурнувата полька! — прошепотіла Роксана. — Краще б підкоморій найняв одну з тих жидівок, які співають у Королівському театрі… В них хоча б не видно гнилих зубів, коли відкривають рота…

Катажина ледве втрималась, щоб не підтримати подругу веселим реготом. Вона теж помітила стоматичні втрати найкращої подруги Хімічної Нареченої.

Тим часом до Домініки-Вірго підійшли три хлопчики з гарему підкоморія, яким відведені були ролі Капітанів. Наближаючись до вівтаря, вони по-жіночому крутили розвинутими стегнами і мружили з-під величезних перук насурмлені очі.

— Три Капітани будуть трьома Філософськими Свідками Вірго, трьома Птахами-Адептами непорочної Лілії! — виголосив Ґермаго, Магістр Правосуддя. — їхні свідчення стануть останніми свідченнями Малого Часу у віднайдені Каменя. Цих свідчень будуть шукати мудрі, до Капітанів прийдуть Ті, Що Зважують полонених.

Третя маренґова постать наблизилась до вівтаря і відкинула каптур. Всі побачили стару жінку з владним різьбленим обличчям у смарагдовій діадемі.

— Хто це? — спитала у подруги Катажина.

— Дружина коронного мечника Мантшиковського, Хотинського каштеляна, ктитора Заборови, — прошепотіла Роксана. — Та ще сука.

— Багата?

— Не дуже, але вельми небезпечна тварюка. Стережись ворогувати із нею. Кажуть, що разом з коханцем вона отруїла власного чоловіка. Відьма. Для відмолоджування п'є кров замордованих хлопчиків та з'їдає сирими їхнє причандалля. Ще й пише вірші…

— Яка потвора…

— Дідькове страхопудисько…

Удова коронного мечника тим часом видобула з одягу довгий ніж з дорогоцінним руків'ям й проголосила із зловісним присвистуванням старої відьми:

— Я Герцогиня Передвічного Хаосу, Принцеса Таблиці, охоронниця ложа Імператора Сходу! Я вела німф і списоносців чорної Вежі у Битві Драбин. Я народила Глобуса, батька Хімічної Нареченої, і сестру його Амальгаму! Я знайшла Первісні Камені й дала тим Каменям назви! Я випила зливу і врятувала гніздо Фенікса! Я зупинила форми і відігнала хтивого Південного Дракона у шлюбну ніч Амальгами, моєї доньки! Хто з вас, присутніх, спроможний відповісти на мої запитання?