Корабельна катастрофа - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 48

— І що ж розвідали ви? — спитав мене капітан, зручно розлігшись на купі речей, звалених біля штурвалу, Його збуджений тон і рум'яні щоки дали мені зрозуміти, що не тільки мені пощастило зробити відкриття.

— Я знайшов у камбузі скриньку з речами китайця, — відповів я. — І цей китаєць (якщо він взагалі був) не встиг забрати з неї свій опій.

Нейрс, здавалося, сприйняв мою звістку спокійнісінько.

— Отак? — мовив він. — А зараз я вам щось покажу, і ви, хоч-не-хоч, зізнаєтесь, що я вас обскакав.

По тій мові Нейрс, лунко сплеснувши долонями, розстелив на палубі дві газети.

Я похмуро глянув на них, відчуваючи, що не годен оцінити знахідку.

— Та ви ж погляньте, містере Додд! — аж закричав капітан. — Невже ви не бачите? — І він підкреслив брудним нігтем назву газети. — «Сідней морнінг геральд», 26 листопада. Невже ви не розумієте? — він захвилювався ще дужче. — Адже всього за тринадцять днів після того, як у Австралії вийшла ця газета, судно, на якому, ми з вами стоїмо, піднімало свої благословенні якорі в Гонконгу, щоб вийти в чисте море! Яким же чином ця австралійська газета могла потрапити в Гонконг усього за тринадцять днів? Адже Трент до того, як опинився тут, не заходив у жоден порт, не зустрічав жодного корабля. Отже, газета потрапила йому до рук або тут, або в Гонконгу… А що ймовірніше — розважте самі, друже мій!

І Нейрс знову опустився на купу одягу — так, наче був до краю натомлений усіма цими таємницями.

— Де ви їх знайшли? — спитав я. — У цьому чорному саквояжі?

— Ви вгадали, — відповів капітан. — І можете в ньому більше не нишпорити: там нема нічого, крім олівця та якогось тупого ножа.

Проте я зазирнув-таки в саквояж, і це мене винагородило.

— У кожної людини своє ремесло, капітане, — сказав я. — Ви моряк і вказали мені на численні подробиці, зрозумілі лише вам. А я художник, і дозвольте вас повідомити, що ця знахідка така ж дивна, як і всі інші. Цей ніж називається мастихін, ним розтирають фарби та чистять палітру; а це м'який графічний олівець фірми «Вінзор і Ньютон». Мастихін та олівець «Вінзор» — на торговельному судні! Це суперечить усім законам природи.

— Тут можна з глузду з'їхати, — зауважив Нейрс.

— Так, — провадив я, — і цим олівцем користувався художник: погляньте, як він заструганий; в усякому разі, не для того, щоб писати: таким грифелем писати неможливо. Художник? Із самого Сіднею? Як він міг сюди потрапити?

— Ну, це зрозуміло, — уїдливо кинув Нейрс- Вони викликали його каблограмою, щоб він проілюстрував цей дешевий роман, — він показав на судновий журнал.

Хвилинку ми мовчали.

— Капітане, — сказав я врешті, — з цим бригом пов'язана якась темна справа. Ви казали, що більша частина вашого життя минула в морях. Ви, безперечно, були свідком не одного беззаконня, а розмов про них чули ще більше. Як ви вважаєте, що це? Комбінація зі страховкою? Піратство? Що може за цим критися? Навіщо було саме так усе обставляти?

— Містере Додд, — відповів Нейрс, — ви маєте слушність: більшу частину свого життя я провів у морях і справді знаю чимало способів, якими нечесний капітан може обвести кругом пальця судновласників та нагріти руки, ще й уникнути серйозного покарання. Таких способів багато, але куди менше, ніж вам здається, і жодним з них не скористався Трент. Уся компанія Трента тут ні до чого — це факт незаперечний. Уся ця справа — суцільна нісенітниця, її ніяк пояснити — настільки все капітально заплутано. Це якась маячня. І не впадайте в оману, властиву більшості жителів суходолу. До суден публіка не менш уважна, ніж до якоїсь акторки, — про судна пишуть не менше, з ними пов'язано не менше шахт райств та всіляких грошових махінацій. Але судно завжди втрачає багато більше, ніж акторка, бо за ним стоїть капітал, а за акторкою — лише репутація, а то й взагалі нічого. В будь-якому порту повно людей, ладних відразу кинути капітана за грати, якщо його чесність не буде сяяти, начебто долар чи вранішня зоря. За ним стежать агенти Ллойда — стежать в найглухіших закутках усіх трьох океанів; за ним стежать страхові здирники, консули, службовці митниць та портові лікарі. У нього стільки ж шансів що-небудь приховати, як у людини, за якою стежать півтори сотні детективів, або як у нового жителя якогось сільця.

— Ну, а в морі? — спитав я.

— О господи! — зітхнув капітан. — «В морі, в морі»… А що ж у морі? Адже все одно доведеться заходити в порт! Чи хтось може залишитися в морі навіки?.. Ні, ця історія нам не до снаги. Вона така заплутана, що в ній не розібрався б і славнозвісний Джеймс Г. Блейн. Я пропоную знов узятися за сокири й шукати далі, аби витягти на світ божий усе, що таїть у собі цей диявольський бриг. І менше метушні, — додав він, підводячись. — А такі несподіванки в дусі дешевого паноптикуму, я певен, будуть сипатись на нас і далі, щоб нам було веселіше.

Проте до кінця дня нам уже не випало жодного відкриття, і перед заходом сонця ми покинули бриг, не виявивши ані нових таємниць, ані ключів до попередніх. Найцінніше добро — книжки, прилади, суднові документи, шовки та сувеніри — ми загорнули в ковдру й перевезли на шхуну, що було чим зайнятися ввечері. Коли ми попоїли і Джонсон понуро всівся за партію в крібідж між своєю правою та лівою рукою, ми з капітаном розгорнули ковдру на підлозі й почали уважно вивчати та оцінювати наші знахідки.

Найперше ми взялися за книжки. Для «лимонника», як зневажливо висловився Нейрс, їх було багатенько. Зневага до англійського торговельного флоту взагалі притаманна американським капітанам, а оскільки ця зневага не є взаємною, я гадаю, що для неї справді існують деякі підстави. Врешті, моряки доброї старої Англії рідко виявляють пристрасть до книжкової науки. Але командири «Летючого шквалу» були приємним винятком — вони мали справжню бібліотеку художньої та фахової літератури. Тут були п'ять томів довідника Фіндлі по країнах світу (як завжди, розшарпані, густо помережані виправленнями та доповненнями), кілька навігаційних посібників, зведення сигналів та довідник Адміралтейства в жовтогарячій палітурці «Острови східньої частини Тихого океану», том III, найповніше видання, а в ньому чимале позначок, що свідчили про неодноразове перечитування описів різноманітних рифів — Гарман, К'юр, Перл та Хермс, банки Френч-Фрегат, островів Лисянського та Оушен, а також місця, де ми тепер були, — острова Мідуей. Серед белетристики вирізнялися збірка нарисів Томаса Маколея та дешеве видання Шекспіра, решту становили романи — кілька творінь міс Бреддон і — поміж них, звісно, «Аврора Флойд», що проникла геть на всі острови Тихого океану, чимала кількість дешевих детективних видань, «Роб-Рой», «На вершині» Ауербаха німецькою мовою та роман, що вихваляв тверезість; судячи з бібліотечного штампу, його поцупили з якоїсь англійської бібліотеки в Індії.

— Офіцер Адміралтейства досить точно описав наш острів, — зауважив Нейрс, який тим часом переглядав опис Мідуею. — Щоправда, тут він веселіший, але видно, що цей офіцер вивчив острів як слід.

— Капітане! — нетерпляче вигукнув я. — Ви торкнулися ще однієї химерини в цій диявольській плутанині. Ось погляньте! — Я вийняв з кишені зім'яту вирізку з «Дейлі Оксідентал», яку забрав у Джіма: — «… введений в оману довідником Гойта по Тихому океану». Де ж цей довідник?

— Спочатку подивимось, що в ньому написано, — відповів Нейрс. — Я умисне прихопив його в рейс.

І, взявши довідник з полиці над своєю койкою, він розгорнув його на описі острова Мідуей і почав читати вголос. Там стверджувалось, що Тихоокеанська поштова компанія має намір влаштувати на острові Мідуей свою базу (замість Гонолулу) і вже відкрила вугільну станцію.

— Цікаво, звідки укладачі довідників беруть такі відомості? — задумливо проказав Нейрс. — Після цього Трента неможливо в чомусь звинуватити. За все своє життя ні разу не зустрічав безсоромнішої брехні, хіба що під час президентських виборів…

— Це все так, — сказав я. — Проте це ваш примірник Гойта, гарний і повний, а мені хотілось би знати, де примірник Трента.